Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 753/125/21
провадження № 61-5187св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року у складі судді
Котвицького В. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д.,
Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позов мотивований тим, що 16 червня 2007 року між сторонами був зареєстрований шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду
м. Києва від 12 жовтня 2020 року. У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 .
За період перебування у шлюбі подружжя набуло за спільні кошти рухоме та нерухоме майно.
Оскільки спірне майно придбане сторонами в період шлюбу, належить їм як подружжю на праві спільної сумісної власності, то вона має намір поділити зазначене майно шляхом визнання за нею 1/2 частини в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_1 просила:
визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 і ОСОБА_2 : легковий автомобіль марки "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 414 на
АДРЕСА_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 416 на АДРЕСА_1, нежитлове приміщення - офіс-приміщення 505 на АДРЕСА_1, що є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя;
визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині вказаного майна.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року
у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль та спірні нежитлові приміщення були придбані ОСОБА_2 за його особисті кошти, а позивач не надала жодного доказу щодо придбання спірного майна за спільні кошти подружжя. Суд дійшов висновку, що спірне майно не є спільним майном подружжя,
а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Єгоровим О. Ф., залишено без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Єгорова О. Ф. без задоволення, апеляційний суд виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували поширення на спірне майно режиму права спільної сумісної власності подружжя. Також апеляційний суд вказав, що згідно із заявою від 18 жовтня 2017 року, підписаною особисто ОСОБА_1, вона підтверджує те, що майно, яке було придбане ОСОБА_2, а саме: легковий автомобіль марки "Toyota Highlander", реєстраційний номер НОМЕР_1 ; нежитлові приміщення: 414, 416, 505 за адресою: АДРЕСА_1, було набуте ним у період шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто. Тобто відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України вказане майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
12 квітня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Єгоров О. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач належних та допустимих доказів на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя не надав. Заява від 18 жовтня 2017 року не є договором щодо спірного майна, яке є об?єктом права спільної сумісної власності, у розумінні статей 202, 626, 627 ЦК України та статті 69 СК України, а тому не повинна братися судом до уваги.
Аргументи інших учасників справи
19 травня 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.
23 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Фактичні обставини справи
16 червня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року (справа № 753/18486/18). У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_4 .
За час перебування у шлюбі подружжя набуло наступне майно:
легковий автомобіль марки "Toyota Highlander", тип транспортного засобу: загальний легковий універсал-В, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
нежитлове приміщення 414 на АДРЕСА_1 ;
нежитлове приміщення 416 на АДРЕСА_1 ;
нежитлове приміщення 505 на АДРЕСА_1 .
Вказане сторони не заперечували.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таку саму норму містять частини третя та четверта статті 368 ЦК України.
Тобто вказана норма встановлює презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,