Постанова
Іменем України
29 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 443/1665/18
провадження № 61-12508св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ющук Ірина Львівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 10 червня 2022 року у складі судді Равлінка Р. Г. та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Цяцяка Р. П., Ванівського О. М., Шеремети Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Ющук І. Л., у якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між відповідачами та посвідчений 01 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ющук І. Л. за реєстровим № 3160.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 серпня 2018 року № 136222717 ОСОБА_1 стало відомо, що її чоловіком ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя набуто у власність спірний житловий будинок за договором купівлі-продажу від 01 жовтня 2010 року, згоди на укладення якого вона не давала, а тому просила цей договір купівлі-продажу визнати недійсним. Позивачка зазначала, що ні до підписання 01 жовтня 2010 року договору купівлі-продажу, ні після його підписання ОСОБА_3 не отримував від ОСОБА_2 кошти в сумі 81 065,00 грн. Вважала, що в діях сторін оспорюваного договору наявний умисел на укладення фіктивного правочину, оскільки у позивачки, як дружини покупця, був відсутній намір на укладення договору купівлі-продажу, а такий укладався з метою уникнення відповідальності ОСОБА_3 за його борговими зобов`язаннями.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 10 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірний договір є реальним оскільки після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 спірним будинком не користувався, а ОСОБА_2 було передано кошти за будинок, відтак умови договору було виконано, у свою чергу позивачка не довела належними та допустимими доказами відсутність в учасників оспорюваного правочину наміру створити юридичні наслідки.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
06 грудня 2022 року ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_1, звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 10 червня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Разом із касаційною скаргою представник заявника подав до суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Як на підставу касаційного оскарження представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, зокрема неврахування правових висновків, висловлених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 18 грудня 2018 року у справі № 911/390/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 910/7783/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17 та у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6?78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали оспорюваний договір з метою уникнення відповідальності останнього за борговими зобов`язаннями, приховуючи справжні наміри учасників правочину;
- проігнорували те, що в момент укладення оспорюваного договору наявним був умисел на укладення фіктивного правочину, оскільки відсутній був намір на укладення договору купівлі-продажу;
- безпідставно не було залучено до участі у справі ОСОБА_5, який є кредитором ОСОБА_3 і з метою ухилення від зобов`язань перед яким і укладався оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи по справі.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 13 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження на постанову Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, касаційну скаргу залишено без руху, надано строк на усунення недоліків, зокрема сплати судового збору у розмірі 1 409,60 грн.
Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України); витребувано із Жидачівського районного суду Львівської області матеріали справи № 443/1665/18; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У лютому 2023 року матеріали справи № 443/1665/18 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 11 жовтня 1997 року уклали шлюб.
Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ющук І. Л. 01 жовтня 2010 року та зареєстрованого в реєстрі за № 3160 ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам`яті, діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій, уклали цей договір про таке: продавець продає, а покупець купує житловий будинок АДРЕСА_1 . Інвентаризаційна оцінка житлового будинку згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Комунальним підприємством Львівської обласної ради "Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 26 серпня 2010 року за № 27125337, становить 81 065,00 грн. Продаж вчинено за 81 065,00 грн, які покупець оплатив продавцю до підписання даного договору. Зазначену в цьому договорі суму продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов`язаний зі збігом якихось важких для нього обставин і повністю його задовольняє. Своїми підписами під цим договором сторони підтверджують факт повного розрахунку за проданий житловий будинок та відсутність у них будь-яких претензій фінансового характеру один до одного.
01 жовтня 2010 року ОСОБА_1, маючи намір врегулювати майнові права та обов`язки подружжя, попередньо ознайомлена з вимогами чинного законодавства щодо дійсності правочинів, розуміючи значення своїх дій та керуючись статтями 60 - 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), дала свою згоду на купівлю її чоловіком ОСОБА_2, житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому зазначила, що договір купівлі-продажу укладається її чоловіком в інтересах сім`ї на умовах, які вони попередньо обговорили і вважають вигідними для них, і укладання цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 136222717 від 31 серпня 2018 року будинок за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2010 року реєстровий № 3160 на праві приватної власності належить ОСОБА_2 .
Згідно з рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 31 серпня 2015 року у справі № 462/147/15-ц, яке набрало законної сили 22 вересня 2015 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Відповідно до розписки від 13 квітня 2010 року ОСОБА_3 отримав у позику від ОСОБА_5 - грошові кошти в сумі 15 000,00 дол. США, які зобов`язується повернути по першій вимозі. Кошти отримав для будівництва на вул. Шевченка в с. Чорний Острів Львівської області. У разі неповернення коштів ОСОБА_3 зобов`язався переписати житловий будинок АДРЕСА_1 .
Правове обґрунтування
У вказаній справі предметом позову є визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку з підстав, передбачених статтею 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.