ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/2311/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс"
на рішення Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 (суддя Рога Н.В.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Колоколов С. І., Філінюк І. Г.)
у справі № 916/2311/22
за позовом Одеської міської ради
до Товариства з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради,
про стягнення заборгованості,
СУТЬ СПОРУ
1. Товариство з додатковою відповідальністю "Агропромсервіс" (далі - ТДВ "Агропромсервіс", відповідач) є власником об`єктів нерухомого майна на земельній ділянці, яка належить позивачу.
2. Одеська міська рада (далі - Міська рада, позивач) стверджує, що за період з моменту прийняття Міською радою рішення від 20.03.2019, яким відповідачу припинено право постійного користування вказаною земельною ділянкою, до укладення 02.08.2021 договору оренди, ТДВ "Агропромсервіс" користувалося земельною ділянкою фактично без договору, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
3. Суд першої інстанції, з яким також погодився апеляційний суд, позов задовольнив. ТДВ "Агропромсервіс" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.
4. Під час перегляду оскаржуваних судових рішень перед Верховним Судом постало питання щодо наявності/відсутності підстав для застосування положень статті 1212 ЦК України у спорі про стягнення коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою під час переоформлення особою права постійного користування земельною ділянкою в інший правовий титул, а саме до моменту фактичного набуття права оренди земельної ділянки.
5. За результатами розгляду цієї справи Верховний Суд негативно відповів на зазначене питання, оскільки такий підхід суперечитиме вимогам законодавства. Детальніше мотиви Верховного Суду викладені нижче у цій постанові.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
6. Міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до ТДВ "Агропромсервіс" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 811 824,25 грн.
7. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідач, як власник нежитлових будівель, здійснював безоплатне користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Міської ради як власника такої земельної ділянки.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
8. Відповідно до інформаційної довідки від 25.08.2022 № 308214683 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 06.04.2018 за ТДВ "Агропромсервіс" зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 8167,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3.
9. Зазначені нежитлові будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,3144 га за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, яка у відповідності до інформаційної довідки від 25.08.2022 № 308214847 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна належить до комунальної форми власності та зареєстрована за Міською радою.
10. Рішенням Міської ради від 20.03.2019 № 4509-VІІ припинено право постійного користування ВАТ "Агропромсервіс", правонаступником якого є відповідач - ТДВ "Агропромсервіс", вказаною земельною ділянкою; затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється; змінено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 з цільового призначення - J.11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на цільове призначення - В.02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури; надано ТДВ "Агропромсервіс" земельну ділянку з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022 в оренду на 5 років.
11. Водночас, договір оренди вказаної земельної ділянки між Міською радою та ТДВ "Агропромсервіс" було укладено 02.08.2021, у зв`язку з чим позивач вважав, що у період з 21.03.2019 по 01.08.2021 ТДВ "Агропромсервіс", як власник нежитлових будівель загальною площею 8 167,5 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, буд. 3, здійснювало безоплатне користування земельною ділянкою за вказаною адресою без укладеного договору оренди землі, тобто, без належної правової підстави для її використання, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Міської ради як власника такої земельної ділянки.
12. Відповідно до рішення Міської ради від 20.09.2011 № 1267-VІ "Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі" з урахуванням змін, внесених рішеннями від 27.08.2014 № 5275-VІ та від 08.02.2017 № 1742-VІІ, ставка орендної плати за земельні ділянки, які використовуються під будівництво багатоквартирних житлових будинків, становить 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.
13. Згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, виданим Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області, від 30.07.2019 № 1949 нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 13 144 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Генерала Цвєтаєва, 3, кадастровий номер 5110137300:31:005:0022, складає 22 621 678,33 грн.
14. На підставі зазначеного, позивач встановив, що за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 відповідачем мало бути сплачено на користь позивача 811 824,25 грн плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110137300:31:005:0022
15. Враховуючи те, що ТДВ "Агропромсервіс" без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки - Міської ради, зберегло у себе кошти у розмірі 811 824,25 грн, які мало сплатити за користування земельною ділянкою у період з 21.03.2019 по 01.08.2021, позивач вважав наявними підстави для стягнення зазначених коштів на свою користь у порядку статті 1212 ЦК України.
Узагальнений зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій
16. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, позов задоволено повністю.
17. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивовані тим, що ТДВ "Агропромсервіс", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави (без укладення договору оренди земельної ділянки) у період з 21.03.2019 (після прийняття Міською радою рішення від 20.03.2019 про припинення відповідачу права постійного користування спірною земельно ділянкою) по 01.08.2021 (до моменту укладення відповідачем 02.08.2021 договору оренди земельної ділянки), за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а відтак, з урахуванням суми вже сплаченого відповідачем земельного податку у 2020 та 2021 роках, зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Касаційна скарга
18. Не погодившись із прийнятими рішеннями, ТДВ "Агропромсервіс" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач вказав про те, що рішення судів у цій справі прийняті без урахування правових висновків суду касаційної інстанції щодо:
- застосування підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (плата за землю) спільно зі статтею 1212 ЦК України (збереження майна без достатньої правової підстави), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (на думку скаржника, встановлюючи обставини сплати відповідачем податків за спірну земельну ділянку та роблячи відповідні висновки стосовно нарахування та оплат земельного податку, апеляційний суд порушив правила юрисдикції господарських судів, що відповідно до статті 313 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги;
- застосування статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", викладених у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17, щодо визначення моменту припинення права постійного користування земельною ділянкою (також скаржник окремо посилається на неврахування судами статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" щодо використання відомостей з державного реєстру прав у спорі з третьою особою);
- застосування статей 141, 143 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/9067/17, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17, від 03.09.2019 у справі № 922/1224/18, від 24.09.2019 у справі № 922/266/19, а саме щодо відсутності обставин відмови ТДВ "Агропромсервіс" від права постійного користування;
- застосування статей 92, 141 ЗК України, викладених у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 911/2069/18, від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, стосовно того, що право постійного користування відповідача не припинилось до моменту його фактичного переоформлення у інший правовий титул - оренду.
20. Також скаржник посилається на порушення судом першої інстанції положень процесуального законодавства в частині неналежного повідомлення відповідача щодо розгляду цієї справи, що на думку останнього, мало бути обов`язковою підставою для скасування апеляційним судом судового рішення та ухвалення нового судового рішення.
Узагальнені доводи інших учасників справи
21. Міська рада і третя особа у справі - Департамент земельних ресурсів Міської ради подали відзиви, у яких наголошують на безпідставності доводів касаційної скарги, вказують на нерелевантність постанов, на які скаржник посилається в касаційній скарзі, до правовідносин, що склалися у цій справі № 916/2311/22, просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
22. У відзиві на касаційну скаргу Департамент земельних ресурсів Міської ради звертає увагу суду касаційної інстанції на безпідставне посилання скаржника на статті 141, 142 ЗК України, оскільки такі не підлягають застосуванню щодо спірних правовідносин. Також зазначає про те, що за положенням діючого ЗК України ТДВ "Агропромсервіс" не мало підстав для набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою, а тому як фактичний землекористувач має сплатити збитки у розмірі орендної плати з дати прийняття Міською радою відповідного рішення.
23. Міська рада у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що спір у цій справі стосується договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, а отже виник про право цивільне. Натомість посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 в частині доводів щодо порушення судами правил юрисдикції господарських судів, Міська рада вважає помилковим, оскільки спір у зазначеній справі стосувався визнання протиправними дій щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, а отже правовідносини не є подібними, зі справою, що переглядається. Також Міська рада вважає недоведеними підстави для оскарження судових рішень у справі з огляду на малозначність цієї справи. Водночас, по суті спору зазначає, що відповідач, виконуючи вимоги рішення Міської ради в частині зміни цільового призначення земельної ділянки, використовував її весь час з метою будівництва (а не промисловості, як було передбачено для права постійного користування), втім не вживав дій для реєстрації відповідного припинення та безпідставно сплачував вдвічі менший розмір земельного податку від відповідного розміру орендної плати. Посилання скаржника на обставини державної реєстрації припинення права постійного користування Міська рада вважає необґрунтованим, оскільки така державна реєстрація припинення постійного користування лише засвідчила факт такого припинення, яке відбулось ще з дати прийняття Міською радою 20.03.2019 відповідного рішення.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції
24. Згідно з частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
25. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо юрисдикції спору
26. Так, предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога Міської ради про стягнення з ТДВ "Агропромсервіс", як власника нерухомого майна, на підставі статті 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 21.03.2019 по 01.08.2021 в сумі 811 824,25 грн за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій ці об`єкти розміщені.
27. Скаржник зазначає, що досліджуючи обставини сплати відповідачем у 2020 і 2021 роках плати за землю у формі земельного податку та зробивши висновки про те, що відповідач не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку у спірних правовідносинах, суди попередніх інстанцій тим самим порушили правила юрисдикції господарських судів.
28. Колегія суддів визнає необґрунтованими зазначені доводи скаржника, позаяк у даному випадку вбачається, що Міська рада звернулася до господарського суду з позовом про стягнення з фактичного користувача земельної ділянки безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, які, за доводами Міської ради, відповідач мав би сплатити у випадку належного оформлення права оренди щодо відповідної земельної ділянки.
29. Враховуючи те, що у справі спірні правовідносини виникли між Міською радою як власником земельної ділянки та землекористувачем щодо стягнення коштів за фактичне використання відповідачем земельної ділянки без оформлення договірних відносин з власником на підставі статей 1212 - 1214 ЦК України, та зважаючи на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, характер цих спірних правовідносин, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
30. Наведеного також не спростовують посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19, спір у якій стосувався правовідносин, які не є неподібними зі справою, що переглядається, а саме щодо сплати податку з доходів фізичних осіб.
31. Окрім цього, у справі № 925/230/17, на яку скаржник також посилається в обґрунтування підстав касаційного оскарження, і предметом спору у якій було стягнення збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без сплати земельного податку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 виходила з того, що спір у цій справі: по-перше, фактично є спором про стягнення земельного податку, порядок стягнення якого прямо регламентовано податковим законодавством, і позивач не має повноважень звертатися до суду з такими вимогами та є неналежним позивачем; по-друге, Рада як уповноважена власником землі особа могла б звернутися до суду з вимогами про повернення відповідачем несплачених ним грошових коштів за користування земельною ділянкою, але лише за період, коли право користування землею не було оформлено, і лише про стягнення безпідставно збережених грошових коштів, а не збитків. Отже правовідносини у справі № 925/230/17 і у справі, що переглядається, в частині аргументації скаржника щодо юрисдикції цього спору, також не є подібними, що виключає підстави для врахування наведеної постанови.