Постанова
Іменем України
03 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 754/5320/22
провадження № 61-5958св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
за касаційною скаргою адвоката Целікова Владілена Володимировича як представника ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Савченка С. І., Ігнатченко Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Як на обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він проживає та зареєстрований у спірній квартирі, яка була надана його діду, ОСОБА_4 на підставі ордера від 30 жовтня 1967 року № 813 на сім`ю з п`яти чоловік, у тому числі і на нього як внука. Разом із ним у цій квартирі проживає та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача.
У 2000 році на прохання колишньої дружини позивач зареєстрував відповідача у спірній квартирі. З моменту реєстрації відповідач у квартиру не вселявся, ніколи в ній не проживав, не мав в ній своїх речей, навіть не цікавився, а продовжував проживати у квартирі своє матері на АДРЕСА_2 .
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року у справі № 2-295/2010 рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року скасовано в частині задоволення зустрічного позову, прийнято нове рішення про часткове задоволення зустрічного позову, а саме щодо вселення ОСОБА_2 до спірної квартири. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
З часу ухвалення апеляційним судом рішення відповідач квартирою не цікавився, не намагався в неї вселитися, навіть не звернувся до суду із заявою про видачу виконавчого листа, продовжував жити у квартирі, де жив усе своє життя.
На початку 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа у справі № 2-295/2010, проте ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року у справі № 754/1934/22 у задоволенні заяви про поновлення строку та видачу виконавчого листа відмовлено.
Оскільки відповідач ніколи не проживав і не проживає в цій квартирі, не сплачує комунальних платежів, в утриманні житла участі не бере, особистих речей у квартирі не має і взагалі квартирою не цікавиться, жодних перешкод у користуванні спірною квартирою ні позивач, ні його дружина не чинили, а факт реєстрації відповідача порушує права позивача на вільне розпорядження і користування майном та істотно впливає на розмір комунальних послуг, які він сплачує самостійно, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Деснянський районний суд м. Києва рішенням від 02 грудня 2022 року позов задовольнив. Визнав ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивованетим, що факт непроживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців знайшов своє підтвердження. Перешкод у користуванні жилим приміщенням ні позивач, ні його дружина відповідачу не чинили.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Київський апеляційний суд постановою від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, не можна визнати втручанням у його права з огляду на ту обставину, що протягом 10 років із дня набрання законної сили рішенням, яким було захищено права ОСОБА_2, він жодним чином не скористався своїм правом на реалізацію цього рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 квітня 2023 року, адвокат Целіков В. В. як представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 та постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 26 листопада 2019 року у справі № 922/643/19, від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21, від 10 грудня 2019 року у справі № 910/6356/19, від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/8801/14, від 11 грудня 2019 року у справі № 320/7938/17, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що рішення судів є незаконними, такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального і порушенням процесуального права.
Приймаючи цей позов на підставі норм матеріального права та розглядаючи його, суди не визначилися з тим, чи є позивач належним, та залишили поза увагою відсутність у позивача права власності на квартиру, що нівелює право на звернення із цим позовом до суду, тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.
Позбавлення права на користування та як наслідок, позбавлення відповідача житла призвело до того що відповідач та його родина фактично вимушені будуть жити на вулиці, або винаймати житло, або перебиватись по родичах чи знайомих. Відповідач розуміє, що позбавляючи його права на користування житлом, його фактично позбавили права на приватизацію частини житла, на яку відповідач мав би право при проведенні безоплатної приватизації житла.
Суди попередніх інстанцій фактично встановили, що рішення суду щодо вселення відповідача до спірної квартири, яке набрало законної сили, є необов`язковим до виконання. Жодним законодавством України не встановлено строк у який рішення повинні бути виконані, або строк, після якого захист прав припиняється, а рішення суду залишається невиконаним. Крім цього, суди не взяли до уваги те, що факти, встановлені у справі № 2-295/2010, мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи.
Суди не звернули уваги на те, що додані до позовної заяви документи засвідчені неналежним чином і як наслідок є недопустимими доказами та не можуть братись до уваги при вирішенні спору по суті. Суд апеляційної інстанції допустив до справи неналежного представника та взяв до уваги при розгляді документи, що подані цим представником, адже ордер не містить обов`язкових реквізитів, тому не може бути підтвердженням права адвоката Гончарук Ю. О. на представництво відповідача.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
20 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з народження проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1, яка була надана його діду, ОСОБА_4 на підставі ордера від 30 жовтня 1967 року № 813 на право зайняття три кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3, на сім`ю з п`яти чоловік, в тому числі і позивача як внука.
Вулиця Поліграфічна була перейменована на АДРЕСА_4, поштова адреса змінилася на 15/13, а у 2018 році вулиця перейменована на Кубанської України. З позивачем проживає та зареєстрована його дружина ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача, якого він у 2000 році на прохання колишньої дружини зареєстрував у спірній квартирі.
У квітні 2009 року ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною звернулися з позовом до суду про визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом. В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про вселення та зміну умов договору житлового найму.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року у справі № 2-295/2010 у задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 січня 2010 року скасовано в частині задоволення в повному обсязі зустрічного позову та прийнято нове рішення про задоволення зустрічного позову частково, ОСОБА_2 вселено до квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Проте з часу винесення судом апеляційної інстанції рішення відповідач квартирою до якої його вселили, не цікавився, не мав у ній своїх речей, не намагався до неї вселитися, до суду із заявою про видачу виконавчого листа не звернувся, продовжував проживати у квартирі своєї матері на АДРЕСА_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2022 року у справі № 754/1934/22 у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку та видачу виконавчого листа у справі № 2-295/2010 відмовлено.