Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 755/19631/21
провадження № 61-6586св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.
Позовна заява мотивована тим, що 13 лютого 2020 року в порядку примусового виконання виконавчого листа № 2604/29397/12 від 19 червня 2013 року, виданого Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 боргу за кредитним договором № 0426/07/01-СL від 08 листопада 2007 року в розмірі 84 142,29 доларів США, що еквівалентно 672 549,32 грн, та пені у розмірі 3 306,66 грн, ДП "Сетам" проведено електронні торги, під час яких було реалізовано квартиру АДРЕСА_1 .
Його було визнано переможцем вказаних торгів.
30 квітня 2020 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. видала йому свідоцтво про право власності на вказану квартиру. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 1078.
В спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3 (колишній власник), ОСОБА_2, ОСОБА_4 та її неповнолітні діти - ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
Відповідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4 володіє на праві власності 1/3 частиною квартири АДРЕСА_2 .
Неповнолітні діти були зареєстровані в спірній квартирі в 2019 році (після ухвалення рішення про стягнення боргу), що підтверджено судовим рішення Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають у власності квартиру АДРЕСА_3 .
Незважаючи на вищевикладене, відповідачі відмовляються в добровільному порядку звільнити належну йому квартиру, що порушує його права, а отже змусило звернутись до суду з даним позовом.
Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року, позов задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, не чинити ОСОБА_8 перешкод в користуванні житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та її дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо судових витрат.
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що позивач є власником спірної квартири, придбавши її на прилюдних торгах, а тому колишня власниця спірної квартири ОСОБА_3 та інші відповідачі, які користувались майном з дозволу колишнього власника, підлягають виселенню.
Судами під час розгляду справи враховано, що ОСОБА_4 та ОСОБА_9 зареєстровані в спірній квартирі з 11 липня 2019 року, а ОСОБА_5 - з 15 липня 2019 року, тобто у період, коли рішенням суду з ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3 стягнуто борг та відбувалось примусове виконання рішення суду і виконавцем 15 липня 2019 року передано документи до ДП "Сетам".
Крім того, під час розгляду справи судами також встановлено, що ОСОБА_4 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 02 грудня 2011 року.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справи в апеляційному порядку, зазначив, що рішення місцевого суду оскаржувалось лише ОСОБА_3, інші відповідачі апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не подавали, матеріали справи не містять доказів щодо права ОСОБА_3 представляти інтереси неповнолітніх відповідачів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У травні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 .
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 25 червня 2020 року у справі № 924/233/18, від 20 серпня 2020 року у справі№ 147/1316/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами не враховано, що вона та ОСОБА_2 не мають іншої нерухомості, доказів протилежного матеріали справи не містять.
Також зазначають, що судами проігноровано приписи статті 109 ЖК України, яка передбачає можливість виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.
Судами попередніх інстанцій не оцінено пропорційність втручання у житлові права, а саме інтересів двох пенсіонерів та двох малолітніх дітей.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
08 листопада 2007 року між АКБ "Форум" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 0426/07/01-CL, згідно якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 70 000,00 доларів США, строком по 08 листопада 2012 року під 13 % річних.
08 листопада 2007 року між ОСОБА_3, ОСОБА_10, які є майновими поручителями ОСОБА_2, ОСОБА_2 та АКБ "Форум" був укладений договір іпотеки щодо забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року, предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3, загальною площею 43,60 кв. м.
21 березня 2012 року Дніпровським районним судом м. Києва розглянуто справу № 2604/29397/12 за позовом ПАТ "Банк Форум" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за результатом чого ухвалено рішення, яким в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача стягнуто заборгованість за кредитним договором № 0426/07/01-CL від 08 листопада 2007 року у розмірі 84 142,29 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 28 листопада 2012 року становить 672 549,32 грн, пеню у розмірі 79 555,61 грн, а також судові витрати по 1 609,50 грн з кожного. Заборгованість виникла з травня 2010 року. Рішення набуло законної сили 04 червня 2013 року.
19 червня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 2604/29397/12.
22 січня 2018 року між ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_7 було укладено договір № 954-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно якого ОСОБА_7 передано права вимоги до позичальників, іпотекодавців та поручителів, зокрема, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-12-21-000292-b від 28 грудня 2017 року.
На підставі виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва № 2604/29397/12 від 19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1, в межах якого на прилюдних торгах була реалізована квартира АДРЕСА_1 .
Дана квартира належала на праві власності ОСОБА_3, що підтверджено договором купівлі-продажу від 25 лютого 2010 року. Право власності зареєстровано в державних органах в березні 2010 року.
30 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д. В. видано на ім`я ОСОБА_8 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Не погодившись із діями виконавця, ОСОБА_3 оскаржила їх в судовому порядку пославшись на те, що порушено порядок проведення оцінки майна, яке передається на торги; порушено житлові права її онуків за відсутності дозволу органу опіки і піклування на реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають її онуки.
За результатами розгляду скарги (справа № 755/12052/19) Дніпровський районний суд м. Києва 14 лютого 2020 року ухвалив судове рішення, яким задовольнив вимоги частково, визнав неправомірними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про передачу нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, на реалізацію з прилюдних торгів ДП "Сетам". В іншій частині відмовив.
15 вересня 2020 року Київський апеляційний суд ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив в задоволенні скарги.
26 жовтня 2021 року Верховний Суд розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 та виніс постанову, якою скасував постанову Київського апеляційного суду від 15 вересня 2020 року, змінивши мотивувальну частину ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 14 лютого 2020 року, виклавши її в редакції постанови.
В постанові Верховний Суд дійшов до висновку, що державний виконавець не виконав належним чином вимог частини 1 статті 18, частини 5 статті 57 Закону України "Про виконавче провадження", абзацу першого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації майна, тому його відповідні дії не відповідають вимогам закону - є неправомірними, оскільки руйнують визначений порядок дій, який має забезпечити дотримання прав сторін виконавчого провадження, зокрема щодо перегляду результатів оцінки вартості арештованого майна. В той же час Верховний Суд вказав, що чинним законодавством не передбачено обмежень при реалізації права власника на розпорядження майном в залежності від того чи мають право на користування ним інші особи, зокрема, малолітні діти, якщо власник не є їх батьком (матір`ю) або ж особою, яка замінює останніх.
Також в процесі розгляду справи № 755/12052/19 судами було встановлено, що державний виконавець подав документи до ДП "Сетам" 15 липня 2019 року, у цей же день у спірній квартирі було зареєстроване місце проживання ОСОБА_5 . Місце проживання ОСОБА_6 було зареєстроване у спірній квартирі за 4 дні до передачі документів виконавцем до ДП "Сетам" - 11 липня 2019 року.
05 липня 2022 року Дніпровський районний суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 755/20258/20, яким визнав ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
20 вересня 2022 року у вказаній справі було відкрите апеляційне провадження.
З довідок Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА про реєстрацію місця проживання особи від 07 грудня 2021 року встановлено, що в квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_2 з 20 квітня 2010 року, ОСОБА_3 з 20 квітня 2010 року, ОСОБА_4 з 11 липня 2019 року, ОСОБА_5 з 15 липня 2019 року та ОСОБА_6 з 11 липня 2019 року.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 листопада 2020 року слідує, що ОСОБА_4 являється власницею 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 02 грудня 2011 року. Хто є власниками 2/3 частин даної квартири ОСОБА_4 та відповідачі суд не повідомили.
Інформація про те, що право власності ОСОБА_8 на спірну квартиру скасоване або визнано недійсним, в матеріалах справи відсутня, як і відсутні судові спори з цього питання.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ОСОБА_3 вказує про порушення судами попередніх інстанцій її прав та прав ОСОБА_2, а також порушення прав двох дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, проте матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 уповноважував заявника діяти в своїх інтересах, як і не містять доказів, що ОСОБА_3 може представляти інтереси ОСОБА_5, ОСОБА_6, тому рішення судів попередніх інстанцій, якими вирішено питання про права та обов`язки вказаних осіб не переглядаються. При цьому колегією суддів також враховано, що рішення суду першої інстанції оскаржувалось лише ОСОБА_3, інші відповідачі своїм правом на оскарження рішення місцевого суду не скористались, а отже стосовно таких рішення місцевого суду в апеляційному порядку не переглядалось.
У зв`язку з наведеним, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 29 вересня 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року переглядаються лише в частині вимог щодо усунення перешкод шляхом виселення ОСОБА_3 .
Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили із того, що позивач є власником спірної квартири, придбавши її на прилюдних торгах, а тому колишня власниця спірної квартири ОСОБА_3 підлягає виселенню. При цьому вони керувалися статтею 41 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенції), статтею 150 ЖК УРСР, статтями 317, 319, 321, 383, 391, 403, 406 ЦК України.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій під час розгляду справи помилкового не застосували положення статті 109 ЖК УРСР, яка передбачає виселення попереднього власника лише з наданням іншого житлового приміщення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) зазначила наступне:
Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадківвиселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
Врахувавши вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду та те, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти, не передавалась в іпотеку, колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_3 на незастосування судами попередніх інстанцій положень статті 109 ЖК УРСР.
Погоджуючись з тим, що судами попередніх інстанцій було правильно визначено норми матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні цієї справи, колегія суддів не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Щодо норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.