Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 242/2655/21
провадження № 61-2786 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України;
третя особа - Донецька обласна державна адміністрація, обласна військова-цивільна адміністрація;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, Кабінету Міністрів України на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 грудня 2021 року у складі судді Черкова В. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Хейло Я. В., Мірути О. А., Тимченко О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої терористичним актом.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власником житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
01 лютого 2017 року в результаті вчинення терористичного акту під час проведення антитерористичної операції її житловий будинок був пошкоджений внаслідок обстрілів, що підтверджується актом обстеження житла, зруйнованого внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації від 15 грудня 2020 року № 38. У акті вказано, що будинок є непридатним для проживання. Цей будинок був її єдиним житлом.
За даним фактом вона звернулася до Авдіївського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області із заявою про кримінальне правопорушення, 01 лютого 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань буди внесені відомості за номером 120175014000085 за фактом злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України.
09 квітня 2021 року вона подала до Авдіївської міської військово-цивільної адміністрації (далі - Авдіївська міська ВЦА) заяву про виплату компенсації за зруйноване житло, на яку отримала відповідь від 15 квітня 2021 року, у якій вказано, що Авдіївська міська ВЦА звернулась до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій з питанням щодо роз`яснення процедури виплати грошової допомоги відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767, та після отримання роз`яснень, її буде додатково повідомлено про результати розгляду.
Вважає, що вона має право на відшкодування за пошкодження її майна згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом, у вигляді руйнування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, у розмірі 474 694, 70 грн.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 30 серпня 2021 року третьою особою у справі залучено Донецьку обласну державну адміністрацію - обласну військово-цивільну адміністрацію.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 01 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 200 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що факт заподіяння шкоди позивачці є доведеним, а отже, вона має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суди врахували відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житлового будинку. Також суди звернули увагу на відсутність на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення з цим позовом спеціального порядку відшкодування за пошкоджений житловий будинок внаслідок терористичного акту, на нездатність держави захищати власність своїх громадян.
Визначаючи розмір такої компенсації, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, дійшов висновку про стягнення коштів у розмірі 200 000 грн.
Також суди виходили із того, що вимоги позивачки про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У лютому 2023 року Кабінет Міністрів України подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Селидівського міського суду Донецької області від 01 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення змінити та задовольнити позов ОСОБА_1 .
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень Кабінет Міністрів України зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 242/1186/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, а саме: необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та витребувано цивільну справу № 242/2655/21 із Селидівського міського суду Донецької області.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили усіх фактичних обставин справи, що мають визначальне значення для правильного вирішення справи, а відтак дійшли помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову.Судами не встановленожодних причинно-наслідкових зв`язків між проведенням силами Держави України АТО та руйнування майна позивачки, а також обставин порушення державою негативного конвенційного обов`язку для відшкодування матеріальної шкоди. Позивачка не обґрунтовувала, що Держава Україна до того моменту, як відбулось руйнування її майна внаслідок артилерійського обстрілу, знала про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань, могла вжити, але не вжила заходи, які би усунули ризик для її майна. Отже, установлені судами обставини справи не підтверджують порушення Державою Україною її обов`язку щодо вжиття належних заходів та недопущення руйнування будинку позивачки внаслідок артилерійського обстрілу.
При цьому заявник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 242/1186/18 з подібними правовідносинами.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій при визначенні розміру компенсації, яка підлягає виплаті зі сторони Держави, як сторони, що не виконала свої конвенційні обовязки, не врахували принцип цивільного судочинства, загальні засади цивільного законодавства, закріплені у статті 3 ЦК України, адже визначена судами компенсація у розмірі 200 000 грн не є справедливим відшкодуванням за руйнування житлового будинку позивачки, оскільки вартість відновлення пошкодженого майна становить 474 694, 70 грн, що підтверджується наданим суду висновком експерта від 11 травня 2021 року № 24. Позивачка має нести надмірний тягар, який полягає у відновленні зруйновного майна за власний рахунок, оскільки сума компенсації, встановлена судом, є недостатньою для його відновлення.
Наголошує, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц стосувалась схожих умов заподіяння шкоди майну позивача, проте суттєво відрізняється за об`єктом заподіяння шкоди, оскільки стосуються об`єктів комерційної власності, які мають інше значення для життя людини ніж житлова нерухомість.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги Кабінету Міністрів України є безпідставними, суди вірно встановили, що позивачка має право на компенсацію від держави за невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у квітні 2023 року, Кабінет Міністрів України зазначив, що механізм грошової компенсації постраждалим цивільним особам, житло яких було зруйновано внаслідок бойових дій, встановлено Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767, та розмір такої компенсації не має перевищувати 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Встановлений судами розмір компенсації значно перевищує законодавчо визначений розмір.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23 липня 1992 року (а. с. 13-14, т. 1).
Відповідно до акту обстеження житла, зруйновного (пошкодженого) внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації, від 15 грудня 2020 року № 38, при обстеженні житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 комісія виявила пошкодження фундаменту, часткове зруйнування стін та даху/покрівлі, зруйнування підлоги, вікон, дверей та комунікацій. В акті також вказано про проведення ремонтних робіт з часткового відновлення даху житлового будинку за рахунок будівельних матеріалів, наданих з регіонального мат-резерву Донецької області особовим складом ДСНС України. Згідно висновку комісії - будинок пошкоджено, він є непридатним для проживання (а. с. 23-24, т. 1). Вказане підтверджується також довідкою від 16 грудня 2021 року № 38 про визнання особи постраждалою внаслідок надзвичайної ситуації, виданою військово-цивільною адміністрацією м. Авдіївка Донецької обл. (а.с. 25).
Згідно з довідкою Слідчого відділення Авдіївського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області, 01 лютого 2017 року до ЧЧ Авдіївського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області надійшла заява від ОСОБА_3 за фактом пошкодження домоволодіння, що належить його матері ОСОБА_1, за адресою: АДРЕСА_1, в результаті артилерійського обстрілу м. Авдіївка невстановленими особами 01 лютого 2017 року. Вказана заява зареєстрована, а також приєднана до ЄРДР № 1201705014000085 від 01 лютого 2017 року за фактом злочину, передбаченого частиною третьою статті 258 КК України. Кримінальне провадження передано за підслідністю до СБУ в Донецькій області для подальшого розслідування (а. с. 26, т. 1).
09 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Авдіївської міської ВЦА про виплату грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767 (а. с. 27, т. 1).
Згідно листа Авдіївської міської ВЦА від 15 квітня 2021 року № 0291/01-19, остання звернулась до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України з питанням щодо роз`яснення процедури виплати грошової допомоги відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією російської федерації. У листі вказано, що після отримання відповідних роз`яснень Авдіївська міська ВЦА додатково повідомить позивача про результату запиту (а. с. 29, т. 1).
Згідно висновку експерта від 11 травня 2021 року № 24, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, пошкоджений. Дійсна вартість відновлення пошкоджених конструкцій і елементів (об`єктів), розташованих в домоволодінні, складає 474 694, 70 грн (а. с. 31-46, т .1).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга Кабінету Міністрів України підлягає задоволенню; касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.