Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 161/16214/18
провадження № 61-255св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ), ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук Сергій Володимирович,
за зустрічним позовом:
позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_2 (правонаступником якого є ОСОБА_3 ), ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маневичіагробуд",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 рокуу складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,
Здрилюк О. І., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2,
ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Веремчук С. В., про визнання права власності.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що 14 вересня 2010 року вона та ОСОБА_7 отримали в оренду земельну ділянку на
АДРЕСА_1 . 03 лютого 2011 року рішенням Луцької міської ради Волинської області (далі - Луцька міська рада) ОСОБА_7 надано дозвіл на отримання містобудівних умов і обмежень вказаної земельної ділянки, будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин. Проєктну документацію розробляло Мале підприємство "Фірма "Локо", а будівництво за проєктом мало здійснювати Товариство з обмеженою відповідальністю "Маневичіагробуд" (далі - ТОВ "Маневичіагробуд").
07 червня 2011 року вона уклала з ТОВ "Маневичіагробуд" договір підряду № 0711, відповідно до якого останнє зобов`язалось виконати будівництво приміщення на АДРЕСА_1, а позивач - сплатити кошти за виконання таких робіт. Будівельні роботи велись із 07 червня
2011 року до 22 жовтня 2013 року.
01 березня 2015 року вона уклала з ОСОБА_7 договір про спільну діяльність, відповідно до якого будівництво автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 здійснювалося за рахунок сторін цього договору, де 50 % - її внески та 50 % - внески
ОСОБА_7 . Зазначала, що будівництво здійснювалося з ОСОБА_7 за їх спільні кошти та за домовленістю з останнім, право власності на збудоване майно мало бути зареєстроване по 1/2 частці за кожним.
15 травня 2017 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 загинув, після чого відкрилась спадщина, зокрема, на 1/2 частку станції автосервісу та магазину автозапчастин, на АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини право власності на спірне майно було зареєстровано за ОСОБА_7, оскільки після завершення будівництва автосервісу він здійснював господарську діяльність та отримував необхідні дозвільні документи.
Вважаючи, що нерухоме майно набуте нею та ОСОБА_2 внаслідок спільної діяльності, остаточно сформулювавши позовні вимоги,
ОСОБА_1 просила суд визнати станцію автосервісу та магазин автозапчастин на АДРЕСА_1 її та ОСОБА_7 спільним майном в рівних частках та визнати за нею право власності на частку вказаного майна.
Короткий зміст вимог за зустрічним позовом
У листопаді 2018 року ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 звернулися
із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ТОВ "Маневичіагробуд", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета
спору, - ОСОБА_5, про визнання недійсними договорів.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що договір підряду від 07 червня
2011 року № 0711 між ТОВ "Маневичіагробуд" та ОСОБА_1
є фіктивним, будь-які роботи за цим договором не виконувались, а фінансові документи є підробленими.
Крім того договір про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, є недійсним, оскільки ОСОБА_7 цей договір не підписував.
На думку позивачів за зустрічним позовом, спірне нерухоме майно
є особистою приватною власністю ОСОБА_7, а ОСОБА_1 не вносила коштів для спільного будівництва, не брала участі у фінансовій діяльності автосервісу, не нараховувала та не виплачувала заробітну плату, а її правовідносини з ОСОБА_7 припинені в момент його смерті.
За таких обставин просили суд визнати недійсними договір підряду
від 07 червня 2011 року № 0711, між ТОВ "Маневичіагробуд" та
ОСОБА_1, і договір про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .
Інформація про рух справи в судах та короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 березня
2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано станцію автосервісу та магазин автозапчастин загальною
площею 418,5 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2, спільною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_1
з визначенням частки ОСОБА_1 в розмірі 1/2.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку станції автосервісу та магазину автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, розташовані на АДРЕСА_2 .
У зустрічному позові відмовлено.
Частково задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції вважав доведеними належними і допустимими доказами те, що станція автосервісу та магазин автозапчастин збудовані за фінансової участі ОСОБА_1, розмір частки якої у спірному майні становить 1/2 частку, тому дійшов висновку про існування правових підстав для визнання спірного майна спільною власністю ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в рівних частках
і визнання за останньою права власності на належну їй 1/2 частку майна.
Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_7 договір про спільну діяльність від 01 березня 2015 року є дійсним, оскільки стаття 204 ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину. Також зазначив, що висновок експертизи від 15 червня 2020 року № 1.1-149/20 не спростовує факт підписання ОСОБА_7 оспорюваного договору про спільну діяльність.
Крім того суд вказав на неефективність обраного позивачами за зустрічним позовом способу захисту, оскільки, посилаючись на недійсність договору про спільну діяльність, вони вказували про непідписання такого договору ОСОБА_7, що вважали підставою для недійсності цього правочину, водночас непідписаний стороною правочин вважається неукладеним.
Постановою Волинського апеляційного судувід 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 березня 2021 року в частині задоволення первісного позову скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, вказавши на неврахування факту реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_7, незвернення
ОСОБА_1 до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за нею права власності на 1/2 частку майна та незаявлення ОСОБА_1 вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7 .
Також апеляційний суд вважав, що ОСОБА_7 не може бути учасником спільної часткової власності, оскільки помер до звернення ОСОБА_1
із цим позовом.
Заявивши вимогу про визнання права власності на спірне майно на підставі договору про спільну діяльність, ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту, оскільки вказаний договір припинено з моменту смерті одного
з учасників - ОСОБА_7, та в самому договорі не передбачено його збереження для спадкоємців учасника договору або заміщення учасника договору його спадкоємцями.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог зустрічного позову.
Постановою Верховного Судувід 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Волинського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції, не здійснивши належне тлумачення умов договору про спільну діяльність та не врахувавши норми матеріального права, не встановив обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме: чи досягли сторони договору про спільну діяльність мети цього договору в частині будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин; чи набули ОСОБА_7 та ОСОБА_1 вказане майно у спільну власність як учасники договору після закінчення будівництва; чи перейшло новозбудоване майно у спільне володіння сторін договору.
Встановлення таких обставин має значення для вирішення питання про існування у ОСОБА_1 права заявити вимогу про фактичний поділ майна, що увійшло до спільної власності учасників простого товариства за життя ОСОБА_7, та, як наслідок, надання оцінки ефективності способу захисту прав.
Також Верховний Суд вважав, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову в позові з посиланням на пункт 14.4 договору, зазначивши про те, що цим договором не передбачено його збереження для спадкоємців учасника договору або заміщення учасника договору його спадкоємцями, оскільки у випадку встановлення судом обставин переходу нежитлового приміщення станції автосервісу та магазину автозапчастин
у спільну власність ОСОБА_7 та ОСОБА_1 після завершення будівництва та за життя ОСОБА_7, право власності на таке майно договором про спільну діяльність не регулюється.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстави припинення договору про спільну діяльність в частині досягнення його мети щодо будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин відповідно до частини першої статті 1141 ЦК України, а саме: у зв`язку з досягненням мети товариства або настанням обставин, коли досягнення мети товариства стало неможливим (пункт 1), чи внаслідок смерті ОСОБА_7 (пункт 2).
Встановлення підстав припинення договору про спільну діяльність в цій частині має значення для вирішення питання про правильність обраного ОСОБА_1 способу захисту права, оскільки у випадку встановлення обставин досягнення мети простого товариства в частині будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин і набуття його сторонами майна у спільну часткову власність, позивач може захистити своє право
як співвласник майна у спосіб, обраний нею в цій справі.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в частині оскарження рішення за первісним позовом задоволено. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 березня 2021 року в частині задоволення первісного позову скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову
у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Апеляційний суд виходив з того, що укладений договір про спільну діяльність в частині будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин припинився, оскільки досягнення мети для якого його укладено (зобов`язання спільно діяти з метою будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин) стало неможливим через те, що спірне нерухоме майно було збудоване і введене в експлуатацію ще
07 липня 2014 року, тобто до укладення договору про спільну діяльність.
Наведене спростовує доводи позивача про те, що спірне нерухоме майно набуте нею та ОСОБА_7 внаслідок спільної діяльності та належить їм на праві спільної часткової власності. Умовами договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, не передбачено збереження договору щодо інших учасників або заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками), тому підставами припинення вказаного договору, крім неможливості досягнення мети, є також смерть ОСОБА_7 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
02 січня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. У січні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року залучено до участі
у справі ОСОБА_3 як правонаступника ОСОБА_2, який помер. Справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15 (щодо укладення простого договору), Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі
№ 522/18010/18, від 30 вересня 2022 року у справі №331/2748/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Вважає, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи тлумачення пункту 1.1 договору про спільну діяльність, не врахував, що цим договором сторони погодили декілька господарських цілей, а саме: 1) будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин; 2) утримання об`єднаного майна
в належному стані; спільне користування ним; 4) отримання доходів
в результаті господарської діяльності.
Крім того апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, які викладені у постанові від 20 липня 2022 року та дійшов помилкового висновку, що договір про спільну діяльність припинився в силу закону відповідно до частини першої статті 1141 ЦК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив якими саме нормами права врегульовані спірні правовідносини, та чому договір про спільну діяльність, який укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не підпадає під регулювання Глави 77 ЦК України.
Оскаржувана постанова винесена з порушенням норм процесуального права, оскільки ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_9, не була належним чином повідомлена про розгляд судового засідання, хоча адвокат Мартіросян А. Г. повідомляв суд, що ОСОБА_5 та її неповнолітній син проживали у Харківській області, перебували на тимчасово окупованій території та були примусово вивезені до росії.
Звертає увагу, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що
ОСОБА_1 має право вимагати відшкодування внесених нею у спільну діяльність коштів за рахунок спадкоємців, не відповідає вимогам статті 16 ЦК України, оскільки суд фактично визнав її порушене право та визначив способом захисту стягнення коштів.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність
та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
Вважають, що доводи касаційної скарги є аналогічні аргументам, наведеним
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, яким апеляційний суд надав належну правову оцінку. Апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що на момент ухвалення рішення Луцьким міськрайонним судом,
ОСОБА_7 помер, тому відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України його цивільна правоздатність припинилася, що свідчить про неможливість визначення права власності на 1/2 частку спірного приміщення станції автосервісу та магазину автозапчастин, за померлою особою. Крім того, вказаний спосіб захисту не є ефективним у розумінні положень статті 16 ЦК України та не призведе до відновлення порушених прав позивачки за первісним позовом, за захистом якого вона звернулася до суду.
Ураховуючи те, що висновок експертного дослідження Волинського НДЕКЦ від 09 січня 2018 року № 43 не є належним та допустимим доказом,
а висновком експерта від 15 червня 2020 року № 1.1-149/20, виконаним фахівцями Рівненського НДЕКЦ не встановлено факту виконання підписів від імені ОСОБА_7 на договорі про спільну діяльність, Волинський апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела, що ОСОБА_7 підписував 01 березня 2015 року договір про спільну діяльність.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 не є учасниками договору про спільну діяльність. У договорі про спільну діяльність відсутня вимога про перехід до правонаступників прав та обов`язків за договором учасника договору ОСОБА_7 на випадок його смерті, тому, ОСОБА_2,
ОСОБА_4, ОСОБА_3 не порушили прав ОСОБА_1 за договором про спільну діяльність, відповідно не є неналежними відповідачами
у справі. З моменту смерті ОСОБА_7 вказаний договір припинився.
На момент звернення ОСОБА_1 із позовом, право власності на спірне майно було зареєстроване за ОСОБА_7, а ОСОБА_1
не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 .
Фактичні обставини справи встановлені судами
Рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 03 лютого
2011 року № 80-6 ОСОБА_7 надано дозвіл на отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин на
АДРЕСА_1 .
Відповідно договору підряду № 0711 від 07 червня 2011 року між
ОСОБА_1 та ТОВ "Маневичіагробуд" предметом договору визначено виконання будівництва приміщення на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 і ТОВ "Маневичіагробуд" підписано акт від 22 жовтня
2013 року прийому-передачі об`єкта нерухомості (станція автосервісу-магазину автозапчастин) на АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7, предметом договору є будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин на
АДРЕСА_1, яке здійснювалось за рахунок внесків сторін договору, де 50% вносить ОСОБА_7 і 50% - ОСОБА_1 . Будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин на земельній ділянці за вказаною адресою
є спільною частковою власністю сторін цього договору, частки яких
є рівними (пункт 1 договору).
Згідно з пунктом 1.1. договору про спільну діяльність, сторони зобов`язуються шляхом об`єднання майна, грошових коштів і зусиль спільно діяти в сфері технічного обслуговування транспортних засобів для досягнення наступних господарських цілей: будівництво станції автосервісу та магазину автозапчастин, утримання об`єднаного майна в належному стані, спільного користування ним, отримання доходів в результаті господарської діяльності.
Відповідно до пункту 1.3. цього договору сторони домовились, що після завершення будівництва станції автосервісу та магазину автозапчастин на АДРЕСА_1 право власності на це нерухоме майно буде зареєстровано в органах, що здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно по 1/2 частці вказаного майна за кожним.
Цей договір є невід`ємною частиною документа, що підтверджує право власності кожної зі сторін (пункт 1.4. договору про спільну діяльність).
Згідно з пунктом 3.4. договору сторони погодили, що майно, створене або придбане за рахунок внесків або в процесі спільної господарської діяльності, належить сторонам договору на праві спільної часткової власності (частки сторін визначаються порівну). Кожна зі сторін вправі розпорядитися своєю часткою (продати або іншим шляхом розпорядитися), повідомивши про це не менше як за місяць іншу сторону договору.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 травня 2017 року державний реєстратор Комунального підприємства "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації"
Гейзер С. А. 17 червня 2016 року провів державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на станцію автосервісу та магазин автозапчастин загальною площею 418,5 кв. м, на АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, а його спадкоємцями за законом
є зокрема батьки - ОСОБА_2, ОСОБА_4, сестра - ОСОБА_3, та малолітній син ОСОБА_9, 2012 року народження.
09 січня 2018 року судовим експертом Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Музичук О. П. складено висновок експертного дослідження № 43, яким встановлено, що підписи, розміщенні ближче до лівого нижнього кута лицьової та зворотної сторони першого-третього аркушів, лицьової сторони четвертого аркуша та розділу 15 "Підписи та реквізити сторін Сторона-1" зворотної сторони четвертого аркуша договору про спільну діяльність
від 01 березня 2015 року та підпис розміщений навпроти прізвища
" ОСОБА_7" заяви ОСОБА_7 від 10 січня 2017 року - виконані однією особою.
Відповідно до висновку судового експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Скрипника М. М. від 15 червня 2020 року № 1.1-149/20 надати відповідь на питання чи виконані підписи від імені ОСОБА_7 в лівому нижньому куті
з першої до восьмої сторінки та в графі "Сторона-1" навпроти прізвища ОСОБА_7 дев`ятої сторінки договору про спільну діяльність від 01 березня 2015 року, укладеного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7
та ОСОБА_1, особисто ОСОБА_7 чи іншою особою, не видається можливим.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.