Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 345/5459/21
провадження № 61-7578св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Небилівський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) "Любисток" Перегінської селищної ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року у складі судді Бейка А. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року у складі колегіїсуддів: Василишин Л. В., Фединяка В. Д., Максюти І. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Небилівського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) "Любисток" Перегінської селищної ради (далі - Небилівський ЗДО "Любисток") про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, щовона працює у Небилівському ЗДО "Любисток" музичним керівником за сумісництвом.
Наказом відповідача № 43-к від 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин відсторонення. Причиною відсторонення позивача від роботи було ненадання нею інформацію про вакцинацію від коронавірусної хвороби COVID-19.
Видаючи наказ, відповідач керувався статтею 46 КЗпП України, статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковому профілактичному щепленню", статтею 5 Закону України "Про державну службу".
Позивач вказаний наказ вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він суперечить трудовому та медичному законодавству.
На музичного керівника не поширюється Закон України "Про державну службу".
Відповідно до "Дорожньої карти з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках" (зі змінами від 13 травня 2021 року № 213), вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні є добровільною для усіх груп населення та професійних груп, тому зареєстровані на території України препарати для екстреного застосування для профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), які не пройшли клінічних випробувань, а наслідки, спричинені застосуванням яких не досліджені, можуть бути застосовані виключно за добровільної згоди конкретної особи. А тому, відсторонення особи від роботи з причини відсутності вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав.
Отже, відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за відсутності на території України відповідного лікарського засобу, який може застосовуватися в медичній практиці, відсутності обов`язкового щеплення проти такої інфекції і без подання відповідних службових осіб державної санітарної-епідеміологічної служби не має правових підстав, є незаконним, а така особа піддається дискримінації за ознаками стану її здоров`я.
Позивач просила:
визнати незаконним та скасувати наказ Небилівського ЗДО "Любисток" № 43-к від 08 листопада 2021 року "Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від COVID-19",
допустити її до виконання покладених на неї трудових обов`язків,
виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року, яке залишено без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Небилівського ЗДО "Любисток" про визнання наказу незаконним, допущення до роботи та виплату середньомісячного заробітку за вимушений прогул відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
у спірних правовідносинах відсутнє порушення права ОСОБА_1 на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу, якими згідно зі статтею 19 Закону України "Про повну загальну середню освіту" є учні; педагогічні працівники; інші працівники закладу освіти; батьки учнів; асистенти дітей (у разі їх допуску відповідно до вимог частини сьомої статті 26 цього Закону). Право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві;
оскільки ОСОБА_1 як працівник закладу дошкільної освіти підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак, ухилилася від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень та не надала документу щодо медичних протипоказань та застережень до проведення їй профілактичного щеплення, а тому керівник закладу дошкільної освіти правомірно видав наказ про її відсторонення від роботи на підставі чинного законодавства у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2";
щодо доводів позивача про експериментальність щеплення проти COVID-19, то суд не вбачає підстав ставити під сумнів адекватність національної системи вакцинації, тому такі доводи відхиляє. Вакцинація проводиться медичними працівниками тільки при відсутності протипоказань, які попередньо перевіряються відповідно до звичайного протоколу, відповідні медичні працівники зобов`язані повідомляти про будь-які підозри на серйозні або несподівані побічні ефекти. Відповідно, безпека використовуваних вакцин знаходиться під постійним контролем компетентних органів;
суд відхилив посилання позивачки на відсутність подання відповідних службових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, як необхідної умови для відсторонення її від роботи, оскільки статтею 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та статтею 46 КЗпП передбачено можливість відсторонення певних категорій працівників від роботи без зазначеного подання. При цьому, відсутність зазначеного подання не спростовує правомірності винесення оспорюваного наказу та відсторонення позивачки від роботи;
тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце;
на підставі наведеного, а також враховуючи те, що позивачу відмовлено у задоволенні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 08 листопада 2021 року № 43-к "Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від COVID-19", в частині відсторонення її від роботи, а тому дві інші вимоги також не підлягають до задоволення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що ОСОБА_1 як музичний керівник закладу дошкільної освіти здійснює музичну освіту й естетичне виховання дітей, тим самим, проводячи музичні заняття, свята й розваги, що передбачає особисте спілкування з дітьми, а також контактування з іншими працівниками закладу, а отже, її відмова від вакцинації могла підвищити ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню;
суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача про порушення судом першої інстанції її права на працю, з огляду на те, що на період відсторонення за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, а нарахування заробітної плати відновляється одразу після усунення позивачкою причин, що зумовили її відсторонення від роботи та після допуску її до роботи (виконання робіт);
щодо доводів апеляційної скарги про добровільність вакцинації суд апеляційної інстанції зазначив, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави. Враховуючи, що дії роботодавця щодо відсторонення, у зв`язку з відмовою від проходження вакцинації, були спрямовані на досягнення загального блага у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України, зокрема, з метою забезпечення безпеки життя і здоров`я дітей як учасників освітнього процессу, втручання у вигляді обов`язковості щеплення має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві;
не заслуговують на увагу доводи позивача про відсутність повноважень у МОЗ України на обмеження прав громадян, у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення, оскільки в силу частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Таким органом є МОЗ України, а положення зазначеної статті наділяють цей орган повноваженнями проти інших відповідних інфекційних хвороб визначати перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому вичерпний перелік таких хвороб не визначений.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 28 липня 2022 року, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову в частині визнання наказу про відсторонення незаконним та стягнення середньомісячного заробітку за вимушений прогул, в частині позовних вимог про допущення до роботи - закрити провадження у справі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що:
суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) ;
суди встановили, що наказом відповідача № 43-к від 08 листопада 2021 позивача відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин відсторонення. На підставі наказу директора Небилівського ЗДО "Любисток" від 25 січня 2022 року призупинено очну форму навчання серед здобувачів дошкільної освіти. Вирішено організувати дистанційне навчання з 26 січня 2022 року по 04 лютого 2022 року для здобувачів дошкільної освіти.
Відповідно до довідки директора Небилівського ЗДО "Любисток" на час відсторонення невакцинованого музичного керівника за сумісництвом навчально-виховний процес у закладі дошкільної освіти проходив у очній формі навчання з 16 серпня 2021 року по 25 січня 2022 року, з 26 січня 2022 року по 13 лютого 2022 року призупинений навчально-виховний процес, з 14 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року очна форма навчально-виховного процесу.
Зазначене свідчить про те, що роботодавець мав можливість організувати виконання позивачем своїх трудових обов`язків дистанційно, тобто міг досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування до позивача менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів;
при відмові у задоволенні позовних вимог, суди не врахували, що наказ про відсторонення позивача від роботи не містить жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, неможливість встановлення мені дистанційної/надомної форми організації праці тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення.
суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність її відсторонення від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи
позивач була допущена до роботи з 25 лютого 2022 року, а відтак провадження в справі в частині позовних вимог про допущення до роботи необхідно закрити на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України в зв`язку із відсутністю предмета спору;
оскільки відсторонення позивача від роботи незаконне, також підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з довідкою про доходи № 89 від 09 листопада 2021 року середньоденна заробітна палат позивача складає 232,03 грн: (4 988,61 гри + 4 988,61 грн) / 43 роб. дні ). Таким чином, з роботодавця слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року і по день фактичного поновлення на роботі 25 лютого 2022 року, тобто за 79 робочих днів, який складає 18 330,37 грн без урахування податків і обов`язкових платежів (232,303 грн х 79 робочих днів).
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 345/5459/21, витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2023 року матеріали цивільної справи № 345/5459/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 30 травня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18).
Фактичні обставини
Суди встановили, що наказом директора Небилівського ЗДО "Любисток" від 16 серпня 2021 року відновлено навчально-виховний процес у закладі дошкільної освіти з 16 серпня 2021 року.
08 листопада 2021 року директором Небилівського ЗДО "Любисток" на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096, відповідно до статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 № 2153, видано наказ № 43-к "Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника від на COVID-19", яким позивача відсторонено від роботи музичного керівника за сумісництвом без збереження заробітної плати з 08 листопада 2021 року і до часу усунення причин відсторонення. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 була ознайомлена.
Згідно із довідкою директора Небилівського ЗДО "Любисток", на час відсторонення невакцинованого музичного керівника за сумісництвом ОСОБА_1 навчально-виховний процес у закладі дошкільної освіти проходив у очній формі навчання з 16 серпня 2021 року по 25 січня 2022 року, з 26 січня 2022 року по 13 лютого 2022 року призупинений навчально-виховний процес, з 14 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року - очна форма навчально-виховного процесу.
Відповідно до наказу директора Небилівського ЗДО "Любисток" від 25 лютого 2022 року, ОСОБА_1, невакцинованого музичного керівника за сумісництвом, поновлено на роботі з 25 лютого 2022 року до закінчення воєнного стану.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).