Постанова
Іменем України
04 жовтня2023 року
м. Київ
справа № 953/20040/19
провадження № 61-4401св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ;
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_7,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником адвокатом Гевком Андрієм Васильовичем, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2021 року у складі судді Зуб Г. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог первісного та зустрічного позовів та судових рішень судів попередніх інстанцій
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та поділ майна подружжя.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 01 лютого 1999 року між нею та ОСОБА_2 укладено шлюб, від якого народилось двоє дітей. За період перебування в шлюбі подружжям придбано таке майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, нежитлові приміщення на 3-му поверсі в будівлі літ. А-7, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 в будівлі підземної автомобільної стоянки літ. А-2 (шоста черга будівництва, блок 8.2), що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, розташований за адресою: АДРЕСА_4, паркінг (машиномісце) № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_4, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5, нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .
ОСОБА_1 зазначала, що з метою приховати це майно та відчужити його без її згоди ОСОБА_2 ініціював штучний судовий процес, за результатами якого укладено мирову угоду між останнім та ОСОБА_7, згідно з якою ОСОБА_2 на виконання договору займу від 13 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на суму 5 000 000,00 грн для розвитку бізнесу, останньому переходить нерухоме майно, що належить відповідачу. 06 червня 2014 року ухвалою Київського районного суду м. Донецька затверджено вказану угоду, яка в подальшому ухвалою апеляційного суду від 18 серпня 2016 року скасована. Таким чином, спільне майно подружжя вибуло із сумісної власності поза волею відповідача та підлягає витребуванню та у подальшому поділу. Оскільки вона самостійно виховує двох дітей, тому в суду існують правові підстави відступити від рівності часток подружжя та визнати за нею право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 .
Із урахуванням наведених обставин, ОСОБА_1 просила суд:
- витребувати квартиру АДРЕСА_7, із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати автостоянку № НОМЕР_2 у цокольному поверсі житлового будинку літ. А-18, загальною площею 19,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_8, із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати нежитлове 6/100 приміщення, загальною площею 489,6 кв. м, на 3-му поверсі будівлі літ. А-7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати нежитлові приміщення, загальною площею 170,9 кв. м, на першому та другому поверхах будівлі літ. А-7, з прибудовою літ. А1-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9, із чужого незаконного володіння ОСОБА_6 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати машиномісце № 2/52, загальною площею 14,8 кв. м, у будівлі підземної автомобільної стоянки, літ. А-2 (шоста черга будівництва, блок 8.2), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_10, із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати приміщення-апартамент № 4, загальною площею 100,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати паркінг (машиномісце) № НОМЕР_1, загальною площею 13,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати 3/4 частини квартири АДРЕСА_11, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати 1/4 частину квартири АДРЕСА_11, загальною площею 151,4 кв. м, із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати нежитлові приміщення 1-го поверху в літ. "А-5", загальною площею 782 кв. м, опис: № 12, 3, 4, 4а, 5, 6, 7, 8, 10, 10а, 11, 36-42, 42-а, 47, 47а, 47б, 47в, 47г, 47д, 48, 48а, 48б, 49, 50, 53, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_12, із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-5", загальною площею 242,4 кв. м, опис: №28, 28а, 28б, 28в, 29, 30, 30а, 31, 32, 32а, 32б, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_12, із чужого незаконного володіння ОСОБА_4 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- витребувати нежитлові приміщення підвалу в літ. "А-5", загальною площею 304,8 кв. м, опис: 1, 1а, 1б, 2, 2а, 2б, 2в, 3, 3а, 3б, 4, 4а, 4б, 4в, 4г, 6, 6а, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_12, із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
- визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_11, загальною площею 151,4 кв. м;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину автостоянки № 59 у цокольному поверсі житлового будинку літ. А-18, загальною площею 19,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_8 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частку нежитлового 6/100 приміщення, загальною площею 489,6 кв. м, на 3-му поверсі будівлі літ. А-7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, загальною площею 170,9 кв. м, на першому та другому поверхах будівлі літ. А-7, з прибудовою літ. А 1-2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частку машиномісця № 2/52, загальною площею 14,8 кв. м, у будівлі підземної автомобільної стоянки літ. А-2 (шоста черга будівництва, блок 8.2), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину приміщення-апартаментів № 4, загальною площею 100,6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину паркінгу (машиномісце) № НОМЕР_1, загальною площею 13,6 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_4 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-11, 25 в літ А-5, загальною площею 704,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_12 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень підвалу в літ. "А-5", загальною площею 242,4 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_12 ;
- визнати за позивачем право власності на 1/2 частину нежитлових приміщень підвалу в літ. "А-5", загальною площею 304,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_12 .
У січні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 із зустрічним позовом про визнання права особистої приватної власності на майно та визнання боргових зобов`язань.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що 13 серпня 2012 року він взяв позику у ОСОБА_7 в сумі 5 000 000,00 грн. Ці кошти використані в інтересах сім`ї для розвитку бізнесу. Прибуток від комерційної діяльності був єдиним джерелом доходів родини.
Квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_5, не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки джерелом її набуття були кошти, отримані ним у дар від батька ОСОБА_8, а метою придбання - набуття в особисту приватну власність ОСОБА_9 для проживання його батьків.
ОСОБА_2 просив суд:
- визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_11 ;
- визнати боргові зобов`язання в розмірі 15 382 209,30 грн об`єктом спільної сумісної власності подружжя;
- визнати за ОСОБА_1 1/2 частину боргових зобов`язань за договором позики від 13 серпня 2012 року перед ОСОБА_7 у розмірі 7 691 104,65 грн; - визнати за ОСОБА_1 1/2 частину боргових зобов`язань за договором позики від 13 серпня 2012 року перед ОСОБА_7 у розмірі 7 691 104,65 грн; - стягнути з ОСОБА_1 на його користь судові витрати.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що всі об`єкти нерухомості є саме спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 не давала згоди на відчуження спільного майна, тому вимоги первісного позову є обґрунтованими. Водночас, ОСОБА_1 пропустила позовну давність, оскільки останній достеменно та остаточно стало відомо про порушення її майнових прав ще 18 серпня 2016 року, а саме: у день постановлення ухвали Апеляційним судом Донецької області після перегляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 06 червня 2014 року про затвердження мирової угоди, на підставі якої майно, яке набуто подружжям ОСОБА_10, перейшло у власність іншої особи.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_2 не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була обізнана про отримання її чоловіком коштів у борг, а також надавала згоду на те, щоб чоловік позичав кошти в інтересах родини, з огляду на що відсутні правові підстави для стягнення із ОСОБА_1 коштів, одержаних за договором позики.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник адвокат Гевко А. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 лютого 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення первісного позову.
У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 761/11035/14-ц, від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18, від 06 травня 2020 року у справі № 607/14527/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, від 09 червня 2021 року у справі № 752/12242/19, від 19 січня 2022 року у справі № 359/861/19, від 09 лютого 2022 року № 522/13732/20, від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20, Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16.
У травні 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві ОСОБА_2 зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами, які виникли між учасниками цієї справи.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржуються учасниками справи, тому в цій частині судом касаційної інстанції не переглядаються.
Обставини, встановлені судами
01 лютого 1999 року між ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому народилося троє дітей: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Харкова від 30 серпня 2016 року у справі № 757/3692/16 шлюб між сторонами розірвано.
У період перебування у шлюбі ОСОБА_11 та ОСОБА_2 придбано таке нерухоме майно: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, нежитлові приміщення на 3-му поверсі в будівлі літ. А-7, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 в будівлі підземної автомобільної стоянки літ. А-2 (шоста черга будівництва, блок 8.2), що розташоване за адресою: АДРЕСА_10 ; приміщення - апартамент 4, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4 ; паркінг (машиномісце) № НОМЕР_1, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4, квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_5, нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_6 .
Ухвалою Київського районного суду міста Донецька від 06 червня 2014 року у справі № 257/4214/14 затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, за умовами якої ОСОБА_7 в рахунок виконання договору займу від 13 серпня 2012 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, сума боргу 5 000 000,00 грн, що надавалася ОСОБА_2 для розвитку його бізнесу та інтересах родини, переходить право власності на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2, а саме: квартиру АДРЕСА_7 ; паркінг (автостоянка) для автомобілів № 8, загальною площею 19,9 кв. м, на АДРЕСА_8 ; приміщення-апартаментів № 4, загальною площею 100,6 кв. м, на АДРЕСА_4 ; нежитлові приміщення на 3-му поверсі будівлі літ. "А-7", загальною площею 489,6 кв. м, та на першому поверсі будівлі літ. "А 1-2", загальною площею 170 кв. м, на АДРЕСА_9 ; квартиру АДРЕСА_11, загальною площею 151,40 кв. м; нежитлове приміщення першого поверху та підвалу літ. "А-5" на АДРЕСА_12 ; паркінг (автостоянка) для автомобілів № 2/52, загальною площею 14,8 кв. м, на АДРЕСА_10 ; паркінг (машиномісце) № НОМЕР_1, загальною площею 13,6 кв. м, на АДРЕСА_4 .
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 серпня 2016 року у справі № 257/4214/14 апеляційну скаргу ОСОБА_11 задоволено, відновлену ухвалу Київського районного суду м. Донецька від 06 червня 2014 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2017 року у справі № 185/10808/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
На момент розгляду справи судами право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу від 18 лютого 2016 року № 174, 177.
Право власності на нежитлові приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_9, зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі договорів дарування від 04 лютого 2017 року № 141, 142.
Право власності на машиномісце (паркінг) № 2/52 в будівлі підземної автомобільної стоянки літ. А-2 (шоста черга будівництва, блок 8.2), що розташоване за адресою: АДРЕСА_10, зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 03 жовтня 2014 року № 2690.
Право власності на приміщення - апартамент № 4, паркінг (машиномісце) № НОМЕР_1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договорів дарування від 27 жовтня 2014 року № 1168, № 1170.
Право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_11, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 15 жовтня 2014 року № 1107, на 1/4 частини - за ОСОБА_3 .
Право власності на нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_12, зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 24 вересня 2019 року № 2341.
Правове обґрунтування
Щодо витребування майна із чужого незаконного володіння
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
ЦК України передбачені засади захисту права власності.
Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, не власника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна.
Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК Україниправила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.