Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 591/6120/20
провадження № 61-12650св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,
Дундар І. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, Сумське госпрозрахункове виробниче підприємство "Псьол-С",
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2022 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Криворотенка В. І., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псьол-С", треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування.
Позов мотивований тим, що позивач перебувала у шлюбі з відповідачем.
Їхній сім`ї у складі чотирьох осіб було надано трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Влітку 1995 року їй стало відомо, що відповідач уклав договір дарування спірної квартири із Сумським госпрозрахунковим підприємством "Псьол-С", за яким ОСОБА_2 отримав у дар зазначену квартиру.
У вересні 2020 року позивач дізналася, що 14 вересня 2020 року за відповідачем зареєстровано право власності на цю квартиру.
18 квітня 2008 року на квартиру накладений арешт.
Позивач стверджувала, що договір дарування спірної квартири, посвідчений 30 листопада 1994 року, є недійсним, оскільки був укладений внаслідок зловмисної домовленості обох сторін та з істотним порушенням прав її та третіх осіб.
Позивач просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 30 листопада 1994 року між Сумським госпрозрахунковим виробничим підприємством "Псьол-С" в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2022 року закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псьол-С", треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання договору дарування недійсним.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до витягу з Єдиного державного ореєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент останнього оновлення даних 16 червня 2022 року стан організації Сумське госпрозрахункове виробниче підприємство "Псьол-С" - не перебуває в процесі припинення, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне, тому наявні підстави для застосування пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела тієї обставини, що відповідач, який набув квартиру у власність за договором дарування, отримав її саме для всієї родини на поліпшення житлових умов. Крім того, при відмові у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустила позовну давність.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 15 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 червня 2022 змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
родина ОСОБА_2, проживаючи в однокімнатній квартирі, потребувала поліпшення житлових умов, але на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов не перебувала. Забезпечення цієї родини трикімнатною квартирою відбулось не за нормами житлового законодавства, а за нормами цивільного законодавства;
відповідно до протоколу від 14 вересня 1994 року № 6 на зборах СГРВ "Псьол-С" було вирішено питання про передачу працівнику ОСОБА_2 трикімнатної квартири площею 62,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3, у дар від підприємства (т. 1, а. с. 158);
той факт, що квартира була виділена відповідачу з урахуванням його складу сім`ї, не впливає на правові наслідки правочину, який було вчинено між підприємством та відповідачем, оскільки такий правочин було оформлено шляхом укладення 13 листопада 1994 року договору дарування;
вселення позивача у спірну квартиру, як підтвердив відповідач у судовому засіданні, відбулось на підставі його заяви, оскільки він є єдиним власником цього приміщення;
вирішуючи спір, суд першої інстанції керувався тільки нормами ЦК України 2003 року, не звернувши уваги на те, що на момент укладання сторонами оспорюваного договору дарування від 13 листопада 1994 року ще діяв ЦК Української РСР 1963 року, а тому саме він підлягає застосуванню до спірних правовідносин;
мотиви позову не містять обґрунтування, яким чином оформлення договору дарування підприємства з відповідачем, як працівником, вплинуло на особисті або майнові права їх неповнолітніх дітей. Позивач не є стороною цього договору і чинні на той час норми цивільного законодавства не передбачали право третьої особи оскарження двосторонньої угоди, за яким одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Щодо визнання недійсним договору дарування з підстав його підписання особою, яка нібито не була уповноважена на укладення такої угоди з відповідачем, діяла на підставі наказу підприємства від 27 вересня 1994 року № 18/1, оскільки такий наказ по підприємству не приймався, колегія суддів зауважує, що Сумське госпрозрахункове виробниче підприємство "Псьол-С", як сторона договору дарування, зверталось до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_1, про визнання договору дарування недійсним, однак ухвалою Зарічного районного суду міста Суми від 09 жовтня 1995 року провадження у вказаній справі було закрито в зв`язку з відмовою позивача від позову (т. 1, а. с. 35);
з огляду на викладене та враховуючи, що оскаржуваним договором не порушено права позивача, вона не є його стороною, колегія суддів відхиляє доводи позивача, викладені нею в її апеляційній скарзі, про те, що від імені підприємства оскаржуваний договір підписано неуповноваженою на те посадовою особою, оскільки визнання недійсним вказаного договору жодним чином не вплине на обсяг прав чи законних інтересів позивача, натомість його сторони не заперечують дійсності укладеного між ними правочину та факту його укладання;
необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги про те, що відсутність реєстрації прав на нерухоме майно у реєстрі ЦНАП до 14 вересня 2020 року є підтвердженням обіцянки ОСОБА_2 про розірвання договору дарування у добровільному порядку, оскільки позивачем не надано до суду жодних доказів того, що відповідач не визнавав оскаржуваний договір дарування чи мав намір його розірвати;
суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не надав належної правової оцінки спірним правовідносинам та тій обставині, що оскаржуваним договором дарування не порушуються права позивача, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог;
колегія суддів наголосила, що судом першої інстанції було помилково застосовано до спірних правовідносин наслідки пропуску позовної давності, який може бути застосований лише за наявності порушеного права особи.
Аргументи учасників
У грудні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що при відмові у задоволенні позову суди попередніх інстанцій не врахували, що укладення договору дарування, який є предметом цього позову, відбулося з порушенням статті 48 ЦК УРСР 1963 року, оскільки цей правочин укладений неповноважною особою ОСОБА_5, який діяв в інтересах підприємства. Оспорюваний договір порушує права позивача і малолітніх дітей, суперечить актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Суди не перевірили підстав надання квартири їхній сім`ї, а не одноособово відповідачу. Вперше відповідач заявив про своє одноособове право на всю квартиру лише у серпні 2020 року, після чого через третіх осіб повідомив її про необхідність виселення. Стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 48 ЦК УРСР у подібних правовідносинах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Вказано, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 48 ЦК УРСР при відсутності повноважень юридичної особи на укладання правочину, порушення майнового права третьої особи та порушення особистих і майнових прав дітей при укладанні правочину. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, судове рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що з 17 липня 1991 року сторони перебували у шлюбі.
Відповідно до довідки про склад сім`ї від 01 жовтня 2020 року
№ 14.03-08/67243 позивач разом із ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 11).
12 вересня 1994 року ОСОБА_2 звертався із заявою до директора Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псьол-С" щодо розгляду питання про надання квартири за адресою: АДРЕСА_1, для всієї сім`ї (т. 1, а. с. 13), коли відповідач ще перебував у трудових відносинах з Сумським госпрозрахунковим виробничим підприємством "Псьол-С".
Відповідно до довідки Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псел-С" від 02 лютого 1995 року № 1 квартира за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62 кв. м, надана чоловіку позивача ОСОБА_2 для покращення житлових умов всієї родини на основі протоколу засідання СТК № 6 від 14 вересня 1994 року. Квартира передана безоплатно (т. 1, а. с. 14).
Згідно з протоколом від 14 вересня 1994 року № 6 на зборах Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псьол-С" вирішено питання про передачу ОСОБА_2 у дар від підприємства, з яким пов`язаний трудовими відносинами, трикімнатної квартири площею 62,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 158).
В акті прийому-передачі новозбудованого житла від 25 березня 1994 року вказано, що житло належало Сумському госпрозрахунковому виробничому підприємству "Псьол-С" (т. 1, а. с.159).
Відповідно до наказу Сумського госпрозрахункового виробничого підприємства "Псел-С" від 31 серпня 1993 року № 44 заступника директора ОСОБА_5 звільнено із займаної посади з 01 вересня 1993 року в зв`язку з переводом його в асоціацію "Скарабей" на посаду генерального директора (т. 1, а. с. 17).