РІШЕННЯ
Іменем України
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа №990/64/23
адміністративне провадження № П/990/64/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
головуючого судді - Губської О.А.,
суддів: Єресько Л.О., Мацедонської В.Е., Соколова В.М., Уханенка С.А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Андрійчук Т.В.,
представника позивача: Новицької С.В.,
представника відповідача: Саввіна С.С.,
представника третьої особи: Шеляженка Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Громадська організація "Український Рух Пацифістів", про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
1. ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Громадська організація "Український Рух Пацифістів", в якому просить:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка виразилася в тому, що Президент України В. О. Зеленський не визначив порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови;
1.2. зобов`язати Президента України В. О. Зеленського визначити порядок звільнення із військової служби на підставі сумлінної відмови для реалізації права на сумлінну відмову від військової служби, передбаченого ст.35 Конституції України, ст.18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини).
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
2. Позивач в обґрунтування позову зазначив, що будучи гарантом додержання прав людини, уповноваженим визначати порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців, при здійсненні керівництва у сфері оборони Президент України В. О. Зеленський протиправно не визначив порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, тоді як Президент України зобов`язаний визначити порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови для гарантування додержання права людини на сумлінну відмову від військової служби, передбаченого ст.35 Конституції України, ст.18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст.9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини). Вказує, що внаслідок порушення Президентом України зазначених вимог Конституції та законодавства України було порушено його право на сумлінну відмову від військової служби.
3. Також скаржник зазначає, що як християнський пацифіст, він має релігійні переконання, несумісні із виконанням військового обов`язку, і через його сумлінну відмову від військової служби має право на заміну виконання військового обов`язку, в т.ч. призову на військову службу за мобілізацією, на альтернативну (невійськову) службу. Вважає, що згідно із Конституцією та законодавством України, заява у будь-якій формі (усній, письмовій, у цій позовній заяві, тощо) про відповідні релігійні переконання є достатнім доказом їх дійсної наявності і право на сумлінну відмову від військової служби, включаючи заміну військового обов`язку альтернативною невійськовою службою, має реалізуватися незалежно від належності або неналежності людини до будь-яких релігійних організацій, оскільки це право за законом і за юридичним принципом абсолютної неможливості втручання держави у сферу forum internum людини зумовлюється виключно наявністю особистого внутрішнього переконання (сумлінної відмови) людини, що виключає виконання військового обов`язку.
4. Також позивач зауважив, що він є учасником Громадської організації "Український Рух Пацифістів" та погоджуюся з її метою, а саме здійснення права на мир, ненасильницький захист від агресії і примусу воювати, громадський контроль і скорочення сектору безпеки і оборони; підписав Декларацію Антивоєнного Інтернаціоналу (War Resistersʼ International), рішуче відмовляється підтримувати будь-які види війни і старатиметься усунути всі причини війни; підписав Декларацію миру міжнародної мережі Світ ВИЩЕ війни (World BEYOND War), до якої входить Український Рух Пацифістів.
5. ОСОБА_1 вказав, що після вторгнення держави-агресора він переїхав із сім`єю до Одеси, де йому 14 вересня 2022 року було вручено повістку про призов по мобілізації. Попри те, що він вказав, що його релігійні переконання не дозволяють служити в армії і вбивати людей, висловлена ним сумлінна відмова була проігнорована, чим було порушене його право на сумлінну відмову від військової служби. У подальшому шляхом погроз кримінальним покаранням (ув`язненням), його змусили не чинити опір протиправному призову за мобілізацією, а також примусом і обманом змусили прийняти військову присягу. Позивач вказує, що йому пообіцяли, що в армії від нього не вимагатимуть користуватися зброєю і вбивати людей, вчили на водія за військово-обліковою спеціальністю 790, а після закінчення учебки привезли на Донеччину і сказали, що водіїв їм не треба та зачислили його стрільцем. У подальшому він сумлінно відмовлявся користуватися зброєю, хоча за військовим квитком на ньому числиться автомат АК-74, чим порушується його право на сумлінну відмову від військової служби. Зазначає, що багато разів заявляв і відстоював своє право на відмову вбивати з мотивів сумління під час військової служби у Збройних Силах України, однак його заяви та усні рапорти не сприймалися серйозно і йому не дозволяли подати та відмовлялися приймати рапорт про звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, чим було порушено його право на сумлінну відмову від військової служби, передбачене Конституцією та законодавством України.
6. Позивач вказує, що Указом Президента України "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби, як сумлінна відмова, і своїми іншими актами Президент України також протиправно не визначив порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови.
7. 03 січня 2023 року Громадською організацією "Український Рух Пацифістів" направлено звернення до Президента України В. О. Зеленського та до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням замінити позивачу військову службу на альтернативну невійськову. Під час подальшого листування з Офісу Президента України заява Українського Руху Пацифістів про захист права позивача на сумлінну відмову від військової служби була направлена до Міністерства оборони України, і на неї було надано відповідь від 03.03.2023 за підписом Начальника управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Р.Горбача, в якій стверджується, що підстав для проходження альтернативної невійськової служби у військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 немає. Зі змісту цього листа також вбачається, що при застосуванні діючого законодавства командування Збройних Сил України керується передусім актами Президента України як верховного головнокомандувача, який через протиправну бездіяльність не визначив порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, чим і пояснюється системне ігнорування права людини на сумлінну відмову від військової служби та незастосування відповідних норм Конституції та законодавства України всіма ланками командування Збройних Сил України.
8. 04.02.2023 листом представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Олександра Кононенка було повідомлено, що встановлений статтею 65 Конституції України обов`язок громадянина захищати свою державу кореспондується із встановленим статтею 35 Конституції України обов`язком Держави замінювати виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою громадянину, який має несумісні із військовою службою релігійні переконання. Тобто, Конституція України гарантує звільнення громадян, які за своїми релігійними переконаннями не допускають користування зброєю, від проходження військової служби за призовом. Також зазначається, що закон, яким би у відповідності до ст. 64 Конституції України під час дії воєнного стану обмежувалися права громадян, передбачені ст. 35 Конституції України, прийнято не було. Аналогічні правові норми, за якими право Держави зобов`язувати своїх громадян проходити військову службу не є абсолютним і обмежується правом кожної людини на відмову від несення військової служби, зокрема, з міркувань релігії, встановлені і в міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема, у статті 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. При цьому право на відмову від несення військової служби на підставі релігійних переконань має абсолютний характер. Тому держава не може накладати обмеження на свободу сповідувати свою релігію за допомогою обов`язкової військової служби. Також у вказаному листі пояснюється, що Конституція України та міжнародні договори мають вищу юридичну силу (перевагу над іншими внутрішньодержавними законодавчими актами), а тому право особи на альтернативну службу (тобто, звільнення від проходження військової служби за призовом) є абсолютним і не може обмежуватися у зв`язку з відсутністю (неурегулюванням законами України) порядку заміни військової служби на альтернативну під час дії воєнного стану. Окрім того, у зазначеному листі представника Уповноваженого констатувалося, що зазначене питання не врегульоване ані Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу", ані статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а також висловлювалася думка, що питання звільнення позивача з військової служби може бути вирішене виключно шляхом скасування в судовому порядку наказу про призов його на військову службу.
9. На думку позивача, оскільки як гарант захисту прав людини Президент України зобов`язаний визначити порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, належним способом правового захисту його порушеного права на сумлінну відмову від військової служби є зобов`язання Президента України через суд виконати його обов`язки та гарантувати права людини, встановлені Конституцією та законодавством України, в т.ч. міжнародними договорами про права людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Європейська конвенція з прав людини), які мають вищу юридичну силу за Закон України "Про альтернативну (невійськову) службу" та Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу".
10. Позивач наголошує, що статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не передбачено такої підстави для звільнення із військової служби, як сумлінна відмова, що не може бути перешкодою для звільнення із військової служби на цій підставі, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" порядок проходження військової служби (а отже, і звільнення з неї) визначається не тільки цим законом, але й іншими законами України, починаючи з Конституції та міжнародних договорів України, які передбачають таку підставу для звільнення з військової служби, як сумлінна відмова.
11. Позивач також зазначає, що право людини на сумлінну відмову від військової служби передбачене ст. 35 Конституції України, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) і невід`ємною гарантією цього права є можливість заміни виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, в тому числі, шляхом звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови. Як гарант прав людини за ч. 1 ст. 102 Конституції України, Президент України має вживати всі необхідні заходи для гарантування (забезпечення і непорушності) в Україні права людини на сумлінну відмову від військової служби, передбаченого ст. 35 Конституції України, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини), в тому числі, гарантувати це право людини та інші права людини при виконанні усіх повноважень Президента України nа Конституцією за законами України.
12. Таким чином, на думку позивача, здійснюючи керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 106 Конституції України, визначаючи порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Президент України має позитивне зобов`язання гарантувати реалізацію і повне дотримання прав людини, зокрема, права людини на сумлінну відмову від військової служби. Це зобов`язання було порушене бездіяльністю Президента України, який не визначив порядок звільнення із військової служби на підставі сумлінної відмови.
13. Відповідач заперечує проти позову, вважає, що позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки з огляду на заявлені позивачем позовні вимоги, у цій справі відсутній публічно-правовий спір між ОСОБА_1 та Президентом України Зеленським В.О, а також відсутнє порушене право, свобода або інтерес позивача.
14. Свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що безпосередньо між позивачем і Президентом України відсутній будь-який спір у зв`язку зі здійсненням останнім владно-управлінських повноважень, що передував зверненню до адміністративного суду. Президентом України не приймалося жодних рішень та не вчинялось жодних дій (або не допускалось бездіяльності), юридичним наслідком яких було б порушення прав, свобод та інтересів позивача. Також, позивачем не зазначено та не обґрунтовано, які саме з законодавчо-визначених обов`язків не були здійснені Президентом України та якими доказами такі обставини підтверджуються.
ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
15. Верховний Суд ухвалою від 24 квітня 2023 року відкрив провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 22 травня 2023 року о 11:30 год .
16. Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Громадську організацію "Український Рух Пацифістів".
17. Громадська організація "Український Рух Пацифістів" підтримала позовні вимоги і погодилася із всіма доводами позовної заяви ОСОБА_1 .
18. Розгляд справи неодноразово відкладався у звʼязку із задоволенням клопотань позивача.
19. У судовому засіданні 25 вересня 2023 року представники позивача, представник третьої особи та представник відповідача підтримали свої доводи, вимоги і заперечення, викладені в позовній заяві, відзиві на неї та відповіді на відзив.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
20. Позивач мобілізований до лав Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" та станом на дату подання позову проходить службу у в/ч НОМЕР_1 .
21. Разом з тим, позивач вважає, що як християнський пацифіст він має релігійні переконання, несумісні із виконанням військового обов`язку, і через його сумлінну відмову від військової служби має право на заміну виконання військового обов`язку, в т.ч. призову на військову службу за мобілізацією, на альтернативну (невійськову) службу.
22. Позивач стверджує, що позбавлений права відмовитися (звільнитися) від (з) військової служби у зв`язку із його релігійними переконаннями через відсутність відповідного порядку, у чому і вбачає порушення Президентом України його прав.
23. Вважає, що будучи гарантом додержання прав людини, уповноваженим визначати порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців, при здійсненні керівництва у сфері оборони Президент України В. О. Зеленський протиправно не визначив порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови, тоді як Президент України зобов`язаний визначити порядок звільнення з військової служби на підставі сумлінної відмови для гарантування додержання права людини на сумлінну відмову від військової служби, передбаченого ст. 35 Конституції України, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини).
24. Зазначає, що внаслідок порушення Президентом України зазначених вимог Конституції та законодавства України було порушено його право на сумлінну відмову від військової служби, в результаті чого він звернувся до суду з цим позовом.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.
27. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
29. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
30. Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
31. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України встановлені статтею 266 КАС України. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої цієї статті її правила поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Президента України.
32. Верховний Суд звертає увагу на те, що положення частини першої статті 2, пункту 2 частини першої статті 4, статей 5, 19 та частини першої статті 266 КАС України слід розуміти так, що в порядку адміністративного судочинства до Верховного Суду як суду першої інстанції можуть оскаржуватися тільки ті правові акти, дії чи бездіяльність, зокрема, Президента України, які прийнято / вчинено / допущено у правовідносинах, у яких глава держави реалізує свої владні (управлінські) функції.
33. Також слід звернути увагу на те, що як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (справа № П/9901/137/18 (800/426/17), протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.