Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 565/25/22
провадження № 61-9880 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача -адвокат Брящей Руслан Ігорович,
відповідач - Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Брящея Руслана Ігоровича, на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області
у складі судді Малкова В. В. від 28 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М. від 01 червня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом"), в якому просила суд: визнати протиправним і скасувати наказ від 09грудня 2021 року № 5044-к "Про відсторонення від роботи", виданий генеральним директором ВП "Рівненська атомна електростанція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - оскаржуваний наказ),
у частині відсторонення її від роботи; зобов`язати допустити її до роботи на посаді машиніста із прання та ремонту спецодягу ЦД та РАВ ВП "Рівненська атомна електростанція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 грудня 2021 року до часу фактичного допуску до роботи.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона працює ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" на посаді машиніста із прання та ремонту спецодягу ЦД та РАВ. 08 грудня 2021 року їй вручено попередження про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, 09 грудня
2021 року її ознайомлено з оскаржуваним наказом та 10 грудня
2021 року вона не була допущена до роботи згідно вказаного наказу у зв`язку із відсутністю щеплення від CОVID-19.
Позивач вважала зазначений наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, так як відсторонення від роботи може бути здійснене на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" лише у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Такий порядок передбачений частиною шостою вказаної статті. Зокрема, законом визначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків. Вказувала, що іншого порядку відмови від обов`язкових профілактичних щеплень не передбачено.
Зазначала, що у порушення статті 7 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.
Крім того, у відповідача відсутні докази ухилення її від щеплення, оскільки така інформація є медичною таємницею, а відповідач не є її розпорядником й відповідачем порушені вимоги статті 286 ЦК України, статті 19 Конституції України в частині її права на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержані при її медичному обстеженні.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів мотивовані тим, що позивач була належним чином попереджена про можливе відсторонення від посади, проте не надала доказів проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 і не висловила заперечень щодо проведення нею цього щеплення. Також не надала доказів про наявність протипоказань, що позбавляють її можливості провести курс вакцинації від COVID-19. Таким чином, оскільки у відповідача станом на день видачі наказу були відсутні відомості про проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 позивачем та не було медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я, тому у відповідача були достатні правові підстави для відсторонення позивачки від роботи.
Суди зазначили, що доводи позивача про незаконність оскаржуваного наказу є безпідставними, оскільки право на працю оскаржуваним наказом не порушене, тому що за позивачем збережене місце роботи, а право позивача обмежене на здійснення трудової діяльності через невиконання вимог законодавства про проведення обов`язкових щеплень на період карантину, пов`язаного з COVID-19, для певних категорій працівників, до яких, згідно Переліку відноситься позивач.
При цьому, суди вказали, що дані про проведення щеплень не є даними про стан здоров`я особи, які не підлягають розголошенню, даними про особисте чи сімейне життя особи, не є примусом, в умовах визначеного порядку обов`язкових щеплень на певній території України для певних категорій осіб, тому не порушує права, свободи і інтереси позивача і не є надмірним втручанням держави у особисте чи сімейне життя позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз робочої інструкції машиніста із прання та ремонту спецодягу 2 розряду атомної електростанції приводить до висновку, що робота позивача передбачає наявність соціальних контактів з іншими працівниками, а її характер вимагає безпосередньої присутності. При цьому, суд врахував стратегічну важливість АЕС, особливості функціонування, що вимагають підвищених заходів безпеки до яких слід відносити і стан здоров`я персоналу, тому відсторонення ОСОБА_1 зумовлене об`єктивними обставинами.
Суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Брящей Р. І., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 28 лютого 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 червня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 565/25/22 із Кузнецовського міського суду Рівненської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
18 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Брящея Р. І., мотивована тим, що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права статтю 46 КЗпП України без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2019 року у справі
№ 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651 св 18), від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444 св 19), від 17 червня
2020 року у справі № 185/676/18 (провадження № 61-8219 св 19), від 12 серпня 2021 року у справі № 755/3373/19 (провадження 61-6985 св 20), від 03 червня 2020 року у справі № 205/4333/17 (провадження № 61-45345 св 18),
від 11 червня 2020 року у справі № 200/20428/17 (провадження
№ 61-13211 св 19) та допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вказує, що суди належним чином не встановили у зв`язку із чим позивача було відсторонено від роботи - відмовою від щеплення, ухиленням від щеплення чи відмовою та ухилення від щеплення, оскільки ні з оскаржуваного наказу, ні з письмових заяв відповідача та доданих до них письмових документів чи під час судового розгляду вказане не можливим було встановити. При цьому, зазначає, що оскаржуваний наказ стосувався невизначеного кола працівників та не містив індивідуальнох підстав та мотивів для відсторонення позивача від роботи.
Вважає, що вимога відповідача надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 є незаконною, а відмова позивача надати інформацію про щеплення не може розцінюватися як ухилення чи відмова від вакцинації, оскільки є проявом захисту права на приватне життя.
Вказує, що Законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та Положенням про організацію проведення щеплень, затвердженим Наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, передбачено, що факт відмови від щеплення підтверджується письмовим підтвердженням (формою № 063-2/о), що підписується громадянином та медичним працівником, а в разі відмови дати особою таке підтвердження - засвідчується актом у присутності свідків, тому в даному випадку обставини відмови або ухилення мають бути підтверджені тільки письмовими доказами, які передбачені даними нормативно-правовими актами, іншими засобами доказування дані обставини підтверджуватись не можуть. При цьому, обов`язок доказування правомірності оскаржуваного наказу у трудових спорах покладається на роботодавця, проте відповідач на підтвердження факту відмови або ухилення позивача від проведення щеплення проти СОVID-19 не надав до суду допустимих доказів, а суди ухвалили оскаржувані судові рішення на недопустимих доказів, чим порушили норму процесуального права.
Також зазначає, що попередження від 08 грудня 2021 року про відсторонення від роботи, яке видане напередодні вручення наказу про відсторонення позивача від роботи (09 грудня 2021 року), не є належним, допустимим та достовірним доказом на підтвердження обставин відмови або ухилення позивача від щеплення, так як підпис позивача у попередженні про відсторонення від роботи не можна трактувати інакше ніж як свідчення про те, що позивач поінформований про його майбутнє відсторонення від роботи,
а факт відмови від щеплення своїм підписом позивач в даному документі не підтверджував.
Вказує, що суд апеляційної інстанціїї не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 грудня 2022 року
у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82 цс 22), в якій зазначено, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише, на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. При цьому, вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував, щонаказ від 09 грудня 2021 року № 5044-к "Про відсторонення від роботи" стосувався невизначеного кола осіб, не містив жодних індивідуальних мотивів відсторонення працівників, поіменний список яких містився на окремому аркуші, тому позивач був відсторонений від роботи, що мало наслідком позбавлення його в такий спосіб заробітку, без індивідуальної оцінки його поведінки, лише на тій підставі, що він працював у ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом".
Крім того, висновок апеляційного суду про те, що з аналізу робочої інструкції машиніста із прання та ремонту спецодягу 2 розряду атомної електростанції робота позивача передбачає наявність соціальних контактів з іншими працівниками, а її характер вимагає безпосередньої присутності та те, що АЕС є стратегічна важливою, особливості функціонування вимагають підвищених заходів безпеки до яких слід відносити і стан здоров`я персоналу,
є безпідставними, так як посадові обов`язки позивача пов`язані з пранням та ремонтом спецодягу, інших предметів виробничого характеру і не передбачають необхідності у процесі виконання своїх робочих обов`язків соціальних контактів з іншими працівниками.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ДП "НАЕК "Енергоатом" на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного та всебічного зясування обставин справи та наданих доказів. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.
Також зазначає, що позивач була проінформована про правові наслідки у випадку її відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення, відповідних документів позивачем не було надано, а ненадання позивачем документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення від СОVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку № 2153 слід розуміти як ухилення позивача від щеплення. Позивач свідомо обрала для себе позицію щодо вакцинації, відмовившись від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.При цьому, вказує, що враховуючи характер виконуваної роботи позивача, дистанційна форма роботи не могла бути встановлена, тому вжиття такого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи позивача є виправданим.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює на посаді машиніста із прання та ремонту спецодягу ЦД та РАВ РАЕС, що підтверджується копією її трудової книжки та довідкою про доходи за червень-листопад 2021 року.
19 листопада 2021 року генеральним директором РАЕС видано наказ
№ 4722-к про те, що з 09 грудня 2021 року буде здійснюватися відсторонення від роботи працівників, які відмовлятимуться або ухилятимуться від вакцинації проти CОVID-19. Строк відсторонення - до усунення причин, що зумовили. У період відсторонення працівника заробітна плата не нараховується, період відсторонення не зараховується до страхового стажу, не враховується при визначенні строку нарахування відпустки, оплата тимчасової непрацездатності в цей період не здійснюється.
Факт ознайомлення із вказаним наказом ОСОБА_1 є копія листка ознайомлення з документом 24 листопада 2021 року. 08 грудня 2021 року позивач ознайомлена з попередженням, в якому зазначено, що до 09 грудня 2021 року вона повинна надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти CОVID-19 або довідку "Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби CОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" форма № 028-1/о.
У цьому ж попередженні зазначено, що від щеплення проти CОVID-19 ОСОБА_2 відмовляється. Викладені обставини встановлені на підставі копії попередження про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у зв`язку з відсутністю щеплення проти CОVID-19.
З 10 грудня 2021 року ОСОБА_2 у зв`язку із відмовою та ухиленням
від проведення профілактичних щеплень проти CОVID-19 відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі наказу генерального директора РАЕС від 09 грудня 2022 № 5044-к до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, але не більше ніж до закінчення дії Карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на таке: 1) Судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Брящея Р. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.
Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста
статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.