Постанова
Іменем України
03 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 554/3141/21
провадження № 61-4108св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Шевченківська районна у м. Полтаві рада, як орган опіки та піклування, в особі служби у справах дітей, Виконавчий комітет Полтавської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року у складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 про визнання права на користування житлом.
Позов мотивованийтим, що ОСОБА_2 є молодшою дочкою відповідача та з 2007 року, тобто з дня народженняй до квітня 2014 року проживала разом з батьками і сестрою у помешканні, яке винаймав ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, але не була зареєстрована там.
Після припинення спільного проживання батьків неповнолітня ОСОБА_2 разом з матір`ю та старшою сестрою переїхали до іншого місця проживання.
У серпні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до своїх дочок про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою:, АДРЕСА_1 .
Зазначала, що факт непроживання ОСОБА_2 в помешканні батька після фактичного розлучення батьків не є підставою для визнання молодшої дочки такою, що втратила право користування житлом, оскільки її місце проживання батьками не визначалось, і тому вона має право користування житлом обох батьків.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, право на користування квартирою АДРЕСА_2 . Вирішено питання про судові витрати.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що неповнолітня ОСОБА_2 зі свого народження проживала у квартирі, якою користується її батько, до квітня 2014 року як член сім`ї наймача (малолітня дитина та рідна донька), набула рівних з відповідачем прав на користування жилим приміщенням, а тимчасова відсутність останньої у спірній квартирі не є перешкодою для відновлення її права на користування квартирою.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час звернення з позовом до суду неповнолітня ОСОБА_2 досягла 14-річного віку, тому сама вправі обирати з ким з батьків бажає проживати.
На час вибуття із спірного житла ОСОБА_2 була малолітньою особою, яка самостійно не могла визначати своє місце проживання, а тому, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що за нею збереглося право на користування житлом за місцем проживання її батька, незважаючи на факт зміни постійного місця проживання та сам факт не проживання в спірному житловому приміщенні.
Суд апеляційної інстанції врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №206/4028/18 та від 04 липня 2018 року у справі №711/4431/17.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 23 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, просить скасувати судові рішення та відмовити у позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц, провадження № 61-755св18, у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року, провадження № 6-158цс14.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2014 року проживає в комфортних умовах у власній квартирі її матері, щодо якої вона також є членом сім`ї. Таким чином, позивач реалізувала своє право на житло. У спірній квартирі позивач не з`являлася навіть епізодично, ніколи не була в ній зареєстрована.
Після втрати ним, у 2018 році, за рішенням суду права власності на спірну квартиру члени його сім`ї автоматично втратили право користування нею.
Квартира перебуває у комунальній власності та позивач не є стороною договору найму квартири.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
У серпні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлені судами обставини
Згідно з копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1, виданого Октябрським відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції 26 січня 2007 року, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Її батьками є: ОСОБА_3 - батько, ОСОБА_1 - мати.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 липня 2017 року у справі № 554/8023/15-ц встановлено, що у період часу з 01 січня 2004 року до 14 квітня 2014 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
ОСОБА_2 з моменту народження й до ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала разом з батьками і сестрою у помешканні, яке винаймав ОСОБА_3, за адресою:, АДРЕСА_1, за цією адресою не було зареєстровано її місце проживання.
Після припинення спільного проживання батьків неповнолітня ОСОБА_2 разом з матір`ю та старшою сестрою переїхали до іншого місця проживання.
У подальшому ОСОБА_3 здійснив приватизацію вказаної квартири, яка була передана йому в особисту приватну власність.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 липня 2017 року у справі № 554/8023/15-ц визнано незаконним та скасовано розпорядження органу приватизації від 01 серпня 2006 року № 295 року про передачу квартири АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_3, а також свідоцтво про право власності на житло від 01 серпня 2006 року.
Спірнаквартира перебуває у комунальній власності, основним квартиронаймачем якої є ОСОБА_3, зареєстрований у ній з 03 грудня 1985 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частин першої-другої статті 61, статей 64, 65 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Члени сім`ї наймача, які проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із наймачем і ведуть із ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач і члени його сім`ї.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання у квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, відповідно до частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом із наймачем.