Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 461/2098/22
провадження № 61-11754 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 ;
відповідачі: ліцей "Просвіта" Львівської міської ради, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, управління "Служба у справах дітей" департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ;
третя особа - ОСОБА_4 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_5 на постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ліцею "Просвіта" Львівської міської ради, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, управління "Служба у справах дітей" департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_4, про повернення дитини з-за кордону.
Позовна заява мотивована тим, що вона є інвалідом з дитинства, всі обов`язки по вихованню й утриманню дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, здійснюють ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . При цьому батьківських прав її не позбавлено, рішення суду про відібрання дитини не приймалось.
Зазначала, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради видала розпорядження 26 лютого 2020 року № 73 про негайне відібрання від неї малолітньої дитини ОСОБА_6 та влаштування дитини в центр підтримки дітей при ліцеї "Просвіта" Львівської міської ради. Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 ОСОБА_6 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. З дитиною їй бачитись і спілкуватись не дозволяють, дні та час побачень не встановлюють.
Вказувала, що їй стало відомо, що після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, малолітню ОСОБА_6 без її відома та без відповідного рішення суду було вивезено за кордон в Республіку Італію або Швейцарію.
Наголошувала, що м. Львів є центром прийому біженців з усієї України, є найсприятливішим політичним, економічним, культурним центром, де бойові дії не ведуться. Тому вважала, що дитину викрадено, оскільки перетин кордону ОСОБА_6 здійснено незаконно, без достатніх правових підстав та на підставі підроблених документів.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення про негайне повернення дитини - ОСОБА_6 з-за кордону.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року у складі судді Радченка В. Є. у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дитячий будинок сімейного типу, який створено на основі родини ОСОБА_2, та ОСОБА_3, в який була влаштована малолітня ОСОБА_6, після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, на законних підставах, у супроводі законних представників батьків-вихователів та безпосередньо з метою захисту життя та здоров`я дитини - ОСОБА_6, тимчасово виїхав за межі України, тому суд не вбачав підстав для задоволення позову про повернення дитини з-за кордону.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 25 січня 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради "Про створення дитячого будинку сімейного типу і влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання" від 28 січня 2022 року № 68, малолітню ОСОБА_6, як дитину, позбавлену батьківського піклування, влаштовано в дитячий будинок сімейного типу, який створено на основі родини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, 08 березня 2022 року малолітня ОСОБА_6 разом з іншими вихованцями будинку сімейного типу, на законних підставах, у супроводі законних представників батьків-вихователів тимчасово виїхала за межі території України. Доказів, які б свідчили про незаконність перетину кордону малолітньою ОСОБА_6, позивачка суду не надала. Оспорюючи правомірність виїзду дитини за межі території України, позивачка, разом з тим, не ставить питання, кому саме дитина підлягає поверненню, адже за встановленими судом обставинами справи дитина ОСОБА_6 позбавлена батьківського піклування через неможливість матері ОСОБА_1 виконувати батьківські обов`язки, пов`язані з тривалою хворобою, а з урахуванням судового рішення у справі № 461/2084/20, яким відібрано малолітню ОСОБА_6 від її матері ОСОБА_1, остання не має права на повернення їй доньки до вирішення питання про поновлення піклування матері над дитиною. За вказаних обставин апеляційний суд не вбачав підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Апеляційним суд також вказав, що суд першої інстанції розглянув позовні вимоги ОСОБА_5, який з позовом про повернення дитини з-за кордону у цій справі не звертався, позовна заява підписала лише ОСОБА_1 і суд не вирішував питання про права та обов`язки ОСОБА_5, а тому рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_5 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 02 травня 2023 року й передати справу на новий розгляд.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявники зазначають неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказували, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 серпня 2023 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 461/2098/22 із Галицького районного суду м. Львова.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційний суд дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову, не врахував, що переміщення дитини за кордон є незаконним, оскільки порушуються права ОСОБА_1 на спілкування та побачення з дитиною - ОСОБА_6, щодо якої відповідачка не була позбавлена батьківських прав, а також права дитини на особистий контакт з матір`ю ОСОБА_1 та іншими родичами.
Вказували, що апеляційний суд не врахував практику Європейського суду з прав людини щодо повернення дитини з-за кордону з підстав порушення прав матері щодо піклування про дитину та порушення прав дитини на підтримання особистих контактів з батьками та іншими родичами.
Крім того, у порушення вимог статті 19 СК України справа розглянута за відсутності письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про повернення дитини з-за кордону.
Також заявники вважали, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що ОСОБА_5 з позовними вимогами у цій справі не звертався через не підписання ним позовної заяви, чим порушив право останнього на звернення до суду, передбачене статтею 55 Конституції України та частиною першою статті 4 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 26 лютого 2020 року № 73, з урахуванням внесених розпорядженням 03 березня 2020 року № 79 змін, малолітню ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, відібрано від її матері ОСОБА_1 та влаштовано в Центр підтримки дітей при ліцеї "Просвіта" Львівської міської ради за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 6, 7, т. 1).
Розпорядженням Галицької районної адміністрації від 20 березня 2020 року № 105 малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Із вказаного розпорядження також відомо, що відомості про батька малолітньої ОСОБА_6 внесені за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 Сімейного Кодексу України. Мати дитини - ОСОБА_1 у зв`язку з тривалою хворобою не може виконувати свої батьківські обов`язки (висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов`язків від 17 березня 2009 року № 701) (а. с. 8, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради "Про створення дитячого будинку сімейного типу і влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання" від 28 січня 2022 року № 68, малолітню ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, влаштовано в дитячий будинок сімейного типу, який створено на основі родини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 54, т. 1).
Відповідно до витягу з наказу ліцею "Просвіта" Львівської міської ради від 10 лютого 2022 року № 6-У, ОСОБА_7 відрахована зі складу учнів 6-го класу з 10 лютого 2022 року (а. с. 12, т. 1). Підставою для винесення вказаного наказу було рішення виконавчого комітету Львівської міської ради "Про створення дитячого будинку сімейного типу і влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання та спільне проживання" від 28 січня 2022 року № 68 та заява ОСОБА_3 про перехід дитини на навчання до іншої школи.
В подальшому, дитина ОСОБА_6 прийнята на навчання в 6 клас середньої загальноосвітньої школи № 97 м. Львова (а. с. 178, т. 1).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що малолітня ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуваючи в будинку сімейного типу, після введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 воєнного стану, 08 березня 2022 року разом з іншими вихованцями будинку сімейного типу, у супроводі законних представників батьків-вихователів тимчасово виїхала за межі території України.
Також апеляційним судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, у справі № 461/10261/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпоряджень: від 26 лютого 2020 року № 73 "Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_6 від її матері - ОСОБА_1 та влаштування дитини в притулок для дітей "СуСД" ЛОДА за адресою: АДРЕСА_3"; від 03 березня 2020 року № 79 "Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради "Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_6 від її матері - ОСОБА_1 та влаштування дитини в притулок для дітей "СуСД" ЛОДА за адресою: АДРЕСА_3"; від 20 березня 2020 року № 105 "Про надання малолітній ОСОБА_6 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування"; від 07 липня 2020 року № 189 "Про внесення змін у розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 20 березня 2020 року № 105 "Про надання малолітній ОСОБА_6 статусу дитини, позбавленої батьківського піклування".
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, у справі № 461/2084/20, задоволено позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки і піклування, до ОСОБА_1, треті особи: середня загальноосвітня школа № 22 ім. В. Стефаника м. Львова, Львівський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, Центр підтримки дітей при ліцеї "Просвіта" Львівської міської ради, про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав. Відібрано малолітню ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, від її матері - ОСОБА_1, без позбавлення її батьківських прав та передано Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки і піклування.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_5 задоволенню не підлягає
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, що ратифікована Україною 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
За змістом статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції про права дитини).
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року" (далі - Конвенція про захист прав людини) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 1 Закону України "Про охорону дитинства" визначено, що діти, позбавлені батьківського піклування - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, та безпритульні діти.