Постанова
Іменем України
28 вересня 2023 року
місто Київ
справа № 489/7113/21
провадження № 61-6121св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Миколаїв",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Миколаїв" на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2022 року, постановлену суддею Рум`янцевою Н. О., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., Тищук Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Миколаїв" (далі - ТОВ "Місто для людей Миколаїв") у жовтні 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути заборгованість за надання послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 47 764, 80 грн, 3 % річних у розмірі 601, 50 грн та інфляційні втрати в розмірі 863, 30 грн.
Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що він є управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ; приступив до виконання своїх договірних зобов`язань з 01 вересня 2018 року з тарифом 5, 94 грн за 1 кв. м загальної площі приміщення на місяць.
На підставі рішення загальних зборів співвласників зазначеного багатоквартирного будинку 01 серпня 2019 року укладено договір № СП 122 про надання послуги з управління з тарифом 4, 13 грн за 1 кв. м загальної площі приміщення на місяць, який на цей час є чинним.
Відповідач є власником нежитлового приміщення магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, проте не виконує свої зобов`язання як співвласник багатоквартирного будинку, не вносить плату за послугу з управління багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим за період з 01 жовтня 2018 року до жовтня 2021 року утворилася заборгованість в розмірі 47 764, 80 грн, яка в добровільному порядку не сплачена.
Стислий виклад заперечень відповідача
ОСОБА_1 заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами. Також відповідач вважав, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки він є фізичною особою-підприємцем, використовує спірне нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності, тому спір належить до юрисдикції господарських судів.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою від 17 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, Ленінський районний суд м. Миколаєва закрив провадження у справі № 489/7113/21.
Суд роз`яснив ТОВ "Місто для людей Миколаїв" право на звернення з цим позовом в порядку господарського судочинства; здійснив розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов переконання, що спір про стягнення заборгованості за надання послуг з управління багатоквартирним будинком, пред`явлений до фізичної особи, яка використовує нежитлове приміщення, розташоване у цьому будинку, для здійснення підприємницької діяльності як фізична особа-підприємець, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "Місто для людей Миколаїв" 25 квітня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 листопада 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ТОВ "Місто для людей Миколаїв" зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права та як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07 березня 2023 року у справі № 904/587/22, згідно з якими критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19), відповідно до яких ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правила, що безпосередньо передбачало б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2022 року у справі № 757/57731/18-ц (провадження № 61-7359св22), згідно з якими для встановлення наявності між сторонами господарських відносин у справах щодо виконання договорів про управління будинком, надання комунальних послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території необхідна сукупна наявність таких ознак: 1) укладення відповідного договору з юридичною особою та/або фізичною особою-підприємцем; 2) використання об`єкта нерухомості в підприємницькій діяльності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 у липні 2023 року подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ТОВ "Місто для людей Миколаїв" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 10 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою прокурора.
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що згідно з наказом Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради від 13 липня 2018 року № 96 та договором від 16 липня 2018 року № 1/116, управителем багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 призначено ТОВ "Місто для людей Миколаїв", яке приступило до виконання своїх договірних зобов`язань з 01 вересня 2018 року з тарифом 5, 94 грн на місяць за 1 кв. м загальної площі приміщення.
Відповідно до договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком від 01 серпня 2019 року № СП 122 ціна послуги з управління становить 4, 30 грн на місяць за 1 кв. м загальної площі приміщення.
ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення магазину, площею 279, 00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, на підставі договору
купівлі-продажу від 22 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Літвінчук А. А., зареєстрованого в реєстрі за № 373.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 01 жовтня 2018 року до 30 вересня 2021 року включно борг ОСОБА_1 за надані позивачем послуги з управління багатоквартирним будинком складає 47 764, 80 грн, 3 % річних - 601, 50 грн та інфляційні втрати - 863, 30 грн.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16 (провадження № 12-141гс18) зроблено висновки про те, що спір є підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі правової норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми права, що безпосередньо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).