Постанова
Іменем України
06 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 676/2338/20
провадження № 61-11325св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Пророка В. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2022 року у складі судді Бондаря О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що йому на підставі рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року та свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Голосківської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 14 червня 2012 року належало 1/2 частини нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку, розташованого на АДРЕСА_1, загальною площею 705, 2 кв. м. Інша частина цього нежитлового приміщення належала ОСОБА_3 .
Вказане нерухоме майно, право власності на яке було зареєстроване в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 752886968224, знаходилось на земельній ділянці 0,1442 га, кадастровий номер 6822481000:01:001:0180.
22 червня 2016 року тимчасово виконуючий обов`язки нотаріуса нотаріального округу Санкт-Петербурга Іванов І. Б. посвідчив довіреність, зареєстровану за реєстровим номером 2-5823, якою ОСОБА_1 уповноважив відповідача ОСОБА_2 на відчуження частини спірного нежитлового приміщення.
Позивач вказував, що відповідач, реалізовуючи повноваження, визначені виданою ним довіреністю, від його імені 10 липня 2017 року уклала договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого відчужила належну йому частину нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 .
Також позивач зазначав, що відповідно до умов цього договору вказане нежитлове приміщення було відчужене за ціною 1 200 000 грн, з яких 1/2 частини, що належала йому на праві приватної власності, продана за 487 000 грн, які покупцем були перераховані на картковий рахунок відповідача. Пунктом 5 цього договору передбачено, що відповідач зобов`язалась після отримання коштів за продану частину приміщення передати їх йому. Проте, відповідач всупереч умов цього договору вказані грошові кошти йому не повернула.
Позивач вважав, що оскільки відповідач не повернула йому грошові кошти в сумі 487 000 грн, одержаних у зв`язку з виконанням доручення, ці кошти підлягають стягненню з ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних на підставі статей 1003, 1004, 1006, 625 ЦК України.
З урахуванням збільшених позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача борг за договором доручення в розмірі 487 000 грн, інфляційних втрат в сумі 106 988, 07 грн, три проценти річних в сумі 43 870 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області своїм рішенням від 15 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 487 000 грн, три проценти річних в сумі 13 369 грн, інфляційні втрати в сумі 39 238,84 грн та 5 396 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач свій обов`язок передати позивачеві кошти в розмірі 487 000 грн, отримані нею як його представником за продаж належної йому 1/2 частини нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку на підставі договору купівлі?продажу від 10 лютого 2017 року, не виконала.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні, оскільки з моменту пред`явлення позивачем вимоги про повернення відповідачем грошових коштів і до моменту звернення до суду з цим позовом пройшло менше трьох років.
У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання суд першої інстанції вважав, що стягненню з відповідача також підлягають інфляційні втрати за період з 01 червня 2020 року до 01 червня 2021 року в сумі 39 238, 84 грн та три проценти річних в сумі 13 369 грн.
Хмельницький апеляційний суд своєю постановою від 27 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з того, що відповідач не виконала свій обов`язок передати позивачеві грошові кошти в розмірі 487 000 грн, отримані нею як його представником внаслідок відчуження належної йому 1/2 частини нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку на підставі договору купівлі-продажу від 10 лютого 2017 року.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з огляду на те, що від моменту пред`явлення вимоги про повернення грошових коштів і до моменту звернення до суду з цим позовом пройшло менше ніж три роки, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні. У виданій позивачем довіреності, а також договорі купівлі-продажу від 10 лютого 2017 року не вказано, у який строк відповідач мала передати позивачеві отримані від продажу приміщення грошові кошти, тому відповідно до частини другої статті 530 ЦК України вона повинна була передати їх ОСОБА_1 у семиденний строк від дня пред`явлення ним вимоги. Така вимога відповідачеві була направлена 30 квітня 2020 року, що нею не спростовано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 червня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року, у якій вона просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, не врахували висновків, викладених у: постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61?16849св19) щодо відсутності обов`язку повертати кошти, якщо довіреністю не зазначено такого обов`язку, а договору доручення матеріали справи не містять і його укладення заперечується відповідачем; постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц (провадження № 61?25696св18), від 16 лютого 2001 року у справі № 726/2211/18 (провадження № 61-16407св19) щодо застосування частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України; постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16 щодо застосування частини першої статті 261 ЦК України.
Заявник у касаційній скарзі вказує на те, що суди не звернули уваги на відмінності у виникненні прав та обов`язків, які виникають за довіреністю та договором доручення. Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо виникнення боргу, позивач вказував, що укладав з нею договір доручення, і відповідно з підстав виконання зобов`язань за договором доручення просив позов задовольнити. Проте не надав жодних доказів укладення такого договору доручення між сторонами. Натомість, відповідно до змісту довіреності, виданої 22 червня 2016 року, позивач уповноважив її самостійно визначати долю усього належного йому рухомого та нерухомого майна. Будь?яких умов чи застережень щодо подальших дій відповідача після реалізації (продажу) майна, довіреність не містить, як і не містить обов`язку чи умови повернення коштів за реалізоване (продане) майно позивачеві.
Також заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо виникнення обов`язку відповідача повернути позивачеві грошові кошти за договором купівлі-продажу від 10 липня 2017 року. Заявник звертає увагу на те, що з урахуванням статей 509, 510 ЦК України продавці (вона та ОСОБА_1 ) виступали кредиторами щодо покупця - Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, яка отримала нерухоме майно та зобов`язалась сплатити за вказану нерухомість грошові кошти, виступаючи при цьому як боржник. Отже, тільки кредитори і боржник мають право вимагати виконання зобов`язань, встановлених договором купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу не регулює та не визначає відносин між сторонами (продавцем та його довіреною особою), не встановлює прав та обов`язків між ними, відповідно сторони не можуть бути кредитором та боржником один відносно одного згідно зі змістом цього договору. Суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув та помилково визначив обов`язок повернення коштів саме за договором купівлі-продажу, а апеляційний суд помилковості таких висновків не спростував.
Крім того, заявник вказує на наявність, на час відчуження спірного майна, фактичних шлюбних відносин між сторонами, які незважаючи на розірвання шлюбу тривали, але без реєстрації шлюбу, на підтвердження чого посилається на постанову Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 травня 2021 року у справі № 676/1816/21 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 173?2 КУпАП. Проте суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що вказані обставини не мають істотного значення для вирішення цього спору. Водночас саме фактичні шлюбні відносини між сторонами, які тривали після розірвання шлюбу, на думку заявника, створили передумову у наданні позивачем довіреності на розпорядження всім його рухомим та нерухомим майном на час перебування його за кордоном, на умовах, що визначатимуться нею самостійно.
Заявник вважає, що до вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за зобов`язанням суди повинні були застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не просив суд поновити позовну давність та не навів поважних причин пропуску цього строку.
У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом норм процесуального права, яке виразилось у недослідженні належним чином поданих нею доказів, ненадання їм відповідної оцінки, що вплинуло, на її переконання, на правильність винесених рішень.
Доводи інших учасників справи
У вересні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Гуменюк О. М., засобом електронного зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, де просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
У відзиві позивач вказує на те, що наявні у матеріалах справи докази, відображають здійснення послідовних дій, направлених на виконання відповідачем своїх обов`язків за договором доручення і кожен із вказаних документів підтверджує окремий етап виконання та кореспондується з іншим, а тому наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності підтверджують наявність між сторонами правовідносин, які свідчать про зобов`язання виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу щодо передання позивачеві отриманого майна на його виконання.
Позивач вважає, що судами було правильно надано оцінку спірним правовідносинам та враховано норми права, які їх регламентують, в тому числі і підстави виникнення обов`язку ОСОБА_2 передати грошові кошти ОСОБА_1, отриманих від продажу майна згідно з договором купівлі-продажу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд своєю ухвалою від 12 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі і витребував її з Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд своєю ухвалою від 09 серпня 2023 року призначив справу до розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що відповідно до рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі № 676/2124/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, треті особи: Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_4, про визнання права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення та свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Голосківської сільської ради від 14 червня 2012 року ОСОБА_1 належала 1/2 частки нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку загальною площею 705, 2 кв. м, на АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 19 жовтня 2015 року за № 45874769 ОСОБА_3, колишній дружині позивача, на праві приватної спільної часткової власності на підставі рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року у справі №676/2124/13-ц належала 1/2 частка нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку загальною площею 705, 2 кв. м на АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 10 лютого 2017 року за № 80065602 вбачається, що право власності ОСОБА_3 на спірне нежитлове приміщення кафе та туристичного притулку загальною площею 705, 2 кв. м, на АДРЕСА_1 зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 752886968224.
22 червня 2016 року ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Алікбєровим Р. К., тимчасово виконуючим обов`язки ОСОБА_5, нотаріуса нотаріального округу Санкт-Петербурга, Російська Федерація та зареєстрованою в реєстрі за номером 2-5823 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися (обміняти, продати, здати в оренду) належним йому нежитловим приміщенням, що знаходиться в АДРЕСА_1 або будь-яким іншим належним йому рухомим та нерухомим майном на умовах, які будуть визначені нею самостійно, виходячи з розумної доцільності, а також представляти його інтереси у взаємовідносинах з усіма без виключення установами та органами, пов`язаними із укладенням, належним оформленням договорів відчуження та інших договорів. Повноваження за цією довіреністю не можуть бути передані іншим особами. Вказана довіреність видана строком на десять років.
10 лютого 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Алікбєровим Р. К., тимчасово виконуючим обов`язки Іванова І. Б., нотаріуса нотаріального округу Санкт-Петербурга, Російська Федерація від 22 червня 2016 року і зареєстрованою в реєстрі за № 2?5823 (продавці), та Голосківська громада сіл Гуменці, Вербка, Колубаївці, Слобідка-Гуменецька, Лисогірка, Привороття Друге, Голосків, Пудлівці, Улянівка, Великозалісся, Малозалісся, Киселівка, Залісся Друге, Дубинка, Нігин, Сахкамінь, Думанів, Абрикосівка, Корчівка, Супрунківці, Тернавка в особі Гуменецької сільської ради (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку загальною площею 705, 2 кв. м на АДРЕСА_1, відповідно до умов якого продавці передали у власність покупцеві вказане нежитлове приміщення. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Кам`янець?Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Саварчук В. М., зареєстрований в реєстрі за № 829.
Згідно зі змістом пункту 5 цього договору купівлі-продажу, спірне нежитлове приміщення продано за 1 200 000 грн, з яких за домовленістю сторін: 1/2 частини приміщення, яка належить ОСОБА_3 продана за 713 000 грн, які покупець має сплатити на картковий рахунок протягом 14 днів з моменту укладення цього договору; 1/2 частини приміщення, яка належить ОСОБА_1 продано за 487 000 грн, які покупець мав сплатити на картковий рахунок протягом 14 днів з моменту укладення цього договору (реквізити поповнення рахунку: банк: ПАТ КБ "Приват Банк", розрахунковий рахунок НОМЕР_1, МФО 305299, ЗКПО 14360570. В призначенні платежу вказати: прізвище, ім`я, по батькові: ОСОБА_2, номер карти НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ). Представник ОСОБА_2 зобов`язується після отримання коштів за продану частину приміщення передати їх ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Гуменецької сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області від 10 лютого 2017 року № 112/01-24 земельна ділянка, на якій розташована нежитлова будівля загальною площею 705, 2 кв. м (що знаходиться на АДРЕСА_1 ) перебуває у комунальній власності.
Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що 30 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з вимогою про виконання зобов`язання, відповідно до змісту якої, керуючись статтями 526, 610, 625, 1003, 1004, 1006 ЦК України просив передати йому грошові кошти в сумі 487 000 грн, які отримані нею за довіреністю в рахунок продажу належної йому 1/2 частини нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку загальною площею 705,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції повністю відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 487 000 грн, а також інфляційних втрат та три проценти річних. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, погодився з такими висновками суду.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи таке.
Щодо суті спору
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Відповідно до положень статей 1003, 1004, 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що довіреність та договір доручення є одними з основних документів, які посвідчують права представників під час вчинення ними певних дій. Так, довіреність видається для представництва перед третіми особами, а договір доручення передбачає обов`язок вчинення повіреним певних юридичних дій від імені та коштом довірителя.
Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, від 01 лютого 2023 року у справі № 930/2199/21 (провадження № 61-11376св22), від 19 липня 2023 року у справі № 458/413/18 (провадження № 61-9106св22).
Довіреність та договір доручення належать до правочинів одного виду.
Договір доручення є більш широким поняттям, який визначає умови уповноваження, необхідні для його виконання.
Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Схожий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2023 року у справі № 388/353/20 (провадження № 61-7839св23).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19). Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
В постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 908/3467/19 зазначено, що представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Представник, який вчиняє правочин від імені довірителя сам з собою, завжди знаходиться в ситуації конфлікту інтересів, адже інтерес різних сторін правочину не співпадає. Зокрема, у випадку укладення договору купівлі-продажу, інтерес продавця полягає у реалізації товару за найбільшу ціну, а інтерес покупця - за найменшу, інтерес продавця полягає у скороченні строків розрахунку, а покупця - у їх збільшенні, тощо. У випадку укладення представником правочину з самим собою довіритель не повинен доводити, що цей правочин укладено не в його інтересах, збитковість правочину, недобросовісність чи нерозумність дій довірителя. По суті, положення частини третьої статті 238 ЦК України надають довірителю право визнати недійсним відповідний правочин, незалежно від того на яких умовах він укладений. На довірителя не покладається тягар доведення невигідності умов такого договору, його збитковості. Його укладення не в інтересах довірителя презюмується. Вчинення правочину щодо самого себе, тобто не в інтересах довірителя, а у своїх власних, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.