Постанова
Іменем України
28 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 205/1779/16-ц
провадження № 61-11809св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач (за об`єднаним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачі (за об`єднаним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи (за об`єднаним позовом): ОСОБА_4, ОСОБА_5, Новокодацький районний відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області,
позивачі (за об`єднаним первісним позовом): ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідачі (за об`єднаним первісним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, правонаступниками якого є ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_6,
треті особи (за об`єднаним первісним позовом): ОСОБА_1, Новокодацький районний відділ у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області,
позивач (за об`єднаним зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
відповідачі (за об`єднаним зустрічним позовом): ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року в складі судді Мовчан Д. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, Новокодацький районний відділ у м. Дніпрі ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації (справа № 205/1779/16-ц).
У травні 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_1, Новокодацький районний відділ у м. Дніпрі ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації. Натомість ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування права власності (справа № 205/3005/15-ц).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2016 року було об`єднано в одне провадження справу № 205/1779/16-ц та справу № 205/3005/15-ц; присвоєно єдиний номер справи - 205/1779/16-ц.
Позовні заяви ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мотивовані тим, що за договором дарування від 24 грудня 2014 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є власниками по 1/4 частці кожен цього домоволодіння за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2014 року.
У домоволодінні зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Натомість фактично у домоволодінні проживають ОСОБА_8, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (без реєстрації). Позивачі зазначали, що після набуття права власності на домоволодіння вони неодноразово намагалися потрапити до будинку, але ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всіляко цьому протидіють. На неодноразові прохання вирішити питання мирним шляхом і добровільно надати можливість користуватися домоволодінням ОСОБА_3 відповідає відмовою та не бажає звільнити приміщення. Відповідачі своїми діями, самоправно займаючи спірне домоволодіння та перебуваючи в ньому без достатніх підстав, створюють позивачам перешкоди в користуванні житловим будинком, земельною ділянкою та прибудинковими спорудами.
ОСОБА_1 просила усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 із спірного домоволодіння, зняття з реєстрації та зобов`язати звільнити домоволодіння від належних їм речей, залишивши його у стані, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, такими, що втратили право користування житловим будинком, зобов`язати виселитися та знятися з реєстраційного обліку; зобов`язати звільнити домоволодіння від належних їм речей, залишивши його у стані, що відповідає санітарно-гігієнічним нормам.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про скасування права власності та визнання недійсним технічного паспорта мотивований тим, що він вважав неправомірним набуття у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/4 частці спірного домоволодіння. Останні не мали права на частку спадщини від спадкодавця ОСОБА_10 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оскільки їх батько ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, не був спадкоємцем ОСОБА_10 . За статтею 527 Цивільного кодексу Української РСР (який діяв до 01 січня 2004 року) спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця.Вважав посилання відповідачів, що за статтею 529 цього ж Кодексу онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був спадкоємцем, нікчемними.
ОСОБА_2 просив скасувати право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на належні їм частки у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним технічний паспорта на домоволодіння.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково. Усунуто перешкоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у користуванні власністю у вигляді частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зняття ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .
Відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про скасування права власності та визнання недійсним технічного паспорта.
Розподілено судові витрати.
Рішення мотивоване тим, що сам факт переходу права власності на житловий будинок до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх. Законність виселення, яке фактично є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були обізнані про проживання вказаних осіб у спірному житловому приміщенні, а саме відповідачів - членів сім`ї колишнього власника цього житла, один з яких є особою з інвалідністю І групи ( ОСОБА_2 ), іншого житла не має, другий відповідач ( ОСОБА_3 ) здійснює постійний догляд за ним, третій відповідач ( ОСОБА_8 ) використовує таке приміщення також для постійного проживання, іншого житла не має. У свою чергу, позивачі хоча набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але за певної обачності могли передбачити характер та вагу обтяження їх майбутньої нерухомості; не виявили розумну дбайливість про інтереси вказаних відповідачів, не з`ясували, чи відмовляються ці відповідачі від свого права користування спірним жилим приміщенням. Отже, суд відмовив у задоволенні позовів ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Суд визнав обґрунтованими вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_12 та ОСОБА_7, оскільки суд встановив обставину відсутності тривалого та постійного користування цими відповідачами спірним жилим приміщенням через наявність у них іншого житла. Факт реєстрації відповідачів у спірному домоволодінні за відсутності у них права користування цим житлом є обмеженням для позивачів у здійсненні ними права користування, володіння та розпорядження своїм майном.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд виходив із їх безпідставності. Вказав, що право власності на частину спірного домоволодіння набуте відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 правомірно, що позивач не спростував. Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна не може вважатись правовстановлюючим документом, оскільки він не встановлює та не засвідчує речові права особи щодо певного майна, та не породжує для неї відповідних обов`язків. Такий документ містить інформацію суто технічного характеру у вигляді основних відомостей про об`єкт нерухомого майна, а отже, не може бути визнаний судом недійсним.
Судове рішення оскаржили до апеляційного суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у частині вирішення їх позову доОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом виселення та зняття з реєстрації (відмова у задоволенні цих вимог). Судове рішення також оскаржив ОСОБА_2 в частині вирішення його зустрічного позову до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про скасування права власності та визнання недійсним технічного паспорта (відмова у задоволенні цих вимог). В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 залишені без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року в оскаржуваних частинах - без змін.
Постанова мотивована тим, що місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знали про проживання в ньому вказаних відповідачів - членів сім`ї колишнього власника цього житла, перший з яких є особою з інвалідністю І групи, іншого житла не має, другий відповідач здійснює постійний догляд за ним, а третій відповідач використовує таке приміщення також для постійного проживання, іншого житла також не має. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хоча набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, але тим не менше не виявили розумну дбайливість про інтереси вказаних відповідачів, зокрема, не з`ясували, чи відмовляються відповідачі від свого права користування таким жилим приміщенням. При цьому відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 не є такими, що самоправно вселилися до жилого приміщення.
Також апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 . Вказав, зокрема, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на 1/4 частку спірного домоволодіння за кожним набуто правомірно. Технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна не є правовстановлюючим документом, не може бути визнаний судом недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 листопада 2022 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 (далі також - позивачі) надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року.
У касаційній скарзі позивачі просять суд касаційної інстанції:
- скасувати рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації;
- ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 березня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року; витребував справу із суду першої інстанції.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 жовтня 2022 року заявники вказують застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16; у постановах Верховного Суду від 28 січня 2019 року у справі № 521/10548/16-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 320/13248/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 167/407/17. Крім того, у касаційній скарзі заявники обґрунтовують необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункти 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У квітні 2023 року ОСОБА_2 надіслав відзиви на касаційну скаргу, в яких вказував на безпідставність доводів касаційної скарги, обґрунтованість оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
У травні 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надіслали відповідь на відзив на касаційну скаргу. Вказували на безпідставність аргументів відзиву. Просили задовольнити їх касаційну скаргу.
У травні 2023 року ОСОБА_2 надіслав заперечення на відповідь на відзив на касаційну скаргу. Вказував на безпідставність доводів, викладених у відповіді на відзив на касаційну скаргу. Просив залишити судові рішення без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
За укладеним між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 договором дарування від 24 грудня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грищенко А. О., зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2014 року № 8220327, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане речове право ОСОБА_1 зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24 грудня 2014 року № 31559821.
1/4 частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_5 за рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2014 року в справі № 205/8999/13-ц. Вказане речове право ОСОБА_5 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом від 28 липня 2014 року № 6560943.
1/4 частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 червня 2014 року в справі № 205/8999/13-ц. Вказане речове право ОСОБА_4 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 липня 2014 року № 6561695.
У вказаному домоволодінні є зареєстрованими та фактично проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .
Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на день розгляду справи за місцем розташування спірного домоволодіння ( АДРЕСА_1 ) фактично не проживають, а лише зареєстровані за цією адресою.
Зазначені обставини щодо місця проживання відповідачів визнані сторонами в повному обсязі та підтверджені показами свідків, а факт реєстрації за вказаною адресою усіх відповідачів ( ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ) підтверджується повідомленнями ГУ ДМС України у Дніпропетровській області.
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства І групи безстроково, особою із порушеними функціями опори та пересування, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується довідкою медико-соціальної (експертної) комісії від 17 грудня 2003 року № 382705. Такий постійний догляд за вказаною особою здійснює ОСОБА_3 .
За показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_1, ОСОБА_9, наданими у суді першої інстанції, встановлено, що між сторонами виникли стійкі неприязні стосунки. Вони підтвердили фактичне проживання у спірному домоволодінні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 . Показаннями свідків було підтверджено, що ОСОБА_3 також має неприязні стосунки із ОСОБА_8, внаслідок чого останні фактично мешкають у різних частинах домоволодіння. ОСОБА_8 використовував як місце постійного проживання приміщення літньої кухні, а ОСОБА_3 та ОСОБА_2 займали іншу частину домоволодіння.
Апеляційний суд також встановив, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Враховуючи матеріали спадкової справи № 332/2020 (заведеної після смерті ОСОБА_8 ), ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня
2022 року було залучено до участі у цій справі правонаступників ОСОБА_8 - ОСОБА_2, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, судові рішення, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Враховуючи зміст та вимоги касаційної скарги, Верховний Суд здійснює перегляд в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (далі також - відповідачі) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення та зняття з реєстрації.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.
Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.
Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц).
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц, а також постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.