Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 187/919/21
провадження № 61-494 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року у складі судді Іщенко І. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Деркач Н. М., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_2 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності та припинення права власності
Позовна заява мотивована тим, що вона постійно проживала у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 який належав їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 серпня 2004 року.
Вказаний будинок знаходився на земельній ділянці площею 0, 15 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0089, яка межує з іншою ділянкою для ведення особистого селянського господарства, площею 0,35 га, за адресою: АДРЕСА_1, якою вона користується більше 15 років та сплачує земельний податок.
Вказувала, що у зв`язку із погіршенням стану здоров`я вирішила змінити титульного власника належного їй нерухомого майна та, продовжуючи проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1, здійснила розпорядження шляхом нотаріального оформлення 13 жовтня 2006 року договору дарування вказаного будинку і господарських споруд своїй доньці - ОСОБА_4, яка, в свою чергу, під впливом обману, за безоплатним договором купівлі-продажу передала відповідачці ОСОБА_2 у власність 1/2 частину цього будинку та земельної ділянки.
17 березня 2020 року вона подала заяву до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року № 1351-35/VІІ їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, на території Петриківської селищної ради із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.
Разом з тим, їй стало відомо, що рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1, якій в подальшому присвоєно кадастровий номер 1223755100:03:027:0006.
Вважає, що вказане рішення незаконним, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 1223755100:03:027:0006 передана у власність ОСОБА_2 з порушенням її права користування земельною ділянкою, адже знаходиться в межах земельної ділянки, загальною площею 0, 35 га, якою вона користується тривалий час.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним рішення Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, з припиненням права власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку; скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 56654028 від 17 лютого 2021 року земельної ділянки, площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, за ОСОБА_2, з вилученням запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суди виходили із того, що ОСОБА_1 не довела належними та допустимими доказами право користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, оскільки власниками житлового будинку за вказаною адресою відповідно до договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року є ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Із довідки від 21 серпня 2020 року № 760 убачається, що позивачка в АДРЕСА_1 має у користування земельну ділянку, площею 0, 35 га, для ведення особистого селянського господарства, проте у довідці не назначено номер розташування цієї земельної ділянки.
Крім того, звертаючись до селищної ради із заявою від 17 березня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1, позивачка також не зазначала номеру будинку, до якого земельна ділянка належить, що також підтверджується протоколом проведення перевірки електронного документу від 17 листопада 2020 року, яким встановлена невідповідність поданої позивачкою документації.
За вказаних обставин суди дійшли висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 при прийнятті оскаржуваного рішення Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII та як наслідок - відсутність відстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказувала, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15, постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 617/763/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 187/919/21 із Петриківського районного суду Дніпропетровської області.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої інстанції залишили поза увагою ті обставини, що:
17 березня 2020 року позивачка подала заяву до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 ;
рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 11 червня 2020 року № 1351-35/VІІ позивачці надано дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0, 35 га, на території Петриківської селищної ради із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства;
листом-відповіддю від 22 січня 2021 року № 199 Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області підтвердила, що за інформацією, наявною у селищній раді та Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка комунальної форми власності, відносно якої був наданий дозвіл на розробку проектів землеустрою ОСОБА_2, загальною площею 0, 25 га, знаходяться в межах земельної ділянки, загальною площею 0, 35 га, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої був наданий ОСОБА_1 .
Незважаючи на вказані обставини, відповідач прийняв рішення про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 0, 25 га, а в подальшому прийняв рішення від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою АДРЕСА_1, яка перебувала у користування ОСОБА_1, якій було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо цієї земельної ділянки.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах; судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 серпня 2004 року позивачці ОСОБА_1 належав на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . (а. с.148)
Згідно договору дарування житлового будинку від 13 квітня 2006 року, ОСОБА_1 подарувала житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, своїй дочці - ОСОБА_4 (а. с. 150-151).
Відповідно до довідки від 05 жовтня 2020 року № 1217, виданої виконавчим комітетом Петриківської селищної ради Петриківського району дніпропетровської обл., ОСОБА_1 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 з 08 травня 1972 року по 22 травня 2017 року. На час видачі довідки зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 149).
Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 04 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Петриківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є. В., ОСОБА_4 відчужила житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, в рівних долях по 1/2 частині кожному, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а. с. 152-153).
Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року № 853-20/VІІ ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2015 року, було передано у спільну часткову власність - по 1/2 частині кожному земельну ділянку, з кадастровим номером 1223755100:03:027:0089, загальною площею 0, 15 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) (а. с. 160-163).
20 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулась до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 86).
Рішенням Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 29 січня 2021 року № 66-4/VІІІ затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0, 25 га, кадастровий номер 1223755100:03:027:0006, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 25).
Також встановлено, що згідно довідки від 21 серпня 2020 року № 760, виданої ОСОБА_1 виконавчим комітетом Петриківської селищної ради Петриківського району Дніпропетровської обл., відповідно до земельно-кадастрової документації на території Петриківської селищної ради, а саме у АДРЕСА_1 значиться у користуванні земельна ділянка, загальною площею 0, 35 га, для ведення особистого селянського господарства (а. с. 26).
17 березня 2020 року ОСОБА_1 зверталась до Петриківської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 0, 50 га, для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1, без зазначення номеру будинку, до якого земельна ділянка належить (а. с. 31, зворот).
Протоколом проведення перевірки електронного документу від 17 листопада 2020 року встановлено невідповідність поданої ОСОБА_1 документації даним Державного земельного кадастру та вимогам щодо змісту, структури і технічних характеристик електронного документу (а. с.38).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала про порушення її прав, як землекористувача, прийняттям сільською радою рішення від 29 січня 2021 року № 66-4/VIII про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, загальною площею 0, 25 га, за адресою АДРЕСА_1 . Вказуючи про порушення своїх прав, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 незаконно набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1223755100:03:027:0006, оскільки ця земельна ділянка фактичне знаходиться у межах земельної ділянки,площею 0, 35 га, за адресою: АДРЕСА_1, на яку вона отримала дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Згідно зі статтею 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.
Відповідно до частини другої цієї ж статті власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з вимогами частини першої статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Частинами першою, другою статті 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Відповідно до пункту "а" частини третьої статті 22 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Згідно з пунктом "в" частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту "б" частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.