ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 729/521/20
провадження № 51-3349км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_6, на вирок Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270080000143, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Київ, зареєстрованого та проживаючого у АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
Цивільний позов ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 7 898,89 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10 000 грн - моральної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин 12 квітня 2020 року приблизно о 22:45, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, біля магазину "Світлана", розташованого на вул. Застанційна, 7 в с. Кобижча на території прилеглій до залізничної станції "Кобижча", маючи умисел на заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом вчинив розбійний напад на ОСОБА_8 за таких обставин.
Так, реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 два удари ногою в живіт, після чого потерпілий почав тікати, а ОСОБА_7, наздоганяючи його, завдав ще декілька ударів позаду йому в шию. Далі, коли ОСОБА_8 впав на землю, ОСОБА_7 почав завдавати потерпілому ударів руками і ногами в голову та тулуб і висловив вимогу про передачу йому потерпілим грошей і мобільного телефону, на що ОСОБА_8 передав ОСОБА_7 гроші, якими останній заволодів. У результаті таких дій ОСОБА_7 потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
Чернігівський апеляційний суд 11 квітня 2023 року під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора в частині призначення ОСОБА_7 покарання скасував вирок місцевого суду і постановив свій, яким призначив засудженому покарання за ч. 1 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_7 та закрити кримінальне провадження.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до вказівок на те, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні неналежними, недостовірними і недопустимими доказами.
Зокрема в цій частині захисник зазначає, що:
- суди всупереч вимогам ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у своїх рішеннях послались на показання ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9, які надані ними на досудовому слідстві в ході їх допиту та проведення за їх участю слідчих експериментів. При цьому такі показання було отримано в результаті недозволених методів слідства і з порушенням прав цих осіб на захист;
- протокол слідчого експерименту від 15 квітня 2020 року за участю ОСОБА_7 і відеозапис до нього складений з порушенням вимог статей 104, 105, 240 КПК, оскільки учасникам слідчої дії не були роз`яснені їхні права, зміст пояснень зафіксованих на відеозаписі і внесених до протоколу не є тотожним, на відеозаписі не зафіксовано те, що протокол зачитується в голос і те, що його читають учасники, у протоколі не зазначено заводські номери відеокамери і електронного носія, а також модель носія. Під час слідчої дії засуджений не показував на місці всі обставини, а слідчий водив його до місця де була бійка і іншим місцям події, слідча дія проведена за 8 хвилин і слідчий фізично не міг заповнити у протоколі даних усіх її учасників;
- протоколи слідчих експериментів за участю потерпілого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_9 складені з аналогічними порушеннями, що і вищевказаний протокол. Крім того, під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 відбулось переривання відеозапису про що не зазначено в протоколі;
- протокол огляду місця події від 13 квітня 2020 року за участю ОСОБА_8 складений з порушенням через проведення цієї слідчої дії і слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 з одними і тими самими понятими, не відповідність часу внесеного до протоколів цих слідчих дій, заперечення понятими вилучення грошей в сумі 850 грн в ході цієї слідчої дії, в протоколі не містить даних щодо серії та номерів вилучених грошових купюр, а на ілюстративній таблиці не зазначено місце фотографування грошей, фотознімки є нечіткими і не надають можливості встановити номера і серії купюр, які були вилучені на місці події;
- вилучені в ході огляду місця події гроші в сумі 850 грн є неналежними через те, що не було доведено їх належність саме потерпілому, не проводилось їх впізнання потерпілим, а матеріали справи в порушення вимог ч. 5 ст. 237 КПК не містять протоколу огляду цих грошей;
- висновок експерта від 12 травня 2020 року № 77 є недопустимим, оскільки стороні захисту і суду не було надано для огляду і дослідження медичну картку потерпілого. Крім того, у висновку зазначено про зовнішній огляд потерпілого, тоді як описова частина цього висновку не містить опису такого огляду, а експерт досліджував лише медичну документацію, що, на думку захисту, свідчить про неналежність і недостовірність цього доказу;
- суди невмотивовано взяли до уваги показання свідка ОСОБА_10 і відхилили показання свідка ОСОБА_9 ;
На переконання захисника, під час судових розглядів не доведено, що його підзахисний мав намір заволодіти майном потерпілого. Вважає, що в діях ОСОБА_7 наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
За твердженням захисника, апеляційний суд незаконно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит свідка ОСОБА_10 .
На думку ОСОБА_6, апеляційний суд призначив ОСОБА_7 надмірно суворе покарання, яке є неспівмірним по відношенню до обставин, за яких вчинене кримінальне правопорушення та даним про особу засудженого.
Заперечень на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Засуджений і захисник підтримали касаційну скаргу сторони захисту, просили її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі.
Прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги захисту, вважала судові рішення законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Потерпілий ОСОБА_8 надіслав до Верховного Суду заяву, в якій просив касаційний розгляд провести за його відсутності.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Межі касаційного перегляду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом із тим, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевими та апеляційними судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильно наданої, на його думку, оцінки доказам, оскільки вони не відноситься до предмета касаційної перевірки.
Щодо позасудових показань засудженого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9,
Захист зазначає, що суди в порушення вимог ч. 4 ст. 95 КПК обґрунтували свої висновки показаннями цих осіб наданим під час досудового розслідування.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Суд відзначає, що суди попередніх інстанцій не посилались у своїх рішеннях на протоколи допиту зазначених осіб, складені під час досудового розслідування, як про це зазначає захисник в касаційній скарзі, а тому Суд відхиляє цей довід захисту, як такий, що не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
Разом із тим, з матеріалів справи слідує, що за участі ОСОБА_7 та ОСОБА_9 були проведені слідчі експерименти, у ході яких засуджений та свідок, не лише розповіли, але й показали механізм, характер та спосіб спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та вказали про вимагання грошей та мобільного телефону у ОСОБА_8 .
Однак у судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_9 змінили свої показання та зазначили, що під час слідчих дій вони говорили неправду, оскільки працівники поліції висловлювали їм погрози та використовували недозволені методи слідства.
Ці протоколи слідчих експериментів суди попередніх інстанцій поклали серед інших доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .
Захисник вказує на недопустимість зазначених протоколів слідчих експериментів, оскільки вони ґрунтуються на відомостях отриманих від ОСОБА_7 та ОСОБА_9 (і) в ході досудового розслідування, (іі) в результаті застосування недозволених методів слідства.
(і) щодо використання відомостей, що містяться в протоколі слідчого експерименту, як окремого доказу
Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, висловленого в постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження № 51-6070км19), приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Заперечення особи в судовому засіданні відомостей, які слідчий, прокурор перевіряв або уточнював за її участю під час слідчого експерименту, не може автоматично свідчити про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту.
Об`єднана палата вказала, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК.
Отже, з огляду на викладене, за умови додержання належної процедури проведення слідчих експериментів, саме по собі посилання судів попередніх інстанцій на відомості, що отримані в результаті цих слідчих дій за участю засудженого та свідка, які за висновків цих судів проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, не свідчить про те, що суди порушили вимоги ч. 4 ст. 95 КПК, як про це зазначає захисник.
(іі) щодо недозволених методів досудового слідства
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК докази, отримані внаслідок застосування катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження, є недопустимими.
Як зазначалось вище, захисник у касаційній скарзі стверджує, що засуджений ОСОБА_7 і свідок ОСОБА_9 були піддані психологічному тиску та фізичному впливу з метою отримати від них показів, які б викривали ОСОБА_7 у вчинені злочину.
У контексті допустимості відомостей, отриманих від особи, яка заявляє про застосування поганого поводження з боку представників держави, слід враховувати відповідну практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Зокрема, ЄСПЛ послідовно зазначає, що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана неналежному поводженню зі сторони суб`єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов`язку держави відповідно до статті 1 цієї Конвенції, вимагає, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування (рішеня Kobets v. Ukraine, no. 16437/04, § 51, 14 February 2008).
Особа, яка робить таку заяву, має повідомити фактичні обставини поводження з нею і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, інформацію, яка дасть можливість її перевірити і отримати підтвердження заяви. Хоча на заявника не може покладатися надмірний тягар обґрунтування заяви, однак він має надати інформацію, яка хоча б prima facie (з першого погляду) давала підстави для висновку про те, що погане поводження могло мати місце (див, наприклад, ухвалу Dmitriy Valentinovich Goryanoy against Ukraine (dec.), no. 54630/13, §§ 27-29, 15 October 2019).
За відсутності будь-якої інформації, яка піддається перевірці, заява про погане поводження не може бути визнана "обґрунтованою" і, таким чином, не створює обов`язку щодо її розслідування (див, постанови Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 317/2389/17 (провадження № 51-4935км19); від 26 травня 2020 року у справі № 234/9575/19 (провадження № 51?5690км19); від 19 листопада 2020 року у справі № 640/9837/18 (провадження № 51-1539км20); від 29 жовтня 2019 року у справі № 515/2020/16-к (провадження № 51-2904км18) та інші).
Верховний Суд зауважує, що будь-яких відомостей про те, що свідок ОСОБА_9 звертався до компетентних органів з приводу застосування до нього працівниками поліції недозволених методів слідства, або іншим чином інформував державні органи про таке поводження, матеріали кримінального провадження не містять, і захисником не надано.
У касаційній скарзі захисник, крім загальних тверджень про здійснення тиску на свідка ОСОБА_9 під час слідчих експериментів, не повідомив будь-яких фактичних обставин поганого поводження з ним. Таким чином, ці посилання не містять достатньої інформації, яку можна було би перевірити. За таких обставин Верховний Суд не може вважати, що захисник достатньою мірою обґрунтував свої твердження про погане поводження із свідком, щоб вважати їх "небезпідставними".
В обґрунтування своїх доводів щодо застосування під час досудового розслідування до засудженого ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_9 працівниками поліції недозволених методів слідства, захисник посилається на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 травня 2023 року у справі № 750/6573/23, якою скасовано постанову старшого слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, від 16 вересня 2022 року про закриття кримінального провадження № 62020100000001866 від 18 вересня 2020 року, в якому проводиться розслідування фактів поганого поводження зі ОСОБА_7 з боку працівників Бобровицького ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області за попередньою кваліфікацією ч. 2 ст. 365 КК (перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу).
При цьому Суд відзначає, що кримінальне провадження № 62020100000001866, на яке посилається захисник, здійснювалось лише за заявою захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, і лише за фактами поганого поводження із засудженим, тобто у цьому провадженні не здійснювалось перевірки щодо заявлених тверджень про погане поводження із ОСОБА_9 .
До початку касаційного розгляду прокурор, що брала участь під час розгляду цієї справи в апеляційному суді, на адресу Верховного Суду надіслала копію постанови старшого слідчого П`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, від 31 липня 2023 року про закриття кримінального провадження № 62020100000001866 від 18 вересня 2020 року у зв`язку з відсутністю в діях окремих службових осіб Бобровицького ВП Ніжинського ВП ГУНП в Чернігівській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК.
Відомостей про скасування цієї постанови від 31 липня 2023 року Верховний Суд не має.
Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне оцінити обґрунтованість тверджень захисту про застосування недозволених методів слідства до ОСОБА_7, виходячи із відомостей, що містяться у матеріалах кримінального провадження, яке є предметом цього касаційного перегляду.
Верховний Суд зазначає, що згідно доводів захисту факти поганого поводження зі ОСОБА_7 мали місце у період з 01:30 до 20:00 13 квітня 2020 року і супроводжувались "…насильством, застосуванням спеціальних засобів, а також катуванні, тобто в умисному заподіянні сильного фізичного болю та моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій…".
Водночас згідно з матеріалами кримінального провадження до ОСОБА_7 на досудовому слідстві не застосовувався будь-якій запобіжний захід, він перебував на волі, однак не дивлячись на це, засуджений вперше заявив про факти поганого поводження з боку правоохоронних органів лише 07 травня 2020 року, тобто майже через місяць після заявлених фактів.
Крім того, 13 квітня 2020 року (в день заявлених засудженим подій) слідчий призначив судово-медичну експертизу ОСОБА_7 .
Згідно з висновком експерта № 70, ОСОБА_7 повідомив, що 12 квітня 2020 року побився з ОСОБА_8 . Скарг на здоров`я не пред`являє. Експерт у висновку зазначив, що у ОСОБА_7 є тілесні ушкодження у вигляді одного садна на лівій кисті на п`ясно-фаланговому суглобі 4-го пальця з переходом на основну фалангу 4-го пальця. Інших тілесних ушкоджень не виявлено. Також експерт зазначив, що тілесне ушкодження спричинене дією тупого предмета з обмеженою травмуючою контактуючою поверхнею по механізму тертя і воно не могло бути отримане в наслідок нанесення ударів власною рукою по голові та тілу потерпілого за винятком випадків, коли удар був нанесений по тілу потерпілого вдягнутим в одяг, на якому мали місце тупі предмети, такі як металеві та пластмасові замки блискавок, аплікації з металевими та пластмасовими частинами та інші атрибути одягу.
З наведеного слідує, що на тілі ОСОБА_7, а саме на пальці лівої руки, хоча і було виявлено тілесне ушкодження (одне садно), однак Верховний Суд зауважує, що засуджений повідомив, що побився з ОСОБА_8 . Скарг на здоров`я не заявляв, а експерт зауважив воно могло бути отримано в результаті, якщо удар засудженим був нанесений по тілу потерпілого вдягнутим в одяг на якому мали місці тупі предмети такі як металеві та пластмасові замки блискавок, аплікації з металевими та пластмасовими частинами та інші атрибути одягу.
Отже будь-яких медичних даних, які б підтверджували версію захисту, що у період з 01:30 до 20:00 13 квітня 2020 року до ОСОБА_7 застосовувались недозволені методи, які супроводжувались "…насильством, застосуванням спеціальних засобів, а також катуванні, тобто в умисному заподіянні сильного фізичного болю та моральних страждань шляхом нанесення побоїв, мучення та інших насильницьких дій…", матеріали кримінального провадження не містять.
Зазначені обставини в сукупності з тим, що засуджений досить тривалий час не повідомляв компетентні органи про факти погано поводження, хоча об`єктивно міг це зробити, а також, враховуючи, що матеріалами цього провадження не містять відомостей, документів, чи достатньої інформації, яка хоча б prima facie (з першого погляду) вказувала, що факти поганого поводження дійсно мали місце, або іншим чином дозволили ці факти перевірити, Суд, за матеріалами справи, що є предметом касаційного перегляду, не може вважати, що засуджений достатньою мірою обґрунтував свою заяву про погане поводження з ним, щоб вважати її "небезпідставною".
Тим не менш, як зазначалось вище, за заявою сторони захисту про факти поганого поводження зрештою було відкрито кримінальне провадження, і хоча на час касаційного розгляду прокурор надав копію постанови старшого слідчого, якою це кримінальне провадження було закрито, Верховний Суд наголошує, що таке рішення може бути не остаточним і надалі, за наявності відповідних підстав, може бути скасовано, як це мало місце з попередньою постановою про закриття вказаного кримінального провадження.
З огляду на викладене, не вирішуючи остаточно замість компетентних органів досудового розслідування питання чи мали місце заявлені стороною захисту факти, або ні, Верховний Суд у межах доводів касаційної скарги вважає за доцільне також перевірити, чи були протоколи слідчого експерименту за участі засудженого і свідка ОСОБА_9 "єдиним" чи "вирішальним" доказом, на якому суди обґрунтовували свої висновки про винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і якій вплив вони мали на результати судового розгляду і справедливості процесу в цілому.
Верховний Суд зауважує, що у цій справі сторона захисту ні під час досудового розслідування, ні під час судового провадження не заперечувала факт заподіяння ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень в установлених судом час і місці.
Заперечення цієї сторони, полягали лише в тому, що засуджений не вимагав і не заволодівав грошима потерпілого.
Під час проведення оспорюваних слідчих експериментів засуджений ОСОБА_7 серед іншого повідомив, що "вимагав у ОСОБА_8, щоб той вивертав кишені, але казав це жартома, тобто брати ні грошей, ні телефону не збирався і не брав. Що давав ОСОБА_8 не знає, до кишені поклав машинально щось, але нічого не виявив пізніше". В свою чергу свідок ОСОБА_9, зокрема показав, що " ОСОБА_8 від ударів впав на землю, де його продовжив бити ОСОБА_7 та вимагати від нього гроші та мобільний телефон, ОСОБА_8 сказав що у нього немає, але в цей час задзвонив телефон, це ще більше розлютило ОСОБА_7 та продовжив бити ОСОБА_8, чи брав ОСОБА_7 гроші чи телефон свідок не бачив".
Під час судового розгляду ОСОБА_7 дав показання, що "…грошових коштів від потерпілого він не вимагав, сказав жартома, не брав ні грошей, ні телефону…", а свідок ОСОБА_9 зазначив: "Щоб хтось вимагав гроші або телефон він не чув, сам особисто нічого від ОСОБА_8 не вимагав та не брав".
Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження слідує, що місцевий суд, постановляючи вирок дійшов висновку, що винуватість засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується сукупністю й інших досліджених доказів, серед яких, зокрема:
- показаннями потерпілого ОСОБА_8, який показав, що після того, як засуджений почав завдавати йому ударів він побіг в бік залізничних колій, на коліях його наздогнав ОСОБА_7 та зваливши з ніг сів на потерпілого зверху та продовжив наносити удари та вимагати грошові кошти та мобільний телефон. Удари наносив в верхню частину тіла, а попадали в лице. Пізніше за ними прибіг ОСОБА_9, який заломив потерпілому ногу та тримав його. ОСОБА_8 попросив ОСОБА_7 привстати і віддав гроші в сумі 1900 грн. Телефон був під ним і він його не віддав. Також повідомив, що разом з працівниками поліції на коліях було знайдено 850 грн., зім`яті, як він їх зім`яв;