ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Усенко Є. А.
щодо ухвали Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 11-46гс23) за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Запорізька кондитерська фабрика" (далі - Товариство) до Державної податкової служби України (м. Київ) в особі ГУ ДПС про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень в межах справи № 908/129/22 про банкрутство Товариства.
Короткий виклад історії справи
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.01.2022 відкрито провадження у справі № 908/129/22 про банкрутство Товариства, введено процедуру розпорядження та призначено розпорядника майном боржника.
08.08.2022 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства до ГУ ДПС про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2021 № 0100930703, 0100940703, 0100950703, 0100960703, 0101050717, 0101060717, 0101030717, прийнятих на підставі акта перевірки від 24.06.2021 № 5470/08-01-07-03/00382094 (далі - податкові повідомлення-рішення).
Позов мотивовано тим, що документальна планова виїзна перевірка дотримання Товариством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2017 по 31.03.2021, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати ним єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2017 по 31.03.2021 була проведена з порушенням приписів статті 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - ПК України), якою встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18.03.2020 по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - Уряд) на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID- 19). При цьому, позивач уважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 № 89 "Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок" (далі - Постанова № 89) не підлягає застосуванню, як така, що суперечить нормам пункту 2.1 статті 2, пункту 522 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України. З огляду на викладене позивач наполягає, що результати проведеної ГУ ДПС перевірки не могли бути покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Окрім того, позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті перевірки, оскільки надані на перевірку первинні документи, на переконання позивача, підтверджують здійснення Товариством відповідних господарських операцій.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано Податкові повідомлення-рішення.
Судове рішення суду першої інстанції умотивовано тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме пункт 522 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, який є нормою вищої юридичної сили, ніж Постанова № 89. При цьому, суд першої інстанцій урахував і те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.01.2022 у справі № 640/18314/21, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022, визнано протиправною та нечинною Постанову № 89. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що протиправність проведення перевірки остаточно підкріплена в судовому порядку із визнанням протиправною та нечинною Постанови № 89, отже податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками вказаної перевірки, також є протиправними, що є достатньою і самостійною підставою для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого господарського суду, врахувавши, зокрема, чинність пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок; встановлення мораторію нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу, та зміни до якого вносяться виключно шляхом внесення змін саме до цього Кодексу (стаття 2 ПК України); частину сьому статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), яка передбачає, що у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили, а також протиправність та нечинність Постанови № 89.
При цьому суд апеляційної інстанції вказав, що позов у цій справі має розглядатися господарським судом у провадженні якого перебуває справа № 908/129/22 про банкрутство Товариства, оскільки за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20), вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
25.05.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга ГУ ДПС, у які, покликаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 30.11.2022 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 27.04.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм глави 8 розділу ІІ ПК України та неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування цих норм, викладених у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17.
Скаржник також зазначає про неправильне, на його переконання, застосування судом апеляційної інстанції пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, та помилковість висновку цього суду про те, що прийняття податкового повідомлення-рішення в період дії мораторію зумовлює його протиправність. При цьому, на переконання скаржника існує необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - КАС ВС) від 23.02.2023 у справі № 160/20112/21, від 23.02.2023 у справі № 600/1402/22-а, від 28.12.2022 у справі № 160/14248/21, від 28.12.2022 у справі № 420/22374/21, від 28.10.2022 у справі № 600/1741/21-а, від 12.10.2022 у справі № 160/24072/21, від 01.09.2022 у справі № 640/16093/21, на які покликався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.
Скаржник уважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував у спірних правовідносинах пункт 77.1 статті 77 глави 8 розділу ІІ ПК України, який підлягав застосуванню та згідно з яким, на переконання скаржника, проведення перевірки не перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з податковими повідомленнями-рішеннями.
Насамкінець скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанцій не було досліджено зібрані у справі докази, які підтверджують (спростовують) наявність причинно-наслідкового зв`язку між процедурними порушеннями (допущеними, на переконання Товариства) з прийняттям податкових повідомлень-рішень, а також доказів, які підтверджують їх правомірність.
Ухвалою від 14.06.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС.
Зміст ухвали про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою від 06.07.2023 на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України колегія суддів КГС ВС передала цю справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від її висновків про застосування статей 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) у взаємозв`язку з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтями 2, 4, 5, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), викладених у пунктах 94 - 98 постанови від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20, які полягають у тому, що:
- регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні;
- правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ;
- у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник";
- спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України;
- ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.
Мотивуючи ухвалу про передання, колегія суддів КГС ВС зазначила, що законодавець встановив співвідношення законодавства про банкрутство як спеціального відносно господарського процесуального законодавства як загального і саме КУзПБ передбачає особливості розгляду справ про банкрутство.
Колегія суддів КГС ВС наполягає, що нормами КУзПБ та ГПК України визначено підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника як сторони у такому спорі в межах справи про банкрутство. У такий спосіб законодавець захищає не лише права банкрута, а й права інших осіб, які мають вимоги до банкрута. Захист таких осіб полягає у тому, що інші суди, незалежно від юрисдикції, які розглядали справи у спорах однією із сторін яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження в інших справах, не закривають таке провадження, а передають справу до належного суду для розгляду по суті. При цьому, належним судом є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство. Таке урегулювання процедури розгляду спорів у справах, однією із сторін у яких є боржник, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Колегія суддів КГС ВС наголошує на тому, що виходячи саме з такого правового регулювання Велика Палата Верховного Суду послідовно застосовувала приписи Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та КУзПБ як спеціальний процесуальний закон, що передбачає виняток із загального правила (позовного провадження) щодо особливостей провадження з розгляду господарськими судами справ про банкрутство. При цьому, положення ГПК України як загальні норми права застосовувалися тоді, коли відсутнє правове регулювання в законодавстві про банкрутство (спеціальні норми процесуального права).
Так, у пунктах 55-57 постанови від 20.01.2020 у справі № 50/311-б Велика Палата Верховного Суду виснувала про вказівку законодавця на наявність в Законі про банкрутство процесуальних норм, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії, а з набранням чинності КУзПБ передбачено також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу. Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 та від 15.12.2020 у справі № 904/1693/19.
На переконання колегії суддів КГС ВС, спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим, оскільки за наслідком його розгляду у податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника. Така правова позиція колегії суддів КГС ВС ґрунтується на висновку Великої Палата Верховного Суду, викладеному у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) з посиланням на власні висновки Великої Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), та висновки КАС ВС, викладені в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).
Колегія суддів КГС ВС уважає, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно в господарському суді, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи та у зв`язку із цим зазначає, що аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17 та постановах КГС ВС у від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10 та від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18.
Також колегія суддів посилається на ряд висновків КГС ВС, зокрема, висновки судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС ВС, зроблені у постанові від 27.06.2023 у справі № 911/4706/15 (911/1626/21), про те, що мета та завдання розгляду справ позовного провадження, які охоплюються статтею 7 КУзПБ, окрім визначених загальними нормами ГПК України, полягають в тому, що вони повинні перебувати у взаємозв`язку із метою та завданнями, які закладені в основу реалізації судових процедур банкрутства, та провадження у справі про банкрутство в цілому. Якщо триває ліквідаційна процедура, то питання наповнення ліквідаційної маси та з`ясування суми кредиторських вимог не може вирішуватися поза межами справи про банкрутство, оскільки є ризики порушення інтересів кредиторів через закриття провадження у справі про банкрутство до завершення вирішення відповідних спорів. Відтак організаційною формою досягнення відповідного взаємозв`язку є запроваджений у статті 7 КУзПБ принцип концентрації, який покликаний спрямувати всі судові провадження щодо боржника у справі про банкрутство відповідно до цілей і завдань, визначених законодавцем у КУзПБ. Таким чином, частина друга статті 7 КУзПБ містить спеціальне правило, яке прямо вирішує питання територіальної (виключної) підсудності спорів у справах про банкрутство. На відміну від ГПК України, в якому за критерій розгляду справи взято місцезнаходження суду або особи, КУзПБ встановлює самостійний універсальний критерій підсудності справ, стороною в яких є боржник: в межах справи про банкрутство.
Колегія суддів КГС ВС зауважує, що стаття 7 КУзПБ допускає участь суб`єкта владних повноважень як відповідача у спорі, який розглядається у межах справи про банкрутство. При цьому, вказана норма передбачає, що суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Системний аналіз положень ГПК України та КУзПБ, на переконання колегії суддів КГС ВС, дає підстави вважати, що законодавець мав на меті сконцентрувати розгляд всіх майнових та грошових вимог за участі боржника саме в межах процедури банкрутства, що має забезпечити повноту та комплексність вирішення питання платоспроможності боржника в процесі застосування відповідних процедур. У свою чергу, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду з огляду на пріоритетність спеціальних норм КУзПБ перед загальними нормами ГПК України. Оскільки щодо Товариства здійснюється провадження у справі про банкрутство, тому підвідомчість цього спору слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше ніж відповідна норма ГПК України, та яким розгляд такого спору віднесено до предметної юрисдикції господарського суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство, адже положення стаття 7 КУзПБ, який є спеціальним процесуальним законом, у цьому випадку мають перевагу в порівнянні з пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України.
На думку колегії суддів КГС ВС, наведений підхід до тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ відповідає правилам подолання темпоральної колізії Lex posterior derogat priori - "наступний закон скасовує попередній" та змістовної колізії Lex specialis derogat lege generali - "спеціальний закон скасовує дію загального". Отже, до господарської юрисдикції з набуттям чинності КУзПБ віднесено як позовні вимоги до боржника, так і вимоги боржника до інших осіб щодо його майна (майнових прав).
Колегія суддів КГС ВС також зазначає, що КУзПБ визначає "процедури банкрутства", тобто є консолідованим актом процесуальних норм щодо такої процедури, що узгоджується з приписами частини шостої статті 12 ГПК України, яка визначає процедуру судового процесу за Законом про банкрутство, а після втрати ним чинності - за КУзПБ як особливу форму господарського судочинства у справах про неплатоспроможність юридичних та фізичних осіб. Також відповідно до частини другої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Тому такі норми є процесуальними за своєю правовою природою та спеціальними за змістом у порівнянні з загальними правилами позовного провадження згідно із ГПК України. Як спеціальні норми вони підлягають переважному застосуванню у правовідносинах між учасниками справи про неплатоспроможність.