Постанова
Іменем України
29 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 200/5256/19
провадження № 61-11579св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: державний реєстратор Дніпровської філії комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіна Євгенія Сергіївна, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного реєстратора Дніпровської філії Комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" Бутюгіної Є. С. (далі - державний реєстратор Бутюгіна Є. С.), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп"), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення державного реєстратора.
В обґрунтування позову посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" заборгованість за кредитним договором № 014/137375/3101/74 від 27 вересня 2007 року, станом на 01 листопада 2013 року, у розмірі 148 091,52 грн. У рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу квартири на прилюдних торгах, з початковою ціною не нижче, ніж визначено суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у розмірі 148 091,52 грн.
Вказане рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року.
На виконання вказаного рішення 20 липня 2018 року відкрито виконавче провадження та 22 липня 2018 року накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
Позивачка вказувала, що, незважаючи на рішення суду, яким звернено стягнення на предмет іпотеки, та наявність накладеного арешту на квартиру, державним реєстратором Бутюгіною Є. С. було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2018 року № 43613616, за яким зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
Також позивачка вказувала, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є незаконним, оскільки у квартирі зареєстровані та проживають малолітні діти, а дозволу органу опіки та піклування на реєстрацію права власності за відповідачем надано не було.
Крім того, ОСОБА_1 посилалася на те, що розмір заборгованості, вказаний у вимозі про дострокове погашення заборгованості та звернення стягнення на іпотечне майно, на підставі якої державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення про реєстрацію права власності, не відповідає розміру заборгованості, яка вказана у заочному рішенні Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц.
Також вказувала, що згідно з частиною першою статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови у державній реєстрації.
На момент реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" відносно іпотечного майна у реєстрі було наявне обтяження у вигляді арешту, що залишилось поза увагою державного реєстратора.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд скасувати рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року позов задоволено.
Рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" скасовано.
Стягнено з Дніпровської філії комунального підприємства "Агенція адміністративних послуг" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність арешту спірного майна унеможливлює вчинення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на квартиру, що свідчить про порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, тому з цієї підстави оскаржуване рішення державного реєстратора є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Місцевий суд відхилив доводи позивача про те, що для набуття права власності на квартиру ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" необхідно було отримати дозвіл органу опіки та піклування, зазначивши, що такий дозвіл необхідний під час укладення договору іпотеки, а не при виконанні судового рішення про зверненні стягнення на предмет іпотеки. Позивач не довела, що діти були зареєстровані у спірній квартирі на момент укладення договору іпотеки.
Також в рішенні вказано, що зазначення у повідомленні про дострокове погашення заборгованості більшого розміру суми заборгованості ніж та, яка стягнена рішенням суду не впливає на право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду залишалось невиконаним, тому кредитор, застосовуючи інший спосіб задоволення своїх вимог, має право нараховувати заборгованість, що не заборонено законодавством.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" оскаржили його до апеляційного суду.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" залишено без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду, а також зазначив, що Закон України № 2478-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування" від 03 липня 2018 року, яким частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що "наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на іпотечне майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем", який набрав чинності 04 листопада 2018 року, а введений в дію 04 лютого 2019 року, не може бути застосовано до спірних правовідносин, оскільки рішення реєстратора було прийнято 22 жовтня 2018 року, відтак наявність зареєстрованого обтяження у вигляді арешту, яке, хоча й зареєстровано після реєстрації іпотеки, однак перешкоджало проведенню державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп"просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) як на підставу оскарження судового рішення, зокрема, неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від: 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18), 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11?377апп18), 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 (провадження № 14?536цс18), 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12?14звг19), 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14?212цс21), у постановах Верховного Суду від: 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц (провадження № 61?12287св20).
Так, касаційна скарга мотивована тим, що у спірних правовідносинах належним способом захисту є скасування державної реєстрації разом з вимогами про визнання, зміну чи припинення цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до чинного законодавства, проте таких вимог заявлено не було.
Також заявник зазначає, що судами допущено порушення норм процесуального права, оскільки ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", яке під час розгляду справи в судах не було власником спірного майна, не є належним відповідачем у цій справі.
Крім того, посилається в касаційній скарзі на те, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" у листопаді 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду у січні 2023 року.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2006 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
27 вересня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 014/3101/137375, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 . Договором іпотеки забезпечувалось кредитне зобов`язання позивача у розмірі 37 667,52 дол. США за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2 . Тобто, ОСОБА_1 є майновим поручителем за вказаним зобов`язанням.
В подальшому право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило на користь Публічного акціонерного товариства "Оксі Банк" (далі - ПАТ "Оксі Банк").
31 серпня 2018 року між ПАТ "Оксі Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ "Оксі Банк" відступило право вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" за кредитним договором від 27 вересня 2007 року № 014/137375/3101/74.
Згідно з договором про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 31 серпня 2018 року № 014/3101/137375, укладеного між ПАТ "Оксі Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", право вимоги за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" стало новим кредитором ОСОБА_2 за кредитним договором від 27 вересня 2007 року, а також набуло право вимоги і стало новим іпотекодержателем за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року.
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено, у рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах, з початковою ціною не нижче, ніж визначена суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у сумі 148 091,52 грн. Зазначене рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 20 грудня 2016 року.
20 липня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцевим І. В. (далі - приватний виконавець Щигарцев І. В.) відкрито виконавче провадження з виконання вказаного рішення суду.
22 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. проведено опис та накладено арешт на майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Відомості про накладення арешту зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2018 року о 13 год 24 хв, згідно з інформаційною довідкою від 23 вересня 2018 року № 138760246.
22 жовтня 2018 року державний реєстратор Бутюгіна Є. С. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 43613616, за яким зареєстровано право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
05 листопада 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В., на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання, прийнято постанову, якою виконавчий лист від 26 січня 2018 року № 200/7417/14-ц та невикористану суму авансового внеску у розмірі 92,83 грн повернено стягувачу. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону, одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону України "Про іпотеку"): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку".
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 Закону України "Про іпотеку"); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України "Про іпотеку").
Частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку", яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону України "Про іпотеку", способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону України "Про іпотеку"), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Судами встановлено, що заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц за позовом ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 позовні вимоги задоволено, у рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах, згідно з встановленою Законом України "Про виконавче провадження" процедурою, з початковою ціною не нижче визначеної суб`єктом оціночної діяльності на час здійснення виконавчих дій, задовольнивши вимоги банку про стягнення боргу у сумі 148 091,52 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 20 грудня 2016 року.
20 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа від 26 січня 2018 року № 200/7417/14-ц.
22 липня 2018 року приватним виконавцем Щигарцевим І. В. проведено опис та накладено арешт на майно, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з інформаційною довідкою від 23 вересня 2018 року відомості про накладення арешту зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2018 року о 13 год 24 хв.
Тобто, як вбачається з матеріалів справи та було установлено судами, на момент прийняття оскаржуваного рішення реєстратором у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містився запис про обтяження № 271450090 (спеціальний розділ), внесений на підставі постанови про арешт майна боржника від 22 липня 2018 року. Цей факт сторонами не заперечувався.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора Бутюгіної Є. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 22 жовтня 2018 року № 43613616, яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп", обґрунтовано виходили з того, що наявність в Державному реєстрі речових прав запису про арешт майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій відносно цього майна до того часу, поки таке обтяження не буде знято.
Приймаючи рішення, державний реєстратор Бутюгіна Є.С. не звернула на це уваги, тому здійснила реєстрацію права власності за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп" на спірну квартиру незаконно.
В оскаржуваних судових рішеннях правильно вказано, що відповідно до частини другої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон № 1952-IV) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут і далі - в редакції, чинній на час вчинення реєстрації права власності, Порядок № 1127), згідно з пунктами 8, 13 якого для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком. Пунктом 15 Порядку № 1127 передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.
Крім того, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок про те, що зміни до Закону № 1952-IV, якими, зокрема, частину четверту статті 24 цього Закону доповнено пунктом 7 про те, що "наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно, не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем", не впливають на законність державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, оскільки рішення реєстратора було прийняте 22 жовтня 2018 року, тобто до набрання ним чинності та введення в дію, а відтак наявність обтяження в реєстрі у вигляді арешту, яке хоча й зареєстровано після реєстрації іпотеки, однак перешкоджало для проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ "Фінансова компанія "Дніпрофінансгруп".
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Як судові рішення в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Колегія суддів не бере до уваги посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 916/5073/15 (провадження № 12-33зг18), щодо того, що "відповідно до вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону № 898-IV (Закон України "Про іпотеку") суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем", оскільки відповідно до обставин справи, яка переглядається, заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 11 листопада 2014 року по справі № 200/7417/14-ц звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) розглядався спір товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів та за зустрічним позовом відповідача до позивача про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у вказаній постанові Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права у вказаній постанові стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.