ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 694/954/21
провадження № 51-3504км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
у режимі відеоконференції
представника потерпілої ОСОБА_8 ОСОБА_9,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021250000000088, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами ОСОБА_8 на вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, а також прокурора на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 06 березня 2023 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки.
Також указаним вироком вирішено питання про відшкодування витрат у провадженні та долю речових доказів.
Відповідно до вироку 24 січня 2021 року ОСОБА_6 близько 18:00, керуючи автомобілем "ВАЗ 2108", реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись по автодорозі сполученням Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань, на території Звенигородського району Черкаської області, в порушення вимог пункту 10.1, лінії дорожньої розмітки 1.1 Правил дорожнього руху, перед перестроюванням та зміною напрямку руху ліворуч, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, проїжджаючи поблизу перехрестя з поворотом до м. Ватутіно, продовжив рух керованого ним транспортного засобу, виїхав на лінію дорожньої розмітки 1.1, на яку в`їзд заборонено, після чого на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем "SUBARU FORESTER", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_10, який рухався в зустрічному для нього напрямку, зі сторони м. Шпола в напрямку м. Звенигородка.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "ВАЗ 2108" ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки у вигляді розриву дуги аорти, розриву лівої легені, розриву серця, що призвело до гострої крововтрати, та від яких настала смерть.
Черкаський апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2023 року вирок Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишив без змін, а апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_8 - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Не погоджуючись з судовими рішеннями ухваленими щодо ОСОБА_6, потерпіла ОСОБА_8 звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій ставить вимогу про скасування вироку Звенигородського районного суду Черкаської області від 04 жовтня 2022 року та ухвали Черкаського апеляційного суду від 06 березня 2023 року.
На думку потерпілої, суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_6, не дотримався положень статей 50, 65 КК та, за відсутності підстав для цього, застосував положення ст. 75 КК. У свою чергу суд апеляційної інстанції помилку місцевого суду не виправив та безпідставно погодився з рішенням місцевого суду.
Потерпіла вважає, що обставини, які суд врахував під час призначення покарання, не є достатніми підставами для застосування положень ст. 75 КК. Наголошує, що законом про кримінальну відповідальність не передбачено поділ потерпілих на близьких та менш близьких родичів, однак суд, призначаючи покарання, врахував позицію потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, проте не врахував позицію потерпілої ОСОБА_8 . При цьому, за твердженнями потерпілої ОСОБА_8, представник потерпілих ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 - ОСОБА_15 не мала повноважень на представництво їхніх інтересів у суді апеляційної інстанції, оскільки форма ордерів, наданих на підтвердження її повноважень, не відповідає Положенню про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженому рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (зі змінами внесеними рішеннями Ради адвокатів України від 14 лютого 2020 року № 29та від 17 листопада 2020 року № 118).
Не погоджується із врахуванням судами факту працевлаштування ОСОБА_6, звертає увагу на копію трудової книжки ОСОБА_6, що міститься в матеріалах провадження, відповідно до якої ОСОБА_6 звільнений.
Вважає, що врахування судом пом`якшуючою обставиною дані про відшкодування шкоди, суперечить точному змісту ст. 66 КК, оскільки суд має враховувати факт безпосереднього відшкодування такої шкоди.
Не погоджується з висновком апеляційного суду, що ОСОБА_6 активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення та вважає, що поведінка засудженого після вчинення кримінального правопорушення не свідчить про жаль та щире каяття з приводу події. Вказує, що ОСОБА_6 не пропонував їй допомогу, не просив пробачення, що апеляційний суд не врахував її доводів і не надав їм належної оцінки.
Прокурор у касаційній скарзі стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі обвинуваченого, про істотне порушення кримінального процесуального закону.
Прокурор вказує, що звільнивши ОСОБА_6 від призначеного покарання, суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, що в свою чергу потягло призначення покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості. Стверджує, що апеляційний суд не дослідив ті обставини, які повинні бути враховані при визначені міри покарання. На думку прокурора, наслідки, що настали, позиція потерпілої ОСОБА_8, яка вважала призначене ОСОБА_6 покарання занадто м`яким, перешкоджали звільненню останнього від відбування покарання з випробуванням. Наполягає на відсутності підстав вважати, що ОСОБА_6 щиро кається та активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення.
Вважає, що відсутність судимостей, обставин, що обтяжують покарання, позитивна характеристика не знижує ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.
Стверджує, що апеляційний суд формально розглянув скаргу прокурора та, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, не навів належних відповідей на викладені в ній доводи.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні суду касаційної інстанції касаційну скаргу прокурора підтримав повністю, а касаційну скаргу потерпілої частково, навів мотиви до скасування оскарженої ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.
Представник потерпілої підтримав касаційні скарги потерпілої та прокурора і просив їх задовольнити.
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник заперечили проти задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілої ОСОБА_8 .
Захисник ОСОБА_7 подала письмові заперечення на касаційній скарги потерпілої та прокурора, у яких письмово виклала мотиви незгоди з доводами і вимогами касаційних скарг.
Від потерпілих ОСОБА_13, ОСОБА_12 ОСОБА_14 надійшли заперечення у яких вони висловились проти задоволення касаційних скарг, ухвалені щодо ОСОБА_6 судові рішення вважають законними. Справу просять розглядати за їхньої відсутності.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як передбачено ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ні прокурор, ні потерпіла ОСОБА_8 у касаційних скаргах не оспорюють висновків судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, правильності кваліфікації його дій і, відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оскаржені судові рішення у межах поданих касаційних скарг.
Викладені в касаційних скаргах потерпілої та прокурора доводи, які зводяться до незгоди із застосуванням до засудженого положень інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), колегія суддів розглядає в контексті того, що положення вказаної норми підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50,65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема на відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст протиправної поведінки. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Призначаючи покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів з необережною формою вини, дані про його особу, зокрема те, що він працевлаштований, одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не перебуває на обліках у лікарів психіатра та нарколога. Крім того, суд врахував обставини, які пом`якшують покарання, а саме, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
До висновку про можливість застосувати ст. 75 КК і звільнити ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням суд першої інстанції дійшов з огляду на свідчення останнього в судовому засіданні, який повідомив суду про те, що дуже шкодує за втратою товариша, розуміючи невідворотність наслідків. Показання ОСОБА_6 суд оцінив як щирий жаль з приводу вчиненого, осуд своєї поведінки, що виражається у визнанні негативних наслідків для потерпілої особи, дійсне та відверте визнання вини, намагання відшкодувати завдані злочином збитки.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, потерпіла ОСОБА_8 та прокурор подали апеляційні скарги, де наводили аналогічні доводи про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а саме, безпідставне застосування судом положень ст. 75 КК за відсутності підстав для цього. Прокурор також заперечував проти врахування обставиною, яка пом`якшує покарання, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, також вказував, що винуватий не відшкодував потерпілим завданої шкоди, і цього місцевий суд належним чином не врахував.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами потерпілої та прокурора, вважав, що місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65-67 КК та покарання, призначене у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки із застосуванням положень ст. 75 КК, вважав справедливим.