Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 522/24929/15-ц
провадження № 61-1874св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство "Фірма "Асоль", Виконавчий комітет Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Побережник Альоною Олександрівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про інвестування в будівництво та додаткових угод до договору, скасування свідоцтв про право власності та визнання права власності.
Позов мотивований тим, що він є вітчимом ОСОБА_2 та, маючи дохід від підприємницької діяльності, звернувся до Приватного підприємства "Фірма "Асоль" (далі - ППФ "Асоль") з метою придбання квартири.
03 квітня 2005 року ОСОБА_2 уклав з ППФ "Асоль" договори про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 та додаткову угоду, відповідно до яких ОСОБА_2 після введення будинку в експлуатацію отримує у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 83,80 кв. м вартістю 258 375,00 грн (далі - квартира), та два паркувальні місця № НОМЕР_6 загальною площею 18,00 кв. м кожне, загальною вартістю 31 800,00 грн (далі - паркомісця).
Кошти для здійснення інвестиційних внесків він надавав ОСОБА_2 в період з 12 квітня 2005 року до 14 листопада 2006 року.
У зв`язку із затримкою у введення будинку в експлуатацію у встановлені договором строки вони не змогли отримати правовстановлюючі документи у 2006 році.
21 жовтня 2006 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_3 .
Незадовго до пред`явлення позову він дізнався, що 21 грудня 2009 року після внесення всіх інвестиційних внесків між ППФ "Асоль", ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди до інвестиційних договорів, відповідно до яких ОСОБА_3 введено як другого інвестора в рівних частинах та 20 січня 2010 року за актами приймання-передання передано нерухоме майно, а 15 грудня 2010 року отримано свідоцтва про право власності на квартиру та паркомісця, оформлені на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному.
Він надав кошти на придбання квартири та паркомісць, про оформлення права власності на відповідачів у рівних частинах йому не було відомо.
Просив визнати недійсними інвестиційні договори, додаткові угоди та скасувати свідоцтва про право власності, видані на ім`я відповідачів, визнати за ними право власності на спірні об`єкти нерухомості.
Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом
12 червня 2018 року року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство "Фірма "Асоль", Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності, визнання додаткових угод та свідоцтв недійсними.
Зустрічний позов мотивований тим, що кошти на придбання квартири та паркомісць надавалися його батьком, він не підписував додаткові угоди.
Просив суд визнати додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 47/стр, додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 46/п та додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 47/п недійсними; скасувати свідоцтва про право власності від 15 грудня 2010 року на квартиру та паркомісця, визнати за ним право особистої власності на вказане нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № НОМЕР_1 /стр про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, укладену 21грудня 2009 року між ППФ "Асоль", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № 46/п про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, укладену 21грудня 2009 року між ППФ "Асоль", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № 47/п про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, укладену 21грудня 2009 року між ППФ "Асоль", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Скасовано свідоцтво про право власності від 15 грудня 2010 року, серія НОМЕР_2 , видане Виконавчим комітетом Одської міської ради на сіпрнуквартиру.
Скасовано свідоцтва про право власності від 15грудня 2010 року, серії НОМЕР_3, НОМЕР_5, видані Виконавчим комітетом Одеської міської ради на паркомісця.
Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру та паркомісця.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інвестором спірного майна є ОСОБА_2, а будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що інвестором квартири та двох паркінгів був ОСОБА_1 у матеріалах справи немає. Посилання представника ОСОБА_1 на те, що на час укладення договорів інвестування, додаткових угод до цього договору, внесення інвестиційних внесків ОСОБА_2 не мав самостійного заробітку, трудову діяльність не здійснював, отже, не міг придбати спірне майно за власні кошти, грунтуються на припущеннях.
ОСОБА_2 уклав договори інвестування до шлюбу, сплачував внески також до укладення шлюбу, тому суд виходів з того, що немає підстав вважати, що придбання квартири та паркомісць відбулось за рахунок спільних коштів подружжя.
Додаткові угоди,на підставі яких співінвестором разом із ОСОБА_2 стала ОСОБА_3, підписані не ОСОБА_2, а іншою особою.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу
ОСОБА_1 залишенобез задоволення.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволеночастково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання додаткових угод недійсними, скасування свідоцтв про право власності, визнання права власності скасовано, у цій частині зустрічного позову відмовлено.
В іншій частині рішення суду залишенобез змін.
Стягненоз ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 28 674,23 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, встановивши, що інвестором спірного майна виступав ОСОБА_2, а будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що інвестором квартири та паркомісць був ОСОБА_1 у матеріалах справи немає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції врахуваввисновок судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл.проф. М. С. Бокаріуса від 18 грудня 2020 року№ 16438.
Додаткові угоди, на підставі яких ОСОБА_3 набула прав співінвестора спірного нерухомого майна, підписані саме ОСОБА_2 без впливу штучних збиваючих факторів, тому немає підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання недійсними додаткових угод.
Факт того, що підпис від імені ОСОБА_2 у актах приймання-передання спірних об`єктів в експлуатацію, вчиненій іншою особою, не впливає на обґрунтованість і правильність вказаного висновку.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Побережник А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд.
У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, просив її скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що будь-яких заяв від інвестора ОСОБА_2 про введення додаткового інвестора у матеріалах справи немає.
Факт підписання додаткових угод не ОСОБА_2, а іншою особою, підтверджується відсутністю підпису ОСОБА_2 на примірниках документів, які подавались для оформлення свідоцтв про право власності, та є самостійною підставою визнання додаткових угод недійсними.
Оплату інвестованої нерухомості ОСОБА_2 здійснив до укладення оспорюваних додаткових угод.
Належним способом участі ОСОБА_3 у договорі інвестування мало б бути відступлення прав та обов`язків інвестора на 1/2 частину об`єкта інвестування.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, про можливість залучення другого інвестора за договором інвестування на етапі, коли об`єкт нерухомості уже введено в експлуатацію та грошові зобов`язання інвестора виконані.
В ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід. У заявника сформувався сумнів щодо неупередженості суддів Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П. у ставленні до до всіх сторін справи, що вплинуло на ухвалення законного рішення.
Існує позапроцесуальний зв`язок між суддями Таварткіладзе О. М., Погорєловою С. О. та стороною у справі ОСОБА_3, що вказує на упередженість суддів.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні повторної експертизи.
У висновку експерта від 18 грудня 2020 року у справі № 16438 немає посилань на причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз.
В ухвалі при призначення експертизи не зазначені документи, в яких є вільні та умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_2 .
Висновок експерта від 18 грудня 2020 року у справі № 16438 є неналежним доказом у справі.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц, про те, що суд при прийнятті рішення повинен враховувати всі докази, а не тільки експертний висновок.
Представник ОСОБА_2 надав суду рецензію Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський науковий інститут судових експертиз", відповідно до якої висновки судових експертів у справі є помилковими. Суд апеляційної інстанції повинен був оцінити цю рецензію.
Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні повторної експертизи.
Суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_3, проте відхилив усі інші клопотання представника ОСОБА_2 .
Правова природа інвестиційних відносин передбачає вкладення коштів, а ОСОБА_3 будь-яких майнових цінностей в об`єкт інвестування не вкладала. Відсутні підстави вважати її інвестором.
Немає будь-яких доказів волевиявлення інвестора на залучення співінвестором ОСОБА_3, такі висновки суду апеляційної інстанції грунтуються на припущеннях.
Суд стягнув із ОСОБА_2 увесь розмір судових витрат, проте у позові відмовлено й ОСОБА_5, тому покладення судових витрат лише на нього є неправомірним.
Аргументи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надійшли.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 21 жовтня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі.
03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ "Асоль" укладено договір № 47/стр про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1, відповідно до якого ППФ "Асоль" зобов`язалось виконати будівельно-монтажні роботи та ввести житловий будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2006 року та після введення будинку в експлуатацію надати всі необхідні документи для передання інвестору квартири, а ОСОБА_2 зобов`язався поетапно вносити кошти на будівництво з третього кварталу 2005 року до четвертого кварталу 2006 року.
03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ "Асоль" укладеноінвестиційні договори № 46/п та № 47/п, відповідно до яких ППФ "Асоль" зобов`язалось передати у власність інвестора ОСОБА_2 паркомісця, а ОСОБА_2 зобов`язувався прийняти їх та сплатити інвестиційний платіж у розмірі 15 900,00 грн за кожне.
03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ "Асоль" укладено додаткову угоду № 1 до договору № 47/стр, згідно з якою розділ 2 договору доповнено пунктом 2.8 щодо передання двох паркомісць, площею 18,00 кв. м кожний, загальною вартістю 31 800,00 грн.
ОСОБА_2 сплачував інвестиційні внески поетапно у період з 12 квітня 2005 року до 14 листопада 2006 року.
21 грудня 2009 року між ППФ "Асоль", ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено додаткові угоди №1 до договорів № № 46/п, 47/стр, 47/п.
20 січня 2010 року оформлено акти приймання-передання квартири та паркомісць.
15 грудня 2010 року Виконавчий комітет Одеської міської ради на підставі договору № 47/стр, додаткової угоди від 21 грудня 2009 року № 1, акта приймання-передання від 20 січня 2010 року видала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтво про право власностіна квартиру, серія НОМЕР_2, та на паркомісця, серії НОМЕР_3, НОМЕР_5, в рівних частках на праві спільної часткової власності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно відводу суддів
ОСОБА_1. у касаційній скарзі посилається на те, що вухваленні судового рішення брали участь суді, яким було заявлено відвід. У нього сформувався сумнів щодо неупередженості суддів Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П.
В суді апеляційної інстанції справа розглядалася колегією суддів у складі Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
10 серпня 2021 року до Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про відвід суддів.
Вказана заява про відвід обґрунтована тим, що у сторони позивача за первісним позовом є сумніви щодо неупередженості та об`єктивності суддів, оскільки у провадженні районного та апеляційного судів перебувала цивільна справа № 522/19426/20 за заявою ОСОБА_3, яка діяла у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_6, про виданняобмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_2 .
За результатами розгляду справи № 522/19426/20 рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви. Це рішення районного суду ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку. Ухвалою від 04 грудня 2020 року, постановленою Одеським апеляційним судом у складі колегії суддів Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П., Князюка О. В., у справі № 522/19426/20 відкрито апеляційне провадження. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у цій справі суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги ОСОБА_3 про виданняобмежувального припису.
ОСОБА_1 вважає, що у колегії суддів у справі № 522/19426/20 сформулювалась і відповідна позиція щодо обставин справи № 522/24929/15-ц, предметом якої є оскарження права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3, і суб`єктивне ставлення до позивача ОСОБА_1, який, на думку колегії суддів, застосував психічне домашнє насильство до ОСОБА_3 та її малолітньої доньки, а також ставлення до самої ОСОБА_3, яка на думку колегії суддів є потерпілою.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про відвід суддів залишено без задоволення.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані у заяві про відвід підстави для відводу суддів не вказують на упередженість або необ`єктивність суддів, оскільки доводи заявника мають оціночний характер та є незгодою із судовим рішенням у справі № 522/19426/20, участь в розгляді якої приймали вказані судді, що не може бути підставою для відводу.
Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.
Підстави для відводу (самовідводу) судді закріпленні в статті 36 ЦПК України.
Згіднозі статтею 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (частина друга статті36 ЦПК України).
Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ від 24 травня 1989 року у справі Hauschildt v. Denmark, заява № 10486/83, пункт 48).
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ від 24 травня 1989 року у справі Hauschildt v. Denmark, заява № 10486/83, пункт 46).
Щодо суб`єктивного критерію, то немає підстав стверджувати, що судді Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П. виявляють особисту упередженість до учасників справи чи до її результату. Презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.
Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).