Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 2-9436/2007
провадження № 61-8688св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_9, ОСОБА_10,
особа, яка подавала касаційну скаргу, - Акціонерне товариство "Сенс Банк" (до перейменування - Акціонерне товариство "Альфа-Банк"),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_9, ОСОБА_10
в інтересах яких діє адвокат Щукін Олександр Сергійович, на ухвали Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року про закриття апеляційного провадження у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на нежиле приміщення горища.
Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що він є власником 98/1000 часток квартири АДРЕСА_1, над якою розташоване приміщення горища, площею 498 кв. м.
Протягом тривалого часу приміщення горища знаходилось
у незадовільному технічному стані, що призвело до руйнування належного йому на праві приватної власності житла і зумовило необхідність термінового ремонту на горищі.
У зв`язку з цими обставинами він звернувся до відповідачів, які також
є власниками квартир, розташованих у вказаному жилому будинку,
із пропозицією провести ремонт у приміщенні горища, але ті відмовилися, запропонувавши йому оформити право власності на це приміщення та відремонтувати його за власний рахунок.
Оскільки відповідачі не заперечують проти передачі йому у власність приміщення горища, але відсутній правовий механізм передачі такого майна у власність одного з мешканців будинку, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на приміщення горища, площею 498 кв. м, в будинку АДРЕСА_2 .
Інформація про рух справи та короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада
2007 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища, площею 498 кв. м, яке розташоване в будинку АДРЕСА_2 .
Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки відповідачі, як співвласники майна, не заперечують проти його передачі
у власність ОСОБА_1, тому відповідно до частини другої статті 369 ЦК України можливо визнати за позивачем право власності на приміщення горища.
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року,
з урахуванням ухвали цього ж суду від 09 жовтня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу адвоката Рублевського А. П., який діє в інтересах ОСОБА_10, ОСОБА_9, задоволено частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про відмову у позові.
Апеляційний суд виходив з того, що спірне горище належить до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, яке є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку та належить їм на праві спільної сумісної власності. Суд першої інстанції не перевірив інформацію про фактичну кількість квартир у будинку, не витребував відомості про кількість приватизованих квартир, не з`ясував чи всі власники приватизованих квартир або наймачі неприватизованих квартир залучені до участі у справі, не встановив балансоутримувача будинку та не вирішив питання про його участь у справі. Також районний суд не переконався чи дійсно зазначені позивачем як відповідачі особи є власниками квартир у будинку та чи дійсно вони надали згоду на передачу у власність позивачу приміщення горища.
Крім того, згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_10 є власником 1/5 частини квартири
АДРЕСА_3 з 08 серпня 2005 року, однак на час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_10, не була залучена до участі у справі і згоди на передачу приміщенні горища у власність позивача не надавала.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув, а керувався лише наданою позивачем письмовою згодою осіб, яких ОСОБА_1 на власний розсуд визначив відповідачами.
Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року касаційну скаргу акціонерного товариства "Альфа-Банк" (далі - АТ "Альфа-Банк") задоволено, постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою адвоката Рублевського А. П., який діє в інтересах ОСОБА_10, ОСОБА_9, скасовано, а справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та постанову за наслідками розгляду зазначеної апеляційної скарги, Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, помилково послався на положення ЦПК України у редакції, чинній на час постановлення рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року) залишивши поза увагою пункт 13 Перехідних положень ЦПК України та дійшов помилкового висновку про те, що апеляційну скаргу подано у межах строку на апеляційне оскарження, а заява про поновлення строку на оскарження рішення суду непотрібна. Строк на апеляційне оскарження рішення заявники пропустили більше ніж на рік, однак апеляційний суд не вирішив питання поновлення вказаного строку. Нормами процесуального права не передбачено винятків щодо обов`язку подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження для осіб, які не брали участі у розгляді справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 грудня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_10 і ОСОБА_9 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року залишено без руху для усунення недоліків, а саме надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з обґрунтуванням причин його пропуску (коли і за яких обставин ОСОБА_10, ОСОБА_9 дізналися про рішення суду від 30 листопада 2007 року; як вказане рішення впливає на їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника
ОСОБА_10 і ОСОБА_9 на рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 30 листопада 2007 року відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що заявники не навели поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, не обґрунтували і не підтвердили належними доказами, коли та за яких обставин їм стало відомо про рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада
2007 року. Сам по собі факт подання апеляційної скарги після спливу десяти років з часу ухвалення рішення суду особами, не залученими до участі
у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення рішення суду, не може бути беззаперечною підставою для поновлення процесуального строку.
Постановою Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у задоволенні заяви АТ "Альфа-Банк" про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_9, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., на ухвалу Одеського апеляційного суду
від 26 січня 2021 року відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_9, від імені яких діє адвокат Рублевський А. П., задоволено. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 січня 2021 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Верховний Суд виходив з того, що апеляційний суд не спростував доводи представника ОСОБА_10 та ОСОБА_9, зазначені у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року, та не зазначив факти на підтвердження обізнаності заявників про існування оскаржуваного рішення суду першої інстанції раніше дати ознайомлення їх представника
з матеріалами справи, тобто до 31 травня 2018 року, не врахував, що без отримання повного тексту рішення суду заявники не мали можливості подати мотивовану апеляційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 356 ЦПК України.
Також поза оцінкою апеляційного суду залишилися доводи ОСОБА_10
і ОСОБА_9 про те, що після ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на приміщення горища, він не з`являвся
у цьому приміщенні та не вчиняв активних дій щодо користування ним,
у тому числі зміни стану, у якому воно перебувало; за відомостями ОСББ "Грецька 45" капітальний ремонт у приміщенні горища не проводився кілька десятиліть.
Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів
ОСОБА_10 та ОСОБА_9 щодо поважності причин пропуску ними строку на апеляційне оскарження, чим фактично позбавив їх права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, передчасно постановивши ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду апеляційної інстанції
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_9, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_9
є власником 278/1000 частин квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 27 жовтня 2016 року. Оскільки, право власності на майно у вигляді частини квартири набуте апелянтом після ухвалення рішення районним судом, він не міг бути учасником спірних правовідносин, відтак його права оскаржуваним рішенням суду не порушені.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_10 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року закрито.
Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою
ОСОБА_10, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_10 не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що
у спірному приміщенні горища наявні мережі загального користування, які потребують постійного доступу для здійснення обслуговування та поточного ремонту, або воно використовувалось для обслуговування будинку. Права скаржника як співвласника будинку, в якому знаходиться спірне горище, оскаржуваним рішенням суду не порушені, питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_10 цим рішенням не вирішувалося.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У касаційних скаргах ОСОБА_9 та ОСОБА_10, в інтересах яких діє адвокат Щукін О. С., просять оскаржувані судові рішення скасувати,
а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
09 червня 2023 року представник ОСОБА_9 - адвокат Щукін О. С. подав касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_9
09 червня 2023 представник ОСОБА_10 - адвокат Щукін О. С. подав касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 27 квітня
2023 року про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_10 .
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_9, в інтересах якого діє адвокат Щукін О. С., та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_10, в інтересах якої діє адвокат Щукін О. С.
У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_9 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при закритті апеляційного провадження.
Звертає увагу, що після придбання квартири у багатоквартирному будинку
за адресою: АДРЕСА_2 він отримав права співвласника на усі допоміжні приміщення у цьому будинку, що мали перебувати у спільній сумісній власності власників квартир після набрання чинності Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" та має право на захист свого права як співвласник в частині повернення допоміжних приміщень.
Вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від ЗО листопада 2007 року не порушено його права та законні інтереси, як співвласника допоміжного приміщення (горища) та помилково закрив апеляційне провадження
у справі, чим порушив статті 317, 319, 358, 369, 382 ЦК України та позбавив його доступу до суду.
Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_10 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при закритті апеляційного провадження.
Звертає увагу, що у рішенні Приморського районного суду м. Одеси
від 30 листопада 2007 року встановлено, що приміщення горища
є допоміжним приміщенням та спільною сумісною власністю усіх мешканців та власників квартир багатоквартирного будинку. Однак при цьому суд дійшов помилкового висновку, що нібито усі мешканці та власники квартир будинку надали згоду ОСОБА_1 на отримання у особисту приватну власність приміщення горища.
На час ухвалення рішення ОСОБА_10 була співвласником приміщення горища проте протиправно та поза її волею була усунута від вирішення питання щодо передачі горища ОСОБА_1, чим порушено її права, передбачені статтею 382 ЦК України, статтею 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Апеляційний суд помилково не взяв до уваги надані ОСББ "Грецька 45" довідки, за якими у приміщенні горища знаходяться мережі загального користування (теплопостачання, водопостачання, тощо), які потребують постійного доступу для здійснення обслуговування та поточного ремонту.
Суд першої інстанції фактично не досліджував питання цільового призначення горища, оскільки учасники справи не заперечували, що приміщення є допоміжним, експертиза не проводилася.
Апеляційний суд зазначив, що у матеріалах справи відсутні достатні докази для прийняття обґрунтованого рішення, однак при цьому не надав можливості учасникам справи подати такі докази, а закрив апеляційне провадження у справі, чим порушив норми процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1, на час звернення до суду із розглядуваним позовом, був власником 98/1000 частин квартири
АДРЕСА_1, на підставі договору дарування від 18 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Васільєвою С. В. за реєстровим номером 113.
Спірне приміщення горища, площею 498 кв. м, частково розташоване над квартирою АДРЕСА_4, і протягом тривалого часу знаходиться у технічно незадовільному стані та потребує ремонту.
На підставі договору дарування від 08 серпня 2005 року ОСОБА_10
є власником 1/5 частини квартири
АДРЕСА_3 .
На підставі договору дарування від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_9
є власником 278/1000 частин квартири
АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.