ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 185/4325/20
провадження № 51-356км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020040370000800, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого у АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Вступ
13 травня 2020 року приблизно о 23:30, ОСОБА_7, маючи умисел, направлений на заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, під час виниклого конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, наніс потерпілому один удар складаним ножем в область живота. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинив останньому тілесне ушкодження, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.
Дії ОСОБА_7 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК України та засудив останнього до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років
6 місяців.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційної скарги засудженого, вирок місцевого суду залишив без змін.
У поданій касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати й призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про доведеність вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України "поза розумним сумнівом";
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2021 року засуджено ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 13 травня
2020 року приблизно о 23:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, разом із потерпілим ОСОБА_8 будучи біля магазину "Багіра", розташованого на вул. Кравченко, 4 в м. Павлограді Дніпропетровської області, на ґрунті раптово виниклих між ними неприязних відносин, маючи умисел, направлений на умисне спричинення тілесного ушкодження потерпілому, наніс останньому один удар складаним ножем в область живота в наслідок чого спричинив потерпілому тілесне ушкодження, яке за своїм характером відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до безпідставної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК України, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, захисник вважає, що всупереч вимогам КПК України судом першої інстанції, а в подальшому і апеляційним судом, не доведено "поза розумним сумнівом" винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
В обґрунтування своїх вимог захисник стверджує, що суд першої інстанції в основу обвинувального вироку поклав показання свідків, ряд письмових доказів, які не доводять факту того, що кримінальне правопорушення, яке інкриміноване засудженому вчинене саме ним.
До того ж вважає, що висновки щодо винуватості засудженого ґрунтуються на недопустимих доказах, зокрема таких як:
- протоколі проведення слідчого експерименту із засудженим від
15 травня 2020 року, з тих підстав, що фактично під час проведення даної слідчої дії був проведений допит засудженого, а не перевірка і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, а тому з урахуванням ч. 4 ст. 95 КПК України не може бути доказом на підтвердження винуватості її підзахисного;
- протоколі пред`явлення особи для впізнання потерпілим за фотознімками від 23 червня 2020 року, оскільки пред`явлення для впізнання було проведено за фотознімками, за відсутності засудженого.
Водночас захисник вказує на неповноту та однобічність судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
При цьому захисник наполягає на тому, що суд першої інстанції не перевірив версію засудженого про можливість нанесення потерпілому тілесного ушкодження іншою особою.
Також стверджує, що апеляційний суд на зазначені порушення допущенні місцевим судом увагу не звернув та, залишаючи подану апеляційну скаргу без задоволення, своїх висновків належним чином не мотивував.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу захисника не подавались.
У судовому засіданні захисник підтримала подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суду, та застосовані норми права
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав зазначених у ч. 1 цієї статті, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
Зі змісту касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірки цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Колегія суддів зазначає, що суд касаційної інстанції є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Разом з цим, касаційний суд за наявності відповідних доводів сторони у справі здійснює перевірку того, чи додержалися суди першої та апеляційної інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості "поза розумним сумнівом".
Про доведеність вини засудженого у вчиненні кримінального правопорушеннях, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України "поза розумним сумнівом".
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
У свою чергу, відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи "поза розумним сумнівом".
Стандарт доведення винуватості "поза розумним сумнівом" полягає у тому, що за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, колегія суддів зауважує, що засуджений вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не визнав, при цьому, не заперечував факт того, що 13 травня 2020 року він перебував в одній компанії з потерпілим, вони вживали горілку, перебували біля магазину "Багіра" (колишній "Караван"), розташованого на
вул. Кравченко, 4 в м. Павлограді Дніпропетровської області, а також, що цього дня у нього дійсно з собою був складаний ніж, однак вказував, виходячи з квартири сестри він його з собою не брав.
Водночас висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто умисного спричинення тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, суд першої інстанції зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань потерпілого, свідків, а також даних, що містяться у протоколах слідчих дій, висновках судово-медичних експертів та інших матеріалах провадження.
Так, із показань потерпілого ОСОБА_8 слідує те, що він перебував разом із засудженим та його сестрою ОСОБА_9 вдома у останньої, де всі вони вживали горілку, згодом він з ОСОБА_9 посварилися та всі разом пішли до магазину "Багіра" (колишній "Караван"), де засуджений наніс йому удар, він почув різку біль та побачив кров, після чого втік бо злякався, надалі зателефонував своїй матері, а та викликала швидку медичну допомогу.
Також свідок ОСОБА_10, яка є сестрою засудженого, зазначила, що
13 травня 2020 року вони разом з її братом відпочивали у неї вдома та запросили потерпілого у гості та всі разом вживали горілку. Через поведінку потерпілого, вона його вигнала з дому, і більше його вона не бачила. Після цього вона домовилася зі ОСОБА_11 зустрітися біля магазину "Караван", й вони разом із засудженим попрямували туди.
У свою чергу, апеляційний суд під час апеляційного перегляду даного провадження погодився з наданою судом першої інстанції оцінкою показань свідка ОСОБА_10 щодо обставин вчинення засудженим кримінального правопорушення та критичної оцінки цим судом показань зазначеного свідка в частині заперечення факту перебування з ними потерпілого по дорозі до магазину "Караван", оскільки свідок перебуває в родинних відносинах із засудженим та її показання, в цій частині, спростовуються, як показаннями самого потерпілого, так іншими доказами у провадженні.
При цьому апеляційний суд під час апеляційної процедури не знайшов підстав сумніватися в правдивості показань потерпілого на підтвердження винуватості засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1
ст. 121 КК України.
Разом з цим, апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, що показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_11, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, не можуть братися до уваги, оскільки ці свідки не були безпосередніми очевидцями події кримінального правопорушення.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Крім того, рішення суду про винуватість засудженого у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується також іншими письмовими доказами, зокрема даними: