Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 161/2196/22
провадження № 61-11046св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яку подав представник - адвокат Ульчак Богдан Іванович, на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 05 квітня 2023 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 09 червня 2023 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.
Позов обґрунтовано тим, що він на підставі переддоговірних відносин
з відповідачем передав останньому значну суму коштів, на підтвердження чого відповідач написав відповідні розписки.
Відповідач отримав від позивача грошові кошти у таких розмірах:
01 березня 2019 року - 5 100,00 доларів США, 20 серпня 2019 року - 2 600,00 євро, 15 листопада 2019 року - 7 000,00 євро, 20 травня 2019 року - 10 000,00 євро,
30 травня 2019 року - 8 200,00 євро, на загальну суму 27 800,00 євро та
5 100,00 доларів США.
Зазначав, що оригінали розписок знаходяться в нього, а строк повернення коштів не визначено.
Жодних контрактів укладено між сторонами не було, поставки товару
не здійснювалися, договори не укладалися, а тому, на його думку, має місце безпідставне отримання відповідачем грошових коштів.
Ним також вчинялися спроби досудового врегулювання спору шляхом надсилання претензії 30 квітня 2021 року, яка була отримана відповідачем 18 травня 2021 року, проте залишилася без виконання та реагування.
Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просив стягнути
зі ОСОБА_2 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 27 800,00 євро та 5 100,00 доларів США, що згідно з курсом Національного банку України станом на 02 лютого 2022 року становить 1 030 645,00 грн; 3 % річних
у сумі 22 024,74 грн та 37 618,54 грн - інфляційні збитки, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів закрито.
Ухвалу мотивовано тим, що оскільки на час виникнення між сторонами спірних правовідносин, ОСОБА_2 діяв на підставі довіреності як представник фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, а ОСОБА_1 як керівник
VVD STAVINVEST s.r.o. та ADREAL STAV s.r.o., а грошові кошти, які ОСОБА_1 просить суд стягнути зі ОСОБА_2, передані на виконання договорів поставки від 27 березня 2019 року № 01 із додатками та від 15 травня 2019 року
№ 02 із додатками, тобто спір між сторонами виник при виконанні правочинів
у господарській діяльності, тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Постановою Волинського апеляційного суду від 09 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником - адвокатом Ульчаком Б. І., залишено без задоволення. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі, оскільки між сторонами виник спір, який належить розглядати в порядку господарського судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є підставою для закриття провадження
у справі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката
Ульчака Б. І. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року
та постанову Волинського апеляційного суду від 09 червня 2023 року, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що спірні кошти ОСОБА_1 передавав ОСОБА_2 як фізична особа. Чеські компанії права на ці грошові кошти
не мають і в бухгалтерському обліку таких компаній вони не відображені.
У розписках ОСОБА_1 не визначений як директор чеських юридичних осіб,
а також не зазначено, що відповідач діяв в інтересах своєї матері - фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 .
На думку представника ОСОБА_1 - адвоката Ульчака Б. І., закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій фактично позбавляють іноземного громадянина в доступі до правосуддя, оскільки ОСОБА_1 не має підстав для звернення на території Україна до суду господарської юрисдикції,
у зв`язку із тим, що не має статусу суб`єкта господарювання. Також він не має відношення до договірних відносин суб`єктів господарювання. Спірні грошові кошти є його особистими, права на які іноземним компаніям не належать.
Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що будь-який товар
за договорами поставок від 27 березня 2019 року № 1 із додатками та
від 15 травня 2019 року № 02 із додатками не поставлявся відповідачем,
що виключає наявність господарських відносин між сторонами. У спірних правовідносинах мають місце зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України.
З огляду на суб`єктивний склад спірних правовідносин: фізичні особи - отримувач коштів і особа, яка передавала кошти, відсутність між ними відповідних оформлених договірних відносин, відсутність належних бухгалтерських документів, які б вказували, що спірні кошти оприбутковані суб`єктами господарювання, на думку представника ОСОБА_1 - адвоката Ульчака Б. І., цей спір є цивільно-правовим та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
У серпні 2023 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Філіпович-Силку Т. Ю. подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанцій
та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Позиція Верховного Суду
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо
це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Правове обґрунтування
Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення
від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив,
що фраза "встановлений законом"поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм,
які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно
з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір
та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року
№ 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого закономвиду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних, цивільних, кримінальних чи господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту
та правової природи
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних особистих прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін
є зазвичай фізична особа (стаття 19 ЦПК України).
При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та
частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала
б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі