Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 509/2831/19
провадження № 61-6321св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Лашкевич Дмитро Володимирович, на постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Князюка О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовну заяву мотивовано тим, що з 14 вересня 1996 року до 01 березня
2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, під час якого за спільні кошти ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.
Посилаючись на те, що добровільної згоди щодо поділу зазначеного нерухомого майна сторони не дійшли, позивач просив за ним та відповідачем право власності по частці на зазначені вище квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року у складі судді Бочарова А. І. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1, загальною площею 55,1 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_2, загальною площею 37,5 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 лютого 2021 року скасовано в частині вирішення вимог щодо розподілу спірної квартири № 61 та ухвалено нове в цій частині про відмову у задоволенні позову.
В решті рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 7 569,57 грн.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що квартира
АДРЕСА_4 була придбана за кошти матері відповідачки, що підтверджується належними та допустимими доказами, а не за спільні кошти подружжя, є особистою приватною власністю відповідача і поділу не підлягає.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 щодо належності їй на праві особистої приватної власності квартири № 21, оскільки остання не спростувала презумпції спільності права власності подружжя на майно. Також суд вважав необґрунтованими посилання відповідача на сплив позовної давності щодо поділу квартири № 21, оскільки вважав, що для позивача перебіг позовної давності розпочався 01 червня 2016 року, коли відповідач обмежила йому доступ до квартири, тому позивач звернувся до суду із позовом 01 червня 2019 року в межах позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх доводи
До Верховного Суду 28 квітня 2023 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просила її скасувати в частині залишення без змін рішення щодо розподілу спірної квартири № 21 та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що зазначена квартира є її особистою приватною власністю, оскільки позивач не довів її придбання за спільні кошти. Зазначає, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися ще 17 серпня 2015 року, коли право власності на цю квартиру було зареєстровано за відповідачем. Зазначає, що справу було розглянуто колегією суддів суду апеляційної інстанції, яка брала участь у розгляді спору між цими самими сторонами щодо поділу житлового будинку АДРЕСА_6 (справа
№ 496/839/16), що викликає сумнів у відповідача у їх неупередженості при розгляді цієї справи.
23 травня 2023 року до Верховного Суду ОСОБА_3 подав касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати в частині стягнення судових витрат.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що він є особою з інвалідністю ІІ групи, а тому в силу пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору у судах усіх інстанцій, однак суд апеляційної інстанції помилково стягнув з нього на користь позивача судовий збір.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу
У червні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність прийнятої судом апеляційної інстанції постанови в частині поділу майна подружжя.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 14 вересня 1996 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 березня
2016 року.
Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за відповідачкою зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2.
При цьому судами установлено, що договір купівлі-продажу майнових прав від 12 грудня 2012 року щодо однокімнатної квартири № 61 був укладений між ТОВ "Руніком Стройсервіс" та матір`ю відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 . Згідно з пунктом 5 цього договору, вартість майнових прав на квартиру становила 242 961,75 грн.
Відповідно до наявних у матеріалах справи копій квитанцій, зазначена вартість майнових прав була сплачена ОСОБА_4 у період
2012-2013 років у повному обсязі.
На підставі додаткової угоди 03 жовтня 2014 року про відступлення за договором купівлі-продажу майнових прав від 12 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_2 набула всі права та обов`язки покупця за договором купівлі-продажу майнових прав та у подальшому набула право власності на вказану квартиру.
Квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 29 листопада 2013 року та додаткової угоди до нього, які укладені між
ТОВ "Руніком Стройсервіс" та ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження
№ 14-325цс18).
Установивши, що спірна квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу та за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по частині вищезазначеного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана в період шлюбу, але за особисті кошти відповідача є безпідставними, оскільки такі доводи не підтверджені належними та допустимими доказами.
Оскільки відповідач не спростувала презумпцію спільної сумісної власності сторін на спірне майно та не надала доказів, які б підтверджували придбання майна за рахунок особистих коштів, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із висновком суду першої інстанції, який визнав за сторонами право власності за кожним по частині спірного нерухомого майна у порядку положення статей 60, 70 СК України.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач звернувся до суду із позовом поза межами позовної давності є помилковими.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня
2022 року у справі № 601/478/18
У постанові Верховного суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 зазначено, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).