Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 761/46056/17
провадження № 61-6612св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, від імені якого діє адвокат Вегера Андрій Анатолійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Волошина В. О.від 06 липня
2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П., від 21 березня 2023 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її троюрідна сестра ОСОБА_5, після смерті якої відкрилася спадщина, зокрема на квартиру
АДРЕСА_1, загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м, яка належала померлій на підставі договору дарування від 14 вересня
1995 року.
3. 24 квітня 2014 року позивачка звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 на вказану квартиру. В процесі оформлення спадщини в 2016 році з`ясувалося, що відповідно до договору купівлі-продажу
від 13 серпня 1996 року, зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 1/1308-525, зареєстрованого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 21 серпня 1996 року, в реєстраційній книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320, укладеного від імені ОСОБА_5, квартира була продана ОСОБА_2 .
4. 25 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 та того ж дня на підставі договору купівлі-продажу квартири продав її ОСОБА_3 .
В подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 грудня 2014 року продав квартиру ОСОБА_4 . Позивачка стверджувала, що ОСОБА_5 не укладала договору про продаж квартири, яка належала їй на праві власності на підставі договору дарування № 4С-842, посвідченого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори 14 серпня 1995 року і зареєстрованого в БТІ м. Києва 22 серпня 1995 року за № 9564.
5. Разом з тим, відповідно до листів КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року
№ 11054 (И-2015) договір купівлі-продажу спірної квартири від 13 серпня 1996 року, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" №1/1308-525, в БТІ не реєструвався. В реєстровій книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320 проведена реєстрація права власності на інші об`єкти нерухомого майна.
6. Звертала увагу, що у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, зареєстрованому на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа", вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308. Відповідний біржовий контракт відсутній.
7. Крім того, ОСОБА_5 проживала у спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги. В провадженні Шевченківського управління поліції
ГУ НП України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 42015100100000193 по факту вчинення шахрайських дій щодо заволодіння спірною квартирою.
АДРЕСА_2 . Також позивачка зазначала, що сторонами договору купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року є фізичні особи, і він підлягав нотаріальному посвідченню. Посилалася на те, що вона прийняла спадщину після ОСОБА_5 належним чином, подавши про це відповідну заяву у встановлений законом шестимісячний строк. Проте, у зв`язку з тим, що на цей час право власності на квартиру зареєстроване за іншими особами, вона позбавлена можливості оформити свої спадкові права.
9. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладений між
ОСОБА_5 та ОСОБА_2, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 1/1308-525; визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на квартиру
АДРЕСА_1, загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м, та витребувати вказану квартиру з володіння ОСОБА_4 на її користь.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
10. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києвавід 06 липня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
11. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, укладений між
ОСОБА_5 та ОСОБА_2, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 1/1308-525.
12. Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 32,8 кв. м, житловою площею 18,8 кв. м.
13. Витребувано з володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
14. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу є законними та обґрунтованими і підлягають до задоволення, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. У договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308, водночас відповідний біржовий контракт відсутній. Окрім зазначеного, рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року у графі "Подписи" виконані не ОСОБА_5, а іншою особою, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінального провадження.
15. Задовольняючи решту позовних вимог, районний суд виходив із того, що ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею за законом померлої ОСОБА_5 та належним чином прийняла спадщину, подавши про це відповідну заяву до нотаріуса у встановлений законом шестимісячний строк. У зв`язку з тим, що на цей час право власності на спірну квартиру зареєстроване за іншими особами, позивачка ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити свої спадкові права та не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 вибула поза волею дійсного власника, вона підлягає витребуванню з володіння ОСОБА_4 .
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
16. Постановою Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційну скаргуОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року - без змін.
17. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сукупність наявних та перевірених доказів свідчить, що договір купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, укладений на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 1/1308-525 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, є недійсним. Оскільки квартира АДРЕСА_1, власником якої була ОСОБА_5, увійшла до складу спадкової маси після її смерті, а позивачка є єдиним спадкоємцем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про визнання права власності на спірну квартиру. Встановивши, що вибуття квартири з володіння ОСОБА_5 відбулося поза її волею на підставі недійсного договору купівлі-продажу, судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України і витребувано спірну квартиру з володіння останнього набувача - ОСОБА_4 на користь законного власника - ОСОБА_1 .
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. 01 травня 2023 року ОСОБА_4,від імені якого діє адвокат
Вегера А. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва
від 06 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду
від 21 березня 2023 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, від 30 листопада 2016 року у справі № 756/14448/14-ц, від 18 січня
2017 року у справі № 6-2723цс16, від 18 січня 2017 року у справі
№ 6-2776цс16, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від 26 червня
2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі
№ 911/3681/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17,
від19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, від18 грудня 2019 року
у справі № 522/1029/18, від 01 квітня 2020 рокуу справі № 610/1030/18,
від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 15 червня 2021 року
у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 та у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі
№ 235/3754/17, від 16 травня 2018 року у справі № 553/191/16-ц,
від 11 червня 2018 року у справі № 916/613/17, від 05 лютого 2019 року
у справі № 914/1131/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/385/18,
від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 10 квітня 2019 року
у справі № 904/6455/17, від 05 листопада 2019 року у справі № 915/641/18, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 438/978/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 916/1168/17, від 26 січня 2021 року у справі № 908/2847/19, від 16 лютого 2021 року у справі № 913/502/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 904/7804/16, від 25 лютого 2021 року у справі № 913/38/20, від 02 березня 2021 року у справі № 922/2319/20, від 16 березня 2021 року у справі № 905/1232/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 910/7431/19, від 20 квітня 2021 року у справі № 727/967/16, від 22 грудня 2021 року у справі № 752/14877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 638/14867/17, від 21 липня 2022 року у справі № 922/3308/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 916/3945/19, від 01 березня 2023 року у справі № 303/7023/17, від 22 березня 2023 року у справі № 727/6632/20, від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21, від 20 квітня 2023 року у справі № 910/18029/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини на підставі недопустимих доказів. Крім того, не розглянуті клопотання: про відхилення висновку експерта від 06 грудня 2017 року № 8-4/1882; про призначення судової почеркознавчої експертизи, та проігноровані клопотання: про визнання недопустимими доказів; про витребування оригіналів доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
20. Заявник стверджує, що висновки, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, ґрунтуються на неналежних та недопустимих доказах, про що він наголошував як в суді першої інстанції, шляхом подання відповідного клопотання, так і в суді апеляційної інстанції, які в порушення вимог ЦПК України були проігноровані. Звертає увагу, що позивачкою не надано оригіналів документів а саме, листів КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року № 11054
(И-2015). Позивачкою не обґрунтовано обставин та підстав отримання вказаних документів та місце зберігання їх оригіналів. Вказані листи є фотокопіями документів, зроблених з матеріалів кримінального провадження № 42015100100000193, однак позивачкою не надано відомостей про надання їй дозволу слідчого або прокурора щодо розголошення відомостей досудового розслідування.
21. Також заявник зазначає, що при дослідженні матеріалів справи позивачкою не надано оригіналів договору купівлі-продажу квартири від 13 серпня 1996 року, договору дарування квартири від 14 вересня 1995 року, а також листів КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року № 11054 (И-2015).
22. Заявник стверджує, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 лютого 2014 року у справі № 759/19873/13 не є преюдиційним у цій справі, оскільки вказане рішення є судовим актом (прийняте в окремому провадженні), спрямованим на створення умов для здійснення ОСОБА_1 особистих немайнових прав щодо отримання свідоцтва про смерть та праху померлої ОСОБА_5, а тому таке рішення суду не може бути доказом родинних відносин ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з метою створення для неї безумовних підстав для здійснення майнових прав (отримання спадщини) після померлої ОСОБА_5 .
23. Касаційна скарга містить доводи про те, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень не прийнято до уваги, що визнання договору купівлі-продажу недійсним не відповідає встановленим законом способу захисту прав позивачки.
24. Судами також були проігноровані клопотання заявника про призначення у справі почеркознавчої експертизи, оскільки висновок експерта КНДЕКЦ від 06 грудня 2017 року за № 8-4/1882 викликає обґрунтовані сумніви. Судами першої та апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у призначені у справі почеркознавчої експертизи.
25. Також заявник посилається на те, що при вирішенні спору судами було неправильно застосовано норми матеріального права в частині одночасного визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності та витребування майна (статті 15, 388 ЦК України).
26. На думку заявника, при ухвалені оскаржуваних рішень, судами проігноровано докази та не надано оцінки обставинам набуття права власності на квартиру, недостатнім чином проведено оцінку добросовісності набувача, що свідчить про неправильне застосування положень статей 330, 388 ЦК України. При вирішенні спору у цій справі, позивачка, як особа яка ініціювала судове провадження з вимогою про витребування майна у добросовісного набувача, має підтвердити належними доказами те, що померла ОСОБА_5 не мала бажання та волевиявлення на відчуження квартири.
27. Заявник також зазначає, що судами проігноровані доводи стосовно спливу позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду, із позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування квартири ОСОБА_4 21 січня 2020 року стороною позивача надано клопотання про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, отже позивачем фактично визнано пропуск строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом. З позовною заявою у цій справі позивачка звернулася до суду 14 грудня 2017 року, тобто після спливу 21 року після укладення та чинності оспорюваного договору (13 серпня 1996 року), після спливу трирічного строку з моменту набуття ОСОБА_4 права власності на квартиру та проведення відповідної державної реєстрації цього права (02 грудня 2014 року) та після спливу трирічного строку, після переходу до позивачки, на її думку, прав та обов`язків померлої ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Оскільки ОСОБА_1 стало відомо про порушення її права на отримання у спадок квартири щонайменше з моменту настання строку для звернення до нотаріуса із заявою про отримання свідоцтва на спадщину (24 квітня 2014 року), позовна давність за вимогою про витребування спірної квартири сплинула 24 квітня 2017 року, до звернення ОСОБА_1 з позовом у цій справі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
28. Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/46056/17.
29. Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 рокусправу № 761/46056/17 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
30. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 посилається на те, що доводи касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, є безпідставними. Судові рішення вважає законними та обґрунтованими такими, що ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що договір дарування квартири від 14 вересня 1995 року, на підставі якого ОСОБА_5 набула право власності на спірну квартиру, був зареєстрований в БТІ лише 12 жовтня 2004 року, тобто після укладення оспорюваного купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року. Надані суду документи на підтвердження заявлених позовних вимог були отримані у законний спосіб та об`єктивно оцінені судами попередніх інстанцій, як належні та допустимі докази.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
31. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, яка є троюрідною сестрою позивачки ОСОБА_1 .
32. 24 квітня 2014 року позивачка звернулася до Дванадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5, на підставі якої було заведено спадкову справу.
33. Після смерті спадкодавця відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1, яка належала померлій на підставі договору дарування від 14 вересня 1995 року.
34. Відповідно до договору купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року, зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" за реєстраційним № 1/1308-525, зареєстрованого КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 21 серпня 1996 року, в реєстраційній книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320, укладеного від імені ОСОБА_5, квартира АДРЕСА_1 була продана ОСОБА_2 .
35. У договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що квартира належала на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 4С-842, посвідченого державним нотаріусом Третьої київської державної нотаріальної контори 14 серпня 1995 року і зареєстрованого в БТІ м. Києва 22 серпня 1995 року за № 9564.
36. Відповідно до листів КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" від 21 серпня 2015 року № 10566 (И-2015), від 28 серпня 2015 року
№ 11054 (И-2015) договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 13 серпня 1996 року, зареєстрований на Товарній будівельно-паливній біржі "Українська біржа" № 1/1308-525, в Бюро не реєструвався. В реєстровій книзі № д.121-96 за реєстровим № 27320 в БТІ проведена реєстрація права власності на інші об`єкти нерухомого майна за новими поштовими адресами.
37. Також в договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року вказано, що він є додатком до біржового контракту від 13 серпня 1996 року за № 1/1308. Відповідний біржовий контракт відсутній.
38. Договір дарування від 14 вересня 1995 року був зареєстрований лише 12 жовтня 2004 року, а не в 1995 року під реєстровим номером 7572.
39. 25 липня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру та того ж дня на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кащуком В. О., зареєстрованого в реєстрі за № 245, продав її ОСОБА_3 .
40. 02 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Склярем О. Л., зареєстрований за № 2867, відповідно до якого ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_4 купив спірну квартиру.
41. Також встановлено, що у провадженні Шевченківського управління поліції ГУНП України в м. Києві знаходиться кримінальне провадження № 42015100100000193 за фактом вчинення шахрайських дій щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1, в якому ОСОБА_1 залучена як потерпіла.
42. В рамках вказаного кримінального провадження призначена і проведена почеркознавча експертиза з приводу належності підпису в договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року померлій ОСОБА_5
43. ОСОБА_1 було надано до суду належним чином завірену слідчим копію висновку експерта № 8-4/1882 від 06 грудня 2017 року та письмовий дозвіл старшого слідчого СВ Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві Коваленко О. А. на використання копії зазначеного висновку під час судового розгляду справи № 761/46056/17.
44. Висновком експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06 грудня 2017 року за № 8-4/1882 за результатами дослідження підпису в оригіналі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і зареєстрованого на Товарній будівельно-паливній біржі за реєстровим № 1/1308-525, встановлено, що рукописний текст та підпис у договорі купівлі-продажу від 13 серпня 1996 року у графі "Подписи" виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.
45. ОСОБА_5 після 13 серпня 1996 року проживала разом з матір`ю в спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, укладала договори з Шевченківським управлінням житлового господарства про участь у витратах на утримання будинку АДРЕСА_3, встановлювала у зазначеній квартирі і пломбувала лічильники холодної і гарячої води, отримувала кореспонденцію за вказаною адресою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
46. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
47. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
48. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
49. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
51. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання
або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
52. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
53. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
54. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право
або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження
№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року
у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
56. Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.