Постанова
Іменем України
29 вересня 2023 року
місто Київ
справа № 336/1212/23
провадження № 61-6333св23
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), правонаступником якого є Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року, постановлену суддею Боєвим Є. С., та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції заявника
ОСОБА_1 у лютому 2023 року звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - державний виконавець), у якій просив:
визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Іващенко Юлії Юріївни у виконавчому провадженні № 70844166 щодо незняття арешту з доходу (грошових коштів) боржника у розмірі 335 032, 90 грн, що знаходиться на рахунку ОСОБА_1 у Акціонерному товаристві "СЕНС-БАНК"
(далі - АТ "СЕНС-БАНК") № IBAN рахунку НОМЕР_1 ;
зобов`язати державного виконавця зняти арешт з доходу (грошових коштів) боржника у розмірі 335 032, 90 грн, що знаходиться на рахунку ОСОБА_1 у АТ "СЕНС-БАНК" № IBAN рахунку НОМЕР_1 .
Заявник обґрунтовував скаргу тим, що на виконання виконавчого листа у цивільній справі № 336/1224/17, виданого 04 липня 2017 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, 24 січня 2023 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 70844166 та 25 січня 2023 року наклав арешт на кошти боржника.
ОСОБА_1 зазначав, що він є фізичною особою-підприємцем, дохід від підприємницької діяльності отримує на банківський рахунок, відкритий в АТ "СЕНС-БАНК", втім ці кошти заблоковані банком на підставі постанови державного виконавця, а тому він не може вільно розпоряджатися ними.
Заявник 09 лютого 2023 року засобами поштового зв`язку звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів (доходу боржника), з посиланням на приписи пункту 10-2розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження", проте на день звернення зі скаргою до суду арешт з грошових коштів не знятий.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Державний виконавець заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 17 лютого 2023 року, залишеною без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час дії воєнного стану в Україні заборона накладення арешту на грошові кошти на рахунках боржників не встановлювалася, тому скарга є безпідставною, а накладення арешту на грошові кошти боржника не суперечить приписам закону.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що згідно з правилами Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний під час відкриття виконавчого провадження невідкладно арештувати кошти на всіх рахунках боржника. Заявник не надав документів, які б підтверджували наявність підстав для зняття арешту з його банківського рахунка, зокрема того, що рахунок є таким, на який неможливо накласти арешт. Ухвалення постанови про накладення саме арешту на кошти боржника не включає в себе звернення стягнення на дохід боржника. Проте, державний виконавець не ухвалював постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відтак, не здійснював стягнення з доходів боржника.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Заявник ОСОБА_1 01 травня 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували приписи пункту 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" щодо тимчасового, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, припинення звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації);
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19), відповідно до яких у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19
(провадження № 12-28гс20), від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20
(провадження № 14-218цс21), згідно з якими виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2021 року у справі № 910/15888/17, про те, що підставою звернення до суду зі скаргою на дії виконавця є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яке є правонаступником Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Іващенко Ю. Ю.
у червні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 17 серпня 2023 року залишив без задоволення заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 04 липня 2017 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя видав виконавчий лист № 336/1224/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" заборгованості за кредитним договором в розмірі 912 842, 73 грн.
24 січня 2023 року державний виконавець відкрив виконавче провадження № 70844166.
25 січня 2023 року державний виконавець ухвалив постанову про арешт коштів боржника, що містяться на відкритих рахунках банківських, фінансових установ, а також тих, що будуть відкриті після винесення цієї постанови, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику, у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів
в розмірі 1 019 926, 41 грн.
10 лютого 2023 року державний виконавець наклав арешт на майно боржника.
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та має відкритий в
АТ "СЕНС БАНК" поточний рахунок.
Боржник звертався до державного виконавця із заявою про зняття арешту з грошових коштів, проте арешт не був знятий.
Право, застосоване судом
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України "Про виконавче провадження").
На підставі статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України "Про виконавче провадження"звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
За приписами частини другої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
У статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Згідно зі статтею 68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі-підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.
Згідно з частиною першою статті 69 Закону України "Про виконавче провадження" підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи-підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Відповідно до частини першої статті 70 Закону України "Про виконавче провадження" розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами (частина третя статті 70 Закону України "Про виконавче провадження").
Зняття арешту з коштів здійснюється виконавцем відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження".
В абзаці другому частини другої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Звертаючись до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, ОСОБА_1 посилався на те, що державний виконавець, накладаючи арешт на доходи боржника, порушив пункт 10-2 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження".
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надали оцінку доводам учасників справи та доказам, поданим ними на підтвердження заявлених вимог та заперечень, зробили висновки про недоведеність та необґрунтованість вимог скарги на дії та бездіяльність державного виконавця.