Постанова
Іменем України
02 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 333/5449/22
провадження № 61-5528св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро) Петренко Олеся Сергіївна,
заінтересована особа (стягувач)- ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2022 року
у складі Ковальової Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду
від 28 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1, стягувач - ОСОБА_2, звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Дніпро)
(далі - Вознесенівський ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро)) Петренко О. С.
Скарга мотивована тим, що на виконанні Вознесенівського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 333/4309/19 від 21 серпня 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, з дня набрання рішенням законної сили 08 листопада 2021 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів
від 03 листопада 2022 року станом на 01 листопада 2022 року заборгованість ОСОБА_1 складає 6 766,50 грн, а також сума заборгованості з 08 листопада 2021 року нараховувалася у розмірі
частини від розміру доходу - середньої заробітної плати працівника для даної місцевості без вирахування обов`язкових податків та зборів.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби з відповідною заявою щодо проведення перерахунку заборгованості з вирахуванням обов`язкових податків та зборів.
27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 отримав відповідь від Вознесенівського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції
(місто Дніпро) про те, що він має право отримати розрахунок заборгованості за заявою та звернутися до відповідного суду для його оскарження.
Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просив суд: визнати неправомірним та скасувати розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 03 листопада 2022 року старшого державного виконавця Вознесенівського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) Петренко О. С.; визнати неправомірними дії старшого державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника; зобов`язати старшого державного виконавця здійснити новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів з вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Комунарський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 06 грудня
2022 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Запорізький апеляційний суд постановою від 28 лютого 2023 року ухвалу Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 грудня 2022 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що скаржник у спірному періоді не працював та не отримував офіційних доходів, тому державний виконавець правомірно здійснила розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, виходячи з розміру середнього заробітку працівника у Запорізькій області, без вирахування сум податків та зборів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року
у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18)
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що на термін дії воєнного стану в Україні при визначенні розміру аліментів державний виконавець має враховувати розмір податку на доходи фізичних осіб (18 %) та військовий збір (1,5 %).
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на виконанні Вознесенівського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції (місто Дніпро) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 333/4309/19 від 21 серпня 2019 року про стягнення
з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, з дня набрання рішенням законної сили 08 листопада 2021 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості за аліментами від 03 листопада 2022 року станом на 01 листопада 2022 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати аліментів складає 6 766,50 грн, а також сума заборгованості
з 08 листопада 2021 року нараховувалася у розмірі частини від розміру доходу - середньої заробітної плати працівника для даної місцевості без вирахування обов`язкових податків та зборів.
26 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби з відповідною заявою щодо проведення перерахунку заборгованості з вирахуванням обов`язкових податків та зборів.
27 жовтня 2022 року ОСОБА_1 отримав відповідь від Вознесенівського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного МРУ Міністерства юстиції
(місто Дніпро) про те, що він має право отримати розрахунок заборгованості за заявою та звернутися до відповідного суду для його оскарження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою, другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частинами першою, третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України).
Статтею 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані, зокрема, на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.
Тобто, з метою забезпечення реального виконання судового рішення та ефективного захисту порушених прав, ЦПК України передбачає спеціальні форми реагування, зокрема розділом VІІ "Судовий контроль за виконанням судових рішень" ЦПК України визначено порядок судового контролю за виконанням судових рішень в цивільних справах.
Так, статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Частиною першою статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження
№ 12-197гс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України (статті 447 ЦПК України) пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця".