ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 640/6502/20
адміністративне провадження № К/990/5918/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Кравчука В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2022 (головуючий суддя: Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.) у справі № 640/6502/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУПФУ в м. Києві або відповідач), в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача, що полягають у неправильному обрахуванню суми, яка належить до виплати позивачу з 01.01.2018 у зв`язку із перерахунком пенсії на підставі постанови Уряду № 103;
зобов`язати відповідача провести і здійснювати у подальшому нарахування та виплату пенсії позивачу із включенням до складу грошового забезпечення, окрім посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, згідно з довідкою № 2/6-998 від 13.04.2018 та надбавки, що мають щомісячний характер та премію, згідно з довідкою № 883 від 11.06.2012;
стягнути з відповідача кошти на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок протиправних дій у розмірі 421 691,43 грн.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 27.04.2021 позов задовольнив частково:
зобов`язав ГУПФУ в м. Києві здійснити з 05.03.2019 перерахунок пенсії позивача на підставі довідки Управління Державної охорони України № 2/6-1601 від 13.10.2020 з урахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад (8880,00 грн), оклад за військовим званням (1270,00 грн), надбавка за вислугу років 40 % (4060,00 грн), надбавка за особливості проходження служби 53 % (7531,30 грн), надбавка за службу в умовах режимних обмежень 15 % (1332,00 грн), премія 54 % (4795,20 грн), відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та виплатити неотримані за минулий час суми пенсії, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20.07.2021 скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нову постанову про часткове задоволення позову:
визнав протиправними дії ГУПФУ в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Управління Державної охорони України №2/6-1601 від 13.10.2020 з урахуванням усіх складових грошового забезпечення;
зобов`язав відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Управління Державної охорони України №2/6-1601 від 13.10.2020 з урахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, надбавка за службу в умовах режимних обмежень, премія, відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням проведених виплат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Згодом на адресу суду першої інстанції від позивача надійшла заява про визнання протиправними дій, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у якій заявник, керуючись статтями 249, 370, 372, 383 КАС України, просив суд постановити окрему ухвалу, яку направити на ім`я начальника ГУПФУ в м. Києві для вжиття заходів щодо усунення причин і умов, що сприяли порушенню статті 370 КАС України та статей 18, 19 Закону України "Про виконавче провадження".
Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 22.11.2022 відмовив у задоволенні заяви позивача про постановлення окремої ухвали.
Позивач оскаржив зазначену ухвалу в апеляційному порядку.
Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21.12.2022 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2022.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити до апеляційної інстанції на новий розгляд.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 03.10.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. АРГУМЕНТИ ЗАЯВНИКА
В обґрунтування вимог заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, позивач зазначив про неналежне виконання відповідачем судового рішення в частині здійснення виплати неодержаних з 01.04.2019 сум, з урахуванням раніше проведених виплат. Стверджує, що на його адресу надійшла копія вимоги державного виконавця від 17.08.2022 № 18075/6, якою на боржника покладено обов`язок або надати підтверджуючі документи із зазначенням сум перерахунку проведених виплат, або кожного 10 числа місяця щомісячно повідомляти державного виконавця і стягувача про вжиті заходи спрямовані на повне виконання судового рішення. Проте, від боржника не надходило на адресу стягувача документу із зазначенням суми, яка нарахована до виплати ОСОБА_1 та розрахована з 01.04.2019 з урахуванням раніше проведених виплат. Так само, боржником не повідомлено стягувача про вжиті заходи спрямовані на повне виконання судового рішення у справі № 640/6502/20.
На підставі наведеного, заявник стверджує, що з боку ГУПФУ в м. Києві чиниться протиправна бездіяльність щодо виконання законної вимоги державного виконавця з метою ухилення від забезпечення повного виконання рішення суду. Заявник послався на статті 249, 370, 372, 383 КАС України та статті 18, 19 Закону України "Про виконавче провадження".
ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у постановленні окремої ухвали, суд першої інстанції із покликанням на положення частин першої, п`ятої та шостої статті 383, частин першої, другої статті 249 КАС України, зазначив, що визнання протиправними дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень на виконання судового рішення має місце, коли (1) належне виконання рішення повністю залежить від волі такого суб`єкта, (2) така процесуальна дія спонукатиме суб`єкта владних повноважень виконати рішення суду належним чином.
Проте у спірному випадку, виплаті недоотриманих за минулий час сум пенсії передує розрахунок такої суми та її узгодження із Пенсійним фондом України та Державною казначейською службою України. Після узгодження такі кошти набувають статусу боргу Держави України, який погашається за рахунок Державного бюджету.
Одночасно суд першої інстанції наголосив, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду та вирішуючи відповідне питання, суд зобов`язаний переконатись у доцільності застосування будь-якого заходу контролю за виконанням судового рішення.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення частини першої статті 294 КАС України, виходив з того, що ухвала про відмову у задоволенні заяви про постановлення окремої ухвали не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку.
V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до обмеження права на доступ до правосуддя. Із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 27.04.2020 у справі № 447/455/17, скаржник зазначає, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
На думку заявника, застосовуючи у цій справі неоднаковий підхід до визначення права позивача на доступ до апеляційного оскарження, по відношенню до аналогічних справ №0640/3719/18 та № 760/3142/17, апеляційний суд допустив порушення вимог 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стосовного свого обов`язку дотримуватись єдності судової практики, що своєю чергою призвело до порушення прав позивача на рівність перед законом та свободи від будь-якої дискримінації, що гарантовані статтею 14 Конвенції.
Скаржник вважає, що апеляційний суд, застосовуючи у цій справі норму пункту 23 частини першої статті 294 КАС України як таку, що передбачає пряму заборону на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви, поданої у порядку статті 383 КАС України, допустив порушення права позивача на доступ до апеляційного оскарження, яке гарантоване пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Крім того, за твердженнями скаржника, апеляційним судом не прийнято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2020 у справі №855/115/20, за змістом якої, у позивача не має іншого способу захистити своє право на доступ до інформації про розмір суми, яка належить до виплати за виконавчим листом, окрім як у спосіб здійснення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідач процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.
VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Практика Європейського суду з прав людини (справи "Юрій Миколайович Іванов проти України", "Горнсбі проти Греції") говорить, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129), суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 1291 Основного Закону України).
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України. Так, стаття 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах, який здійснюється судом шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення.
Іншу форму судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачено статтею 383 КАС України, якою врегульовано можливість визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (частина четверта статті 383 КАС України).
У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена (частина п`ята статті 383 КАС України).
Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом вже розглядалися касаційні скарги за подібних правовідносин.
Так, об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у постанові від 13.03.2023 у справі № 440/2582/20 дійшла висновку, що ухвала про відмову в задоволенні заяви, поданої на підставі статті 383 КАС України, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Розглядаючи касаційну скаргу у справі, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 440/2582/20 зазначила таке.
" 17. Відповідно до частин першої та другої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
18. Частинами першою та другою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
19. Частина друга статті 129 Конституції визначає основні засади судочинства, тобто ті загальні вимоги (принципи права), забезпечення дотримання яких судами є обов`язковим при здійсненні основної функції правосуддя - судового захисту прав і свобод людини і громадянина (стаття 55 Конституції України), у тому числі у сфері публічно-правових відносин (стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Серед цих засад однією з найважливіших є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України). Обов`язок реалізації цієї фундаментальної вимоги частина друга статті 129-1 Основного Закону покладає на державу, від імені якої контрольну функцію за виконанням судового рішення здійснює суд (частина третя зазначеної статті).
20. Принцип обов`язковості судового рішення (відомий як "принцип res judicata"), як неодноразово роз`яснював Європейський суд з прав людини, є складовою принципу юридичної визначеності - важливого аспекту основоположного принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України; відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, "суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини". Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на необхідність безумовного дотримання цього принципу у судовій практиці України. Так, наприклад, у рішенні у справі "Лізанець проти України" (заява № 6725/03, 31.05.2007) Європейський суд з прав людини нагадав, що "одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву".
21. Одним із правових засобів забезпечення безумовного дотримання принципу res judicata, зокрема, здійснення визначеного статтею 129-1 Конституції України контрольного повноваження суду щодо виконання судового рішення, є визнання права особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, "подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду" (частина перша статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України). Це суб`єктивне право особи, на чию користь прийнято судове рішення у справі, розгляд якої завершений, зобов`язати відповідача виконати таке рішення (якщо воно, на думку заявника, не виконане або неналежно виконане добровільно) у повному обсязі та усунути допущені (на думку заявника) при виконанні цього рішення нові порушення прав, захищених (поновлених) судовим рішенням, яке підлягає виконанню.