Постанова
Іменем України
02 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 302/379/21
провадження № 61-12753св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Синевирська сільська рада, Хустського району, Закарпатської області,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року в складі колегії суддів Готри Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Синевирської сільської ради, Хустського району, Закарпатської області про визнання незаконним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням 3-ої сесії 4-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 27 жовтня 2002 року № 16 йому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0700 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), тобто будинку АДРЕСА_1 .
28 жовтня 2019 року між позивачем та ТОВ "Землемір" було укладено договір про виготовлення Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування цього житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Після проведення топографо-геодезичної зйомки даної земельної ділянки, її площа склала 0,0633 га. Однак під час виготовлення цієї Технічної документації, суміжний землекористувач ОСОБА_3 безпідставно відмовилася погоджувати межі належної йому земельної ділянки, тому він звернувся до Синевирсько-Полянської сільської ради з заявою про затвердження меж його земельної ділянки.
Рішенням 26-ої сесії 7-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 30 червня 2020 року № 522 позивачу відмовлено у погодженні таких меж. Відмова мотивована тим, що навпроти його житлового будинку знаходиться під`їзна дорога, яка начебто ним погоджена, та яка веде до домоволодінь ОСОБА_3 - мешканки будинку НОМЕР_1, ОСОБА_4 - мешканки будинку НОМЕР_2 та ОСОБА_5 - мешканки будинку НОМЕР_3, цього ж населеного пункту.
На думку позивача, відмова у погодженні меж належної йому земельної ділянки безпідставна, оскільки відповідно до Генерального плану с. Синевирська Поляна наявна дорога загального користування, проте ця дорога не є під`їзною дорогою через його домогосподарство, що узгоджується з порівнянням із витягу Генерального плану с. Синевирська Поляна та викопіюванням із кадастрового плану урочища "Верхній кінець" цього ж села. Наголошував, що згідно з листом Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 05 серпня 2020 року № 02-05/55 дорога загального користування окремо не затверджується. Тому помилковим є посилання Синевирсько-Полянської сільської ради про наявність буцімто якоїсь дороги загального користування при погодженні технічної документації ОСОБА_3 (мешканки будинку НОМЕР_1 ) на її земельну ділянку (кадастровий номер 2122487200:01:004:0014). Водночас накладення цієї земельної ділянки ОСОБА_3 на його земельну ділянку немає, жодного порушення прав інших громадян також немає; крім того, в його користування була надана земельна ділянка площею 0,0700 га, розмір якої фактично зменшився до 0,0633 га.
Посилаючись на наведені обставини, позивач просив суд: визнати незаконним і скасувати рішення 26-ої сесії 7-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 30 червня 2020 року № 522 "Про відмову в погодженні меж земельної ділянки"; зобов`язати Синевирську сільську раду, Хустського району, Закарпатської області винести на розгляд чергової сесії питання погодження і затвердження меж земельної ділянки площею 0,0633 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в урочищі "Верхній кінець" с. Синевирська Поляна, Хустського району, Закарпатської області.
Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 26 травня 2021 року залучено до участі в цій справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволені заявлених позивачем позовних вимог, місцевий суд виходив із їх недоведеності та необґрунтованості.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Визнано незаконним і скасовано рішення 26-ої сесії 7-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 30 червня 2020 року за № 522 "Про відмову у погодженні меж земельної ділянки".
Зобов`язано Синевирську сільську раду, Хустського району, Закарпатської області розглянути питання про погодження і затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0633 га, з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в урочищі "Верхній кінець" с. Синевирська Поляна, Хустського району, Закарпатської області і належить ОСОБА_1 без погодження її меж із суміжними землевласниками (землекористувачами).
Розподілено судові витрати.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд вказував про ненадання судом першої інстанції належної оцінки наявним у справі доказам, виходив із доведеності та обґрунтованості заявлених вимог, зважаючи на встановлені ним фактичні обставини спірних правовідносин. Встановлено, що позивач є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Оскаржене рішення відповідача не може вважатися законним, а тому підлягає скасуванню, зокрема, оскільки: вказуючи на порушення прав ОСОБА_3 як суміжного землекористувача, відповідач не врахував, що остання з 29 січня 2019 року не є суміжним землекористувачем позивача; відповідач відмовив позивачу у затвердженні Технічної документації на земельну ділянку розміром у 10 разів більше (0,633 га), хоча позивач просив лише затвердити таку щодо його земельної ділянки площею 0,0633 га та у справі відсутні докази виправлення відповідної можливої помилки відповідачем; відповідач взяв до уваги виключно лише Технічну документацію ОСОБА_3 щодо будинку НОМЕР_1
в урочищі "Верхній Кінець" та не врахував інших документів, зокрема, Генеральний план села, кадастрові плани (викопіювання); відповідач не врахував, що позивачу ще у 2002 році було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку площею 0,0700 га, а виготовлена на його замовлення Технічна документація не збільшує її розмір, а навпаки є меншою - 0,0633 га; докази існування спору щодо накладок земельної ділянки позивача із земельними ділянками суміжних землевласників (землекористувачів) відсутні (не надані).
Затвердження Технічної документації є підставою для внесення відомостей до Державного земельного кадастру з одночасним присвоєнням кадастрового номеру земельній ділянці, враховуючи те, що позивачу зазначена земельна ділянка вже передана безоплатно у приватну власність, яке є чинним. Враховуючи викладене та скасування відповідного рішення сільської ради, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача розглянути питання про погодження і затвердження Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0633 га, з цільовим призначенням для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в урочищі "Верхній кінець" с. Синевирська Поляна, Хустського району, Закарпатської області і належить ОСОБА_1, без погодження її меж із суміжними землевласниками (землекористувачами).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Рішко С. І. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року. У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року та залишити в силі рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16 листопада 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року; витребував справу з суду першої інстанції; зупинив дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року ОСОБА_2 вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 28 березня 2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 01 серпня 2019 року у справі № 663/422/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 18 березня 2020 року у справі № 704/435/19, від 13 травня 2020 року у справі № 761/14902/14-а, від 03 червня 2020 року у справі № П/811/2636/15, 19 червня 2020 року у справі № 824/803/16-а, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 343/1397/19, від 22 вересня 2021 року у справі № 173/1744/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У березні 2023 року Синевирська сільска рада Хустського району Закарпатської області надіслала відзив на касаційну скаргу. Вказувала на законність дій відповдіача та просила врахувати відзив при розгляді справи.
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Керита М. В. надіслала відзив на касаційну скаргу. Вказувала на безпідставність доводів та законність оскаржуваної постанови апеляційного суду. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
Відповідно до витягу з погосподарської книги, виданого виконавчим комітетом Синевирської сільської ради, Хустського району, Закарпатської області від 09 квітня 2021 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1, побудованого приблизно в 1990 році.
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 є одноосібним власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
За довідками виконавчого комітету Синевирської сільської ради, Хустського району, Закарпатської області від 09 квітня 2021 року № 1181 та від 13 серпня 2021 року № 1942 ОСОБА_1, мешканець будинку АДРЕСА_1, відповідно до земельно-облікових документів та погосподарської книги № 4, користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,07 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у с. Синевирська Поляна, урочище "Верхній кінець" / "Біля хати"/.
Рішенням ІІІ-ої сесії ІV-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 27 жовтня 2002 року № 16 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки" передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_1 (мешканцю АДРЕСА_1 ) земельну ділянку, площею 0,0700 га, яка знаходиться в межах населеного пункту у с. Синевирська Поляна в урочищі "Верхній кінець" для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також цим рішенням зазначено, що ОСОБА_1 слід замовити в землевпорядній організації виготовлення державного акта на право власності на землю та виконувати обов`язки власника земельної ділянки, згідно з вимогами
статті 91 Земельного кодексу України, а землевпоряднику сільської ради необхідно внести відповідні зміни в земельно-облікові документи. Дане рішення чинне.
Враховуючи рішення Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 27 жовтня 2002 року № 16 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки", на замовлення ОСОБА_1 ТОВ "Землемір" в особі сертифікованих інженерів-землевпорядників ОСОБА_6, ОСОБА_7 та сертифікованого інженера-геодезиста ОСОБА_8 у жовтні 2019 року було виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) в урочищі "Верхній кінець" с. Синевирська Поляна. Площа земельної ділянки склала 0,0633 га
(далі - Технічна документація).
Згідно із довідкою про правовий статус цієї земельної ділянки, наявної в Технічній документації, відсутні будь-які обмеження прав на неї чи земельні сервітути, що свідчить про відсутність на даній земельній ділянці дороги загального користування, що відповідає вимогами пункту 3.2 ДБН В.2.3.-5:2018 "Вулиці та дороги населених пунктів", затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 24 квітня 2018 року № 103 (дороги населених пунктів - це ділянки вуличної мережі, які геодезично зафіксовані червоними лінями та переважно з виходами на автомобільні дороги загального користування).
Із рішення 26-ої шостої сесії 7-ого скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 30 червня 2022 року № 522 вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_1 (мешканця будинку НОМЕР_4 ), зустрічну заяву ОСОБА_3 (мешканки будинку НОМЕР_1 ) і матеріали горизонтальної зйомки ТОВ "Землемір", рада вирішила відмовити у погодженні меж земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд мешканцю АДРЕСА_1 ОСОБА_1 згідно з кадастровим планом земельної ділянки, виготовленим ТОВ "Землемір", площею 0,633 га, що знаходиться у с. Синевирська Поляна в урочищі "Верхній кінець", у зв`язку з тим, що навпроти житлового будинку ОСОБА_1 розташована під`їзна дорога (погоджена ним) до домоволодінь ОСОБА_3 (мешканки будинку НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (мешканки будинку НОМЕР_2 ) та землевласниці ОСОБА_5 . Як на підставу рада послалася на надану
ОСОБА_3 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: будинок АДРЕСА_2 .
Згідно з відповіддю Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 05 серпня 2020 року № 02-05/55 рішенням 26-ої сесії цієї ради від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у погодженні і затвердженні Технічної документації.
ОСОБА_2 є власником земельних ділянок у с. Синевирська Поляна, а саме: 1) за кадастровим номером 2122487200:01:004:0011, площею 0,1265 га, для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Біля хати"; 2) за кадастровим номером 2122487200:01:004:0014, площею 0,0200 га для ведення особистого селянського господарства в урочищі "Верхній кінець"; 3) за кадастровим номером 2122487200:01:004:0015, площею 0,0793 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в урочищі "Біля хати", будинок НОМЕР_1 . Ці земельні ділянки ОСОБА_2 набула у власність на підставі договорів дарування від 29 січня 2019 року за № 163, 166, 167, укладених між нею та ОСОБА_3 . Ці обставини також підтверджуються відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Зазначені земельні ділянки дарувальник ОСОБА_3 набула у власність на підставі рішення Синевирсько-Полянської сільської Ради народних депутатів від 29 червня 1995 року № 18, що підтверджується виданим їй Державним актом на право приватної власності на землю серія ІІ-ЗК № 036112 від 27 вересня 1995 року.
Належні ОСОБА_2 земельні ділянки за кадастровими номерами 2122487200:01:004:0014 та 2122487200:01:004:0015 межують обабіч із земельною ділянкою, належною ОСОБА_1 .
Рішенням 15-ої сесії 6-го скликання Синевирсько-Полянської сільської ради, Міжгірського району, Закарпатської області від 03 лютого 2013 року № 171 було продовжено строк дії Генерального плану цього села, розробленого інститутом і затвердженого в 1973 році, до часу розроблення нової містобудівної документації.
Із викопіювання з кадастрової карти урочища "Верхній кінець" у с. Синевирська Поляна, схеми розміщення земельної ділянки ОСОБА_1, Публічної кадастрової карти України щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2122487200:01:004:0015, а також схеми розміщення земельної ділянки й опису суміжних землевласників (землекористувачів) видно відсутність дороги загального користування (проїзної дороги) у межах земельної ділянки позивача.
Із виданого ОСОБА_3 . Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІ-ЗК № 036112 від 27 вересня 1995 року та абрисів польових обмірів цих земельних ділянок видно, що земельні ділянки " Біля хати" і "Перед хатою" (які межують із однієї сторони земельної ділянки позивача) не містять в описі зовнішніх меж будь-якої дороги. Наявність тупикової дороги до земельної ділянки позивача передбачена щодо земельної ділянки ОСОБА_3 в урочищі "Верхній кінець" (нині - земельна ділянка ОСОБА_2 за кадастровим номером 2122487200:01:004:0014 та площею 0,0200 га), яка розташована з іншої (протилежної) сторони земельної ділянки ОСОБА_1 . Решта три із шести земельних ділянок знаходяться в урочищах "Вишнянський верх", "Млачки", а не в урочищі "Верхній кінець" с. Синевирська Поляна.
Матеріалами справи підтверджено наявність тупикової дороги до межі земельної ділянки ОСОБА_1 зі сторони суміжного землевласника ОСОБА_2 за кадастровим номером 2122487200:01:004:0014, що узгоджується з Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗК № 036112 від 27 вересня 1995 року, абрисами польових обмірів земельної ділянки попередньої власниці ОСОБА_3, викопіюванням з кадастрової карти урочища "Верхній кінець", описом суміжних землевласників (землекористувачів) відповідно до Технічної документації ОСОБА_1, та не підтверджено наявність дороги загального користування (проїзної дороги) через земельну ділянку позивача до земельної ділянки ОСОБА_2 (колишньої власниці ОСОБА_3 ) за кадастровим номером 2122487200:01:004:0015.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
За частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з статтями 15, 16 ЦК Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц).
За частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до пунктів "г", "д" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування та застосування інших, передбачених законом способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Відповідно до частини п`ятої статті 158 ЗК України у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Пунктами 2, 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). У разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).