ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/1896/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача-1 - Барди С. Ю. (самопредставництво),
позивача-2 - не з`явилися,
відповідача-1 - не з`явилися,
відповідача-2 - Осколкова І. Л. (адвоката),
відповідача-3 - Бохана О. С. (адвоката),
прокуратури - Косенка Д. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ сервіс"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 (колегія суддів: Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.) і рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 (суддя Рим Т. Я.) у справі
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях
до: 1) Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ сервіс"
про визнання недійсною додаткової угоди, повернення майна,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 16.08.2022 заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - РВ ФДМУ) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України "Західвійськбуд" (далі - ДП "Західвійськбуд"), Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна" (далі - ТОВ "Вольво Україна") та Товариства з обмеженою відповідальністю "ФХ сервіс" (далі -ТОВ "ФХ сервіс") про визнання недійсною додаткової угоди б/н від 01.08.2016 до договору оренди від 28.10.1998, укладеної між ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс" (далі - додаткова угода від 01.08.2016) та повернення державі в особі Міністерства оборони України в повне господарське відання ДП "Західвійськбуд" майна, що перебуває у фактичному користуванні ТОВ "ФХ сервіс" згідно з додатковою угодою від 01.08.2016 до договору оренди від 28.10.1998, а саме: частини приміщення ремонтно-механічної майстерні загальною площею 643,6 м2 та виробничої площадки перед ремонтно-механічною майстернею загальною площею 4655 м2 за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45 (вул. Київська, 18).
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав, що ДП "Західвійськбуд" на підставі договору оренди від 28.10.1998 передало ТОВ "Вольво Україна" в оренду на 49 років частину приміщення, що перебуває у державній власності. У подальшому ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс" уклали додаткову угоду від 01.08.2016, якою замінили орендаря за договором оренди - ТОВ "Вольво Україна" на ТОВ "ФХ сервіс" без погодження з РВ ФДМУ. Прокурор зауважував, що зазначена додаткова угода від 01.08.2016 укладена з порушенням процедури укладення договору оренди державного майна, визначеної Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 01.08.2016). Прокурор також зазначав, що оспорювана угода від 01.08.2016 за своєю суттю є самостійним договором оренди, проте набуття статусу орендаря можливе лише при укладенні договору оренди з дотриманням установленої законом процедури. Крім того, як стверджував прокурор, укладення додаткової угоди від 01.08.2016 спричинило ненадходження до державного бюджету належних грошових коштів за оренду державного майна.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.04.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023, у справі № 914/1896/22 позовні вимоги Прокурора задоволено частково.
Визнано недійсною додаткову угоду від 01.08.2016 до договору оренди нерухомого майна від 28.10.1998, укладену між ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс".
Відмовлено у задоволенні позову Прокурора, поданого в інтересах РВ ФДМУ, про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог Прокурора. Розподілено витрати зі сплати судового збору.
2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що Прокурор правильно визначив позивачами щодо позовної вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016 Міністерство оборони України та РВ ФДМУ, оскільки вони уповноважені державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.
Посилаючись на положення статті 651 Цивільного кодексу України, статей 5, 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 24.05.2016), суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки площа майстерні перевищує 200 м2, тому її орендодавцем станом на 01.08.2016 могло бути лише РВ ФДМУ. Суд першої інстанції, враховуючи положення статей 509, 510, 512, 520 Цивільного кодексу України, зауважив, що внаслідок укладення додаткової угоди від 01.08.2016 ТОВ "ФХ сервіс" не стало правонаступником ТОВ "Вольво Україна", проте ТОВ "ФХ сервіс" набуло прав орендаря з часу укладення додаткової угоди від 01.08.2016 та отримання об`єкта оренди за актом. Суд першої інстанції також зазначив, що укладення додаткової угоди від 01.08.2016 не може вважатися договором про заміну сторони (боржника) у зобов`язанні, шо виникло з договору оренди від 28.10.1998. Зважаючи на те, що додаткова угода від 01.08.2016 укладена без урахування повноважень РВ ФДМУ та Міністерства оборони України щодо управління державним майном, їх участі у визначенні долі (юридичної) такого майна, суд дійшов висновку, що на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України оспорювану угоду належить визнати недійсною.
Розглядаючи позовну вимогу Прокурора про повернення державі в особі Міністерства оборони України в повне господарське відання ДП "Західвійськбуд" частини приміщення майстерні та виробничої площадки, суд зазначив, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки ДП "Західвійськбуд" є відповідачем у справі, задоволення такої вимоги на користь відповідача буде означати, що рішення у справі ухвалене на користь відповідача. Суд першої інстанції також установив, що майстерня та виробнича площадка не вибували та залишаються в господарському віданні ДП "Західвійськбуд", і задоволення позову про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016 залишає чинним договір оренди від 28.10.1998 та призводить до відновлення права оренди ТОВ "Вольво Україна".
2.3. Щодо строку позовної давності для Міністерства оборони України суд першої інстанції встановив, що за результатами проведеного аудиту та складеного 07.06.2017 звіту Міністерство оборони України мало об`єктивну можливість з цієї дати дізнатися про факт укладення додаткової угоди від 01.08.2016, а тому позовна давність закінчилася 07.06.2020. Проте суд першої інстанції, посилаючись на пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, яким передбачено, що строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, встановив, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 до 03.04.2020 введено на усій території України карантин; дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено до 30.04.2023 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 16.06.2021 № 611, від 11.08.2021 № 855, від 22.09.2021 № 981, від 15.12.2021 № 1336, від 23.02.2022 № 229, від 27.05.2022 № 630, від 19.08.2022 № 928, від 23.12.2022 № 1423. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність для Міністерства оборони України за вимогою про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016 не спливла станом на час подання позову (15.08.2022).
2.4. Щодо строку позовної давності для РВ ФДМУ суд першої інстанції встановив, що ДП "Західвійськбуд" перераховувало частину коштів з орендної плати до державного бюджету із зазначенням в призначенні платежу назви орендаря, зокрема, перераховуючи 30 % орендної плати після укладення додаткової угоди від 01.08.2016, відповідач-1 указував ТОВ "ФХ сервіс".
Суд першої інстанції зауважив, що оскільки на РВ ФДМУ покладено функції з управління державним майном, до яких належить контроль за його використанням та виконанням умов договорів оренди такого майна, в матеріалах справи є платіжне доручення від 25.01.2017 № 29, у реквізитах якого зазначена інформація про орендаря майстерні та виробничої площадки (ТОВ "ФХ сервіс"), тому РВ ФДМУ могло дізнатися про нового орендаря після такої оплати (з 25.01.2017). З урахуванням наведеного суд установив, що позовна давність для РВ ФДМУ спливла 25.01.2020, тобто до моменту запровадження карантину в Україні. Тому суд дійшов висновку, що в задоволенні позову Прокурора, заявленого в інтересах РВ ФДМУ, про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016 належить відмовити з огляду на сплив позовної давності.
2.6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ТОВ "ФХ сервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 в частині задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та РВ ФДМУ про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016, укладеної між ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс", скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 у справі № 914/1896/22, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та РВ ФДМУ про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016.
3.2. ТОВ "ФХ сервіс", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"); від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 08.06.2021 у справі № 904/2782/20 (щодо застосування положень статей 13, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України); від 11.11.2019 у справі № 916/1804/18 (щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України); від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21 (щодо застосування положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України).
3.3. ТОВ "Вольво Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "ФХ сервіс". ТОВ "Вольво Україна" зазначає про обґрунтованість доводів касаційної скарги ТОВ "ФХ сервіс" щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"); від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 08.06.2021 у справі № 904/2782/20 (щодо застосування положень статей 13, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України); від 11.11.2019 у справі № 916/1804/18 (щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України); від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21 (щодо застосування положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України).
3.4. РВ ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 у справі № 914/1896/22 залишити без змін, а касаційну скаргу ТОВ "ФХ сервіс" - без задоволення. РВ ФДМУ вважає, що доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними та необґрунтованими.
3.5. Прокурор у відзивах на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 у справі № 914/1896/22 ухвалені відповідно до норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ТОВ "ФХ сервіс" є безпідставною та необґрунтованою.
3.6. ДП "Західвійськбуд" у відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ "ФХ сервіс" у повному обсязі. ДП "Західвійськбуд" зазначає, що доводи скаржника щодо недоведення Прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі є обґрунтованими. ДП "Західвійськбуд" вважає, що задоволення позову Прокурора не призвело до перерахунку розміру орендної плати, до повернення нерухомого майна в користування держави, оскільки договір оренди, укладений між ДП "Західвійськбуд" та ТОВ "Вольво Україна", продовжив свою дію до 2047 року. ДП "Західвійськбуд" стверджує, що розірвання додаткової угоди з ТОВ "ФХ сервіс" може зумовити завдання збитків державному підприємству. ДП "Західвійськбуд" також зауважує, що Міністерство оборони України заяву про поновлення строку для звернення до суду та про визнання причин пропуску поважними не подавало, суд міг поновити такий строк відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.
3.7. Міністерство оборони України направило до Верховного Суду 14.09.2023 через систему "Електронний суд" відзив на касаційну скаргу ТОВ "ФХ сервіс".
Верховний Суд установив, що ухвалою Верховного Суду від 21.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "ФХ сервіс" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.07.2023 і рішення Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 у справі № 914/1896/22 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.09.2023. Проте Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу із пропуском встановленого строку (на 6 днів). При цьому Міністерство оборони України не просить поновити строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що відзив Міністерства оборони України має бути залишений без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 28.10.1998 ДП "Західвійськбуд" та ТОВ "Вольво Україна" уклали договір оренди від 28.10.1998, згідно з яким орендодавець передає орендарю, а орендар приймає у строкове платне володіння та користування окреме індивідуально визначене майно, вказане в додатку А та розташоване за адресою: 292046, Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Лесі Українки, 45. Сторони не уклали Додатку А (доказів зворотного суду сторони не надали).
4.2. Пунктом 9.1 договору оренди від 28.10.1998 встановлено, що договір діє з 28.10.1998 до 28.10.2047 (49 років).
4.3. ДП "Західвійськбуд" передало ТОВ "Вольво Україна" майстерню та виробничу площадку за актом приймання-передачі 26.03.1999.
4.4. Згідно зі звітом про експертну оцінку від 12.06.1998 вартість майстерні становить 250 438,00 грн, а виробничої площадки - 183 215,00 грн.
4.5. Суд першої інстанції встановив, що листами від 20.06.2003 № 459, від 02.10.2006 № 252/1, від 25.08.2007 № 116, ДП "Західвійськбуд" надавало дозвіл ТОВ "Вольво Україна" на передачу в суборенду майстерні та виробничої площадки.
4.6. ТОВ "Вольво Україна" передавало в суборенду ТОВ "ФХ сервіс" майстерню та виробничу площадку згідно з договорами суборенди: договір суборенди від 01.10.2003, договір суборенди № 2 від 03.10.2006 та акт приймання-передачі від 03.10.2006, договір суборенди № 3 від 31.08.2007, акт приймання-передачі від 31.08.2007 та додаткова угода від 01.08.2008, договір суборенди № 4 від 30.08.2010 та акт приймання-передачі від 30.08.2010, договір суборенди № 5 від 01.01.2012 та акт приймання-передачі, договір суборенди № 6 від 30.10.2012 та акт приймання-передачі від 30.10.2012, договір суборенди № 7 від 28.12.2015 та акт приймання-передачі від 28.12.2015.
4.7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що у статуті ДП "Західвійськбуд", зареєстрованому 24.06.1998, визначено, що це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України, та інших замовників юридичних та фізичних осіб України та інших держав незалежно від форм власності.
4.8. Відповідно до пункту 4.2 статуту ДП "Західвійськбуд" (у цій же редакції) майно підприємства є державною власністю та закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
Наказом від 08.11.2019 № 572 Міністерство оборони України внесло зміни до статуту ДП "Західвійськбуд" та виклало його у новій редакції. В пункті 1.1 статуту визначено, що відповідач-1 заснований на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України. Пункт 4.3 статуту в новій редакції загалом ідентичний із пунктом 4.2 статуту в редакції 1998 року.
4.9. Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до витягу про державну реєстрацію прав від 15.11.2012 № 36275950 ДП "Західвійськбуд" належить на праві державної власності ремонтно-механічна майстерня, літ "Б-1" загальною площею 4644,00 м2 за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Київська, буд. 18.
Крім того, суди зазначили, що РВ ФДМУ обліковує за ДП "Західвійськбуд" нерухоме майно - будівлю ремонтно-механічної майстерні (літ. "Б") площею 4644 м2, яке розташоване за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Київська, буд. 18.
4.10. Суди попередніх інстанцій установили, що ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс" 01.08.2016 уклали додаткову угоду до договору оренди від 28.10.1998, відповідно до якої сторони вирішили замінити особу орендаря за договором оренди - ТОВ "Вольво Україна" на нового орендаря ТОВ "ФХ сервіс", яке згідно з пунктом 7.2.2 договору оренди від 28.10.1998 є належним суборендарем об`єкта оренди.
4.11. ТОВ "Вольво Україна" за участю ДП "Західвійськбуд" передало ТОВ "ФХ сервіс" об`єкт оренди за актом приймання-передачі від 02.08.2016.
4.12. Листом від 18.08.2021 РВ ФДМУ повідомило прокурора, що не погоджувало укладення додаткової угоди від 01.08.2016.
4.13. Спір виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016 та повернення майна ДП "Західвійськбуд".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та РВ ФДМУ про визнання недійсною додаткової угоди від 01.08.2016, укладеної між ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс", та повернення майна ДП "Західвійськбуд".
Обґрунтовуючи позовну заяву, Прокурор зазначав про порушення процедури укладення додаткової угоди від 01.08.2016, визначеної Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, чинній станом на 01.08.2016).
5.4. Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
До способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання правочину недійсним.
5.5. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
5.6. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
5.7. Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
5.8. За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недодержання кожної із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
5.9. Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності та волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату або внаслідок його укладення порушені права позивача.
З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 908/3326/19, від 10.11.2020 у справі № 910/9305/19, від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18, від 05.04.2018 у справі № 910/8493/17.
5.10. Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
5.11. Колегія суддів зазначає, що відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності, врегульовані Законом України від 10.04.1992 № 2269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна", а також Господарським кодексом України
5.12. Згідно з абзацами 1, 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди) орендодавцями щодо державного та комунального майна є, зокрема: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
Аналогічні положення щодо суб`єктів, які можуть бути орендодавцями державного чи комунального майна, зазначені в частині 1 статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення спірної додаткової угоди).
5.13. Згідно із частиною 1 статті 651 та статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, відповідно до положень статті 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 287 Господарського кодексу України орендодавцем державного майна, загальна площа якого перевищує 200 м2 на одне підприємство, не могло бути підприємство, за яким це майно закріплене на праві господарського відання.
5.14. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно зі статутом ДП "Західвійськбуд" підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю; майно підприємства (ремонтно-механічна майстерня, літ "Б-1" загальною площею 4644,00 м2) закріплюється за ДП "Західвійськбуд" на праві повного господарського відання. Проте ДП "Західвійськбуд", ТОВ "Вольво Україна" та ТОВ "ФХ сервіс" 01.08.2016 уклали додаткову угоду до договору від 28.10.1998, відповідно до якої сторони замінили особу орендаря за договором оренди - ТОВ "Вольво Україна" на ТОВ "ФХ сервіс". Тому суди дійшли висновку, що орендодавцем цього майна станом на 01.08.2016 могло бути лише РВ ФДМУ, оскільки його площа перевищує 200 м2. Зважаючи на те, що додаткова угода від 01.08.2016 не враховує повноважень РВ ФДМУ та Міністерства оборони України в управлінні державним майном, їх участі у визначенні долі (юридичної) такого майна, суперечить визначеній законом процедурі, суди дійшли висновку, що на підставі частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України додаткову угоду від 01.08.2016 належить визнати недійсною.
5.15. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ТОВ "ФХ сервіс" у касаційній скарзі посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (щодо застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"); від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, від 08.06.2021 у справі № 904/2782/20 (щодо застосування положень статей 13, 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України); від 11.11.2019 у справі № 916/1804/18 (щодо застосування частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України); від 23.03.2023 у справі № 905/2371/21 (щодо застосування положень статті 197 Господарського процесуального кодексу України).