ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 208/2160/18
провадження № 51-1868кмо22
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_8,
прокурора ОСОБА_9,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_10,
засудженого ОСОБА_11,
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040160000063, за обвинуваченням
ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ново-Вітебськ Софіївського району Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді арешту на строк 3 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_10 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року ОСОБА_11 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 307 ККдо покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ч. 4 ст. 70 ККшляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2021 року, покаранням, призначеним за вироком від 21 грудня 2021 року, остаточно призначено ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з конфіскацією всього належного йому майна.
Згідно з вироком ОСОБА_11 за невстановлених обставин незаконно придбав невстановлену кількість особливо небезпечного наркотичного засобу - опію ацетильованого, який надалі почав незаконно зберігати при собі з метою збуту.
29 січня 2018 року об 11:20 ОСОБА_11, перебуваючи біля будинку № 9 по вул. Йосипа Манаєнкова в м. Кам`янському Дніпропетровської області, зустрівся з громадянином під вигаданими даними - ОСОБА_12, який був залучений працівниками поліції з метою документування злочинної діяльності ОСОБА_11, пов`язаної з незаконним збутом наркотичних засобів, для здійснення оперативної закупки.
Під час зустрічі ОСОБА_12 передав ОСОБА_11 заздалегідь ідентифіковані працівниками поліції для здійснення оперативної закупки грошові кошти на загальну суму 100 грн для оплати за наркотичний засіб - опій ацетильований та запакований медичний шприц об`ємом 2 мл.
У цей же день об 11:29 ОСОБА_12 зайшов до приміщення майстерні "Ремонт взуття", розташованої в ТК "Меркурій" за адресою: просп. Т. Шевченка, 46, м. Кам`янське, у якому ОСОБА_11, з метою незаконного збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, наповнив вищевказаний медичний шприц із медичного шприца більшого об`єму рідиною коричневого кольору масою 0,8849 г та передав його ОСОБА_12 .
Після чого об 11:40 ОСОБА_12, повернувшись до автомобіля співробітників поліції, добровільно видав придбану в ОСОБА_11 рідину коричневого кольору масою 0,8849 г, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений, - опієм ацетильованим масою в перерахунку на суху речовину 0,0541 г, котру йому незаконно збув ОСОБА_11 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 21 грудня 2021 року щодо ОСОБА_11 залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_11 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доводам сторони захисту щодо незаконності початку досудового розслідування стосовно ОСОБА_11 . За доводами захисника, вказане кримінальне провадження було розпочато без достатніх правових підстав, за відсутності будь-яких рапортів працівників поліції або заяв про вчинення засудженим кримінального правопорушення і це є підставою до визнання недопустимими всіх доказів у провадженні як отриманих з порушенням норм кримінального процесуального закону, а крім того, свідчить про провокування, проте суди належно не зважили на аналогічні доводи сторони захисту.
Вважає також, що недопустимим доказом має бути визнаний протокол проведення впізнання за фотознімками з тих підстав, що орган досудового розслідування мав реальну можливість провести впізнання особи ОСОБА_11, натомість вдався до проведення впізнання за фотознімками. Вказує, що Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року (справа № 761/6970/14-к) обґрунтував висновок про визнання протоколу впізнання за фотознімками недопустимим доказом за таких обставин.
Крім того, через невідповідність вимогам закону процесуальних документів, складених прокурором, захисник вважає недопустимими доказами постанову про проведення негласної слідчої розшукової дії (далі - НСРД) - контроль за вчиненням злочину та клопотання про надання дозволу на проведення НСРД - втручання у приватне спілкування шляхом аудіо-, відеоконтролю особи.
Наполягає на тому, що матеріали НСРД є недопустимими доказами з таких підстав: за відсутності окремої постанови про залучення конфідента був порушений порядок залучення особи до конфіденційного співробітництва і участь ОСОБА_12 у проведенні НСРД була незаконною; вказаний конфідент не був допущений до державної таємниці всупереч приписам ст. 517 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
При цьому захисник заперечує додержання порядку отримання органом досудового розслідування грошових коштів, використаних під час НСРД - контрольної закупки, оскільки в матеріалах справи немає корінця платіжного доручення, який би свідчив про видачу коштів уповноваженим працівникам із фонду витрат спеціального призначення, і це унеможливило перевірку в суді того, що саме ті грошові кошти, того ж номіналу, серії та номера, які видані з бюджету для проведення НСРД, були використані під час здійснення контрольної закупки. Також вказує, що відсутні дані про повернення коштів до відповідного підрозділу МВС України.
Також акцентує на тому, що протоколи про результати проведення НСРД було складено з порушенням строків, визначених приписами ст. 252 КПК, внаслідок чого ці докази також мають бути визнані недопустимими.
Як на істотні порушення кримінального процесуального закону стосовно складання протоколів НСРД посилається на те, що в протоколах не зазначено, кому саме слідчий доручив проведення відеофіксації; відсутнє посилання на технічні засоби такої фіксації та первинні носії інформації; відомості про долучення до протоколів НСРД двох MSD 8G з інвентарними номерами 374т та 375т суперечать відомостям із листа начальника РСС Кам`янського ВП про те, що надаються два MSD 8G з інвентарними номерами 374 та 375, а крім того, ці додатки не визнані судом як докази винуватості засудженого.
Наполягає захисник також на тому, що був порушений порядок дослідження доказів, позаяк місцевий суд досліджував шприц із речовиною в кількості приблизно 0,3 мл, хоча вилучався та був переданий експерту для дослідження шприц із речовиною 0,8849 г.
Крім того, зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК, оскільки не містить обґрунтованих мотивів прийнятого рішення та переконливого спростування доводів сторони захисту.
Підстави передачі провадження на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - об`єднана палата)
Згідно з приписами ч. 2 ст. 434-1 КПКсуд, який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об`єднаної палати.
У Верховному Суді висловлені дві протилежні правові позиції щодо оцінки доказів на предмет їх допустимості в разі відсутності в матеріалах кримінального провадження "корінця платіжного доручення" як документа на підтвердження легітимності використаних правоохоронними органами грошових коштів під час оперативної закупки, проведеної з використанням грошових коштів зі спеціальних фондів правоохоронних органів.
У постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 19 липня 2022 року (справа № 758/14965/14-к, провадження № 51-3876км21) та від 31 січня 2023 року (справа № 761/34884/15-к, провадження № 51-1742км22) йдеться про те, що належним підтвердженням легітимності грошових коштів, які використовуються під час оперативної закупки, є саме "корінець платіжного доручення", виданого відповідною фінансовою установою, який свідчить про видачу працівникам правоохоронних органів видатків спеціального призначення у кримінальному провадженні, та авансові звіти про використання коштів, а його відсутність у матеріалах кримінального провадження є грубим порушенням кримінального процесуального законодавства.
Аналогічна позиція зазначена, зокрема, у постановах колегії суддів Другої судової палати від 17 листопада 2020 року (справа № 459/1786/17, провадження № 51-3612км20) та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 01 липня 2022 року (справа № 643/10749/14-к,провадження № 51-2273км20).
Водночас у постановах колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 вересня 2022 року (справа № 740/3630/20, провадження № 51-119км22) та Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 16 лютого 2022 року (справа № 613/1306/13-к,провадження № 51-3518км21) Суд виходив із того, що для підтвердження законності джерела походження грошових коштів, виділених для проведення оперативної закупки, достатньо наявних у матеріалах кримінального провадження інших документів, зокрема таких, як: довідка про видачу коштів за видатками спеціального призначення; протокол огляду, помітки та видачі грошових коштів з фіксацією серій і номерів купюр.
Зважаючи на вказане вище, спираючись на положення ст. 434-1 КПК, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду передала провадження на розгляд об`єднаної палати, оскільки не погодилася з висновком про те, що за наявності в матеріалах кримінального провадження інших документів про джерело походження грошових коштів із видатків спеціального призначення відсутність у матеріалах справи саме "корінця платіжного доручення" може викликати обґрунтовані сумніви в легітимності джерела походження грошових коштів, використаних правоохоронними органами під час оперативної закупки, і що ця обставина утворює собою таке порушення вимог кримінального процесуального закону, яке можна вважати істотним, що зумовлює похідний наслідок стосовно визнання доказів, здобутих у результаті проведення НСРД, недопустимими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник і засуджений підтримали вимоги касаційної скарги, просили їх задовольнити з мотивів, викладених у ній.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, навів відповідні мотиви та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, об`єднана палата дійшла висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до положень ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням вимог законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК.
Згідно з приписами ст. 419 названого Кодексу в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію.
Під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_11 суди попередніх інстанцій указаних вимог закону дотрималися.
Щодо доводів про недотримання приписів ст. 86 КПК через незаконність початку досудового розслідування кримінального провадження (без достатніх правових підстав), за відсутності рапортів працівників поліції або заяв про вчинення кримінального правопорушення.
За приписами ч. 1 ст. 214 КПК слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР), розпочати розслідування.
Отже, початок досудового розслідування пов`язується з надходженням або самостійним виявленням слідчим, прокурором із будь-якого джерела обставин інформації, що може свідчити про вчинення кримінального правопорушення.
Самостійне виявлення кримінального правопорушення з будь-якого джерела слідчим чи прокурором означає, що ці суб`єкти кримінального процесу самі, незалежно від чиїхось заяв і повідомлень, виявляють ознаки кримінального правопорушення, зокрема, під час здійснення досудового розслідування іншого кримінального правопорушення в ході отримання й оцінки відповідних фактичних даних.
Підставою внесення до ЄРДР відповідних відомостей є наявність у них об`єктивних фактичних даних, які б дійсно свідчили про існування фактів та обставин, які у своїй сукупності вказують на ознаки вчинення кримінального правопорушення, про що вже зазначав Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2021 року (справа № 556/450/18, провадження № 51-4229км20).
До матеріалів справи долучено доручення слідчого СВ Кам`янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області начальникові УПН ГУНП в Дніпропетровській області про проведення слідчих (розшукових) дій (НСРД) у порядку ст. 40 КПК, де відображені відомості про те, що в рамках досудового розслідування кримінального провадження № 12017040160002003 за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК працівники отримали інформацію про мешканця м. Кам`янського, який на території вказаного міста займається незаконним збутом наркотичного засобу "опій".
За витягом із ЄРДР № 12018040160000063 від 09 січня 2018 року відомості про кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК внесені на підставі матеріалів правоохоронних органів, за якими особа, яка мешкає в м. Кам`янському, здійснює незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу "опій" за місцем свого проживання та в інших місцях міста.
Об`єднана палата звертає увагу, що спеціальні вимоги встановлені саме щодо прийняття та реєстрації заяв і повідомлень (усних чи письмових), які спрямовують до правоохоронного органу треті особи, де, наприклад, за вимогами ст. 8 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VIII "Про Державне бюро розслідувань" заяви чи повідомлення про кримінальні правопорушення або про необґрунтовані активи, у яких не зазначені прізвище, ім`я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника, розглядаються за умови, що відповідна інформація стосується конкретної особи або містить фактичні дані про вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, які можуть бути перевірені, й усі отримані із заяв і повідомлень, а також виявлені з інших джерел відомості про обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, вносяться до ЄРДР у порядку, передбаченому КПК.
Процесуальні наслідки, визначені в ч. 8 ст. 223 КПК, у разі проведення слідчих (розшукових) дій (далі - СРД) після закінчення строків досудового розслідування, у системному взаємозвʼязку з положеннями ч. 3 ст. 214 КПК недвозначно вказують на те, що недійсними є СРД (НСРД), вчинені до внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а отримані внаслідок них докази є недопустимими (за винятком випадків, визначених у ч. 3 вказаної статті).
З урахуванням приписів ч. 3 ст. 214 КПК здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не тільки не допускається, а і тягне за собою відповідальність, встановлену законом, тобто обовʼязок зазнати осуду з боку держави за протиправну поведінку та перетерпіти встановлені судовим рішенням (або іншим належним актом) обмеження особистих або майнових прав (свобод, інтересів), і законом не встановлено іншої, крім кримінальної, дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної відповідальності чи відповідальності в справі про адміністративне правопорушення.
При цьому у статті 86 КПК закріплено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Законодавче закріплення положень щодо допустимості доказів та визнання їх недопустимими є гарантією забезпечення конституційних прав, свобод та законних інтересів кожного учасника кримінального провадження, їх захисту від неправомірних дій і зловживання владою особами, які здійснюють кримінальне провадження, дотримання належної процедури та ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення суду.
Попри те, що кримінальний процесуальний закон не визначає критеріїв допустимості доказів у контексті реалізації приписів ст. 86 КПК, вони визначені в доктрині кримінального процесуального права: одержання фактичних даних із належного процесуального джерела; одержання фактичних даних належним субʼєктом; одержання фактичних даних у належному процесуальному порядку; належне оформлення джерела фактичних даних.
Зазначені критерії підлягають застосуванню з урахуванням положень ч. 1 ст. 412 КПК. Загальнопоширеним і в темпоральному аспекті укоріненим у практиці застосування норм кримінального процесуального закону є такий правозастосовний підхід, за яким докази, отримані в кримінальному провадженні з грубим порушенням установленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
Натомість жодна норма кримінального процесуального закону не встановлює підстав до визнання доказів недопустимими через те, що в матеріалах кримінального провадження відсутній документ або інший носій інформації, дані з якого про кримінальне правопорушення стали підґрунтям до прийняття уповноваженою особою рішення про внесення відповідних відомостей до ЄРДР.
В аспекті реалізації приписів ч. 1 ст. 214 КПК об`єднана палата не вбачає в цьому провадженні порушення вимог кримінального процесуального закону, з огляду на що відхиляє доводи сторони захисту.
Щодо вимог про визнання недопустимим доказом протоколу проведення впізнання за фотознімками з тих підстав, що орган досудового розслідування мав реальну можливість провести впізнання особи ОСОБА_11, натомість провів впізнання за фотознімками.
Захисник свої вимоги обґрунтовує мотивами, на які, серед інших, спирався Верховний Суд у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 03 серпня 2021 року (справа № 761/6970/14-к, провадження № 51-5694км20) щодо обґрунтування висновку про недопустимість протоколу впізнання за фотознімками з тих підстав, що закон допускає впізнання за фотознімками або матеріалами відеозапису лише в разі необхідності, тобто за реальної неможливості забезпечення присутності особи, яка підлягає впізнанню.
Як вбачається зі змісту вказаної постанови, протокол впізнання за фотознімками був визнаний недопустимим доказом як через порушення, які були допущені під час проведення самої слідчої дії, що не відповідає вимогам ст. 228 КПК, так і через те, що в протоколі не було зазначено про реальну неможливість провести слідчу дію без участі особи, яку впізнають.
Об`єднана палата враховує, що у правозастосовній практиці Верховного Суду висловлено й інші підходи, за якими колегії суддів виходять із того, що жодних імперативних вимог стосовно предʼявлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено, так само як і обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками (зокрема, у постановах Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 06 лютого 2020 року (справа № 442/6175/18, провадження № 51-5164км19), Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 листопада 2022 року (справа № 226/471/20, провадження № 51-4458км21), від 10 лютого 2022 року (справа № 523/8553/16-к, провадження № 51-4224км21), від 02 травня 2023 року (справа № 750/5546/21, провадження № 51-3908км22), від 18 травня 2023 року (справа № 335/1807/15-к, провадження № 51-3621км22), Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 лютого 2022 року (справа № 754/2710/20, провадження № 51-3404км21), від 19 серпня 2022 року (справа № 203/14/20, провадження № 51-1025км22), від 17 жовтня 2022 року (справа № 127/13109/19, провадження № 51-2112км21), від 30 листопада 2022 року (справа № 149/1259/17, провадження № 51-2626км22).
Об`єднана палата виходить із того, що положення ч. 6 ст. 228 КПК дозволяють, за необхідності, провести впізнання за фотознімками з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 вказаної статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість подальшого предʼявлення особи для впізнання.
Жодних імперативних вимог щодо предʼявлення для впізнання виключно безпосередньо самої особи, а не її фотознімків законодавством не передбачено, так само як і обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками.
За приписами ст. 40 КПКслідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності і уповноважений проводити СРД та НСРД у випадках, встановлених цим Кодексом, з дотримання порядку їх здійснення.
З огляду на те, що закон не встановлює обов`язковості обґрунтування слідчим необхідності проведення впізнання саме за фотознімками, слідчий самостійно, з урахуванням усіх обставин визначає спосіб проведення впізнання особи. Наявність у слідчого реальної можливості провести впізнання особи сама по собі не унеможливлює прийняття та реалізацію слідчим рішення про проведення впізнання за фотознімками.
Об`єднана палата враховує також, що свідка ОСОБА_12 було опитано перед впізнанням про обставини, за яких він бачив ОСОБА_11 . На запитання слідчого, зокрема щодо того, чи впізнає він на пред`явлених фотознімках особу, свідок указав на фото № 3, на якому зображений ОСОБА_11 . При цьому у протоколі відображено, за якими саме ознаками свідок впізнав особу засудженого за фотознімками. Для впізнання було надано фотознімки із зображеннями на них подібних між собою за рисами обличчя осіб чоловічої статі без різких відмінностей між собою. Всі учасники слідчої дії підписали протокол та не висловлювали будь-яких зауважень до нього.
Як хід процесуальної дії, так і її результати оформлено відповідно до приписів ст. 104 КПКз урахуванням особливостей, установлених у ст. 228 вказаного Кодексу. Таким чином, орган досудового розслідування дотримався вимог статей 223, 228 КПК.
Відповідний протокол був предметом дослідження судів попередніх інстанцій і відомості, відображені в ньому, правильно покладено в обґрунтування висновку про винуватість засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.
Сам собою факт знайомства ОСОБА_12 з ОСОБА_11 не може бути підставою для визнання зазначеного доказу недопустимим. Процесуальний закон не забороняє предʼявлення особи для впізнання у разі особистого знайомства з особою, яка впізнає. Зазначена слідча дія проводиться не тільки задля отримання (збирання) доказів, а й з метою перевірки вже отриманих в ході досудового розслідування фактичних даних, зокрема показань свідка.
Враховуючи викладене вище об`єднана палата відхиляє доводи захисника як такі, що не ґрунтуються на законі.
Щодо вимог визнати матеріали НСРД недопустимими доказами з тих підстав, що за відсутності окремої постанови про залучення конфідента був порушений порядок залучення особи до конфіденційного співробітництва, що участь конфідента у проведенні НСРД була незаконною, що всупереч приписів ст. 517 КПК конфідент не був допущений до державної таємниці.
За усталеною судовою практикою під конфіденційним співробітництвом слід розуміти негласні відносини, що встановлюються уповноваженими органами з повнолітньою дієздатною особою і на засадах добровільності та конспіративності використовуються для вирішення завдань кримінального провадження.
За приписами ч. 1 ст. 275 КПК під час проведення НСРД слідчий має право використовувати інформацію, отриману внаслідок конфіденційного співробітництва з іншими особами, або залучати цих осіб до проведення НСРД у випадках, передбачених цим Кодексом.
Залучення до конфіденційного співробітництва є не окремим різновидом НСРД, а складовим елементом їх проведення, що вбачається з положень ч. 2 ст. 246 КПК, де визначаються види НСРД, серед яких залучення до конфіденційного співробітництва відсутнє.
Участь конфідента в контексті реалізації положень статей 223, 246, 271 КПК охоплюється змістом і є невід`ємною складовою процесуальної дії органу досудового розслідування, спрямованої на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. Дії конфідента як невід`ємна складова НСРД у формі оперативної закупки фактично утворюють собою спосіб здійснення правоохоронним органом окремої процесуальної дії, метод втілення прихованих засобів виявлення і викриття кримінального правопорушення спеціальними підрозділами, отже, і виконавчий зміст здійснення правоохоронної діяльності у формі проведення НСРД.
Враховуючи характер конфіденційного співробітництва, орган розслідування сам визначає форми і способи його організації з урахуванням потреб розслідування, необхідності запобігти розголошенню факту і деталей такого співробітництва тощо.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 17 січня 2018 року прокурор постановив рішення про залучення ОСОБА_12 до проведення оперативної закупки наркотичного засобу "опій" у ОСОБА_11 . Добровільну згоду на проведення оперативної закупки наркотичного засобу "опій" у ОСОБА_11 надано ОСОБА_12 під час його допиту як свідка 15 січня 2018 року.
Кримінальний процесуальний закон не забороняє стороні обвинувачення отримувати згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та участь у НСРД у період часу, що передує даті прийняття рішення про проведення контролю за вчиненням злочину чи ухвалення слідчим суддею рішення про дозвіл на проведення НСРД.
Оскільки залучення особи до конфіденційного співробітництва й участь у НСРД є підготовчими діями сторони обвинувачення, спрямованими на підготовку до контролю за вчиненням злочину, проведення спостереження, відео-, аудіоконтролю особи, кримінальний процесуальний закон не встановлює вимог про те, щоб день та час постановлення прокурором рішення про проведення такої НСРД, як контроль за вчиненням злочину чи ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД - аудіо-, відеоконтроль особи, передували отриманню від особи згоди на її участь у НСРД.
Окремої постанови про залучення ОСОБА_12 до конфіденційного співробітництва матеріали справи не містять. Разом із тим об`єднана палата враховує, що рішення про застосування заходів безпеки, які містять справжні анкетні дані особи, котра дала згоду на конфіденційне співробітництво і до якої застосовано заходи безпеки, відповідно до вимог ч. 1 ст. 252 КПК та п. "а" ст. 15 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3782-XII "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" є державною таємницею і до матеріалів кримінального провадження не приєднуються, а зберігаються окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження. Згідно з ч. 3 ст. 317 КПК матеріали про застосування заходів безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не надаються.