Постанова
Іменем України
28 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 591/3751/18
провадження № 61-4412св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Сидоренко А. П., та постанову Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Після придбання вказаного будинку йому стало відомо, що в ньому є зареєстрована та проживає стороння особа без будь-яких правових підстав.
13 червня 2018 року він звернувся до Центру надання адміністративних послуг у м. Суми з проханням надати йому довідку про кількість зареєстрованих осіб у його будинку і отримав довідку, відповідно до якої у його будинку зареєстрована ОСОБА_2 .
Зазначав, що будь-яких усних чи письмових домовленостей між ним та відповідачем щодо її проживання у його будинку не існує. Відповідач не є членом його сім`ї. На його усні прохання щодо звільнення його приміщення та зняття з реєстрації, відповідач ніяким чином не реагує.
Крім того, вказував на те, що він має намір проживати у вказаному будинку.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_2 вселилася до спірного будинку на законних підставах, тривалий час проживала в цьому житлі, зареєстрована у цьому житлі з 16 січня 1998 року за згодою колишнього власника ОСОБА_3, виходив із того, що відповідач не втратила право проживання у придбаній позивачем частині житлового будинку, а сам по собі факт набуття права власності на це житло, обтяжене правом користування ним відповідачем, не може бути підставою для позбавлення її права на житло, а тому дійшов висновку, що відповідач не може бути визнана такою, що втратила право користування спірним житлом з підстав, зазначених у позові.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що на момент купівлі житлового будинку він знав, що відповідач зареєстрована у ньому і погодився на його придбання з таким обтяженням. Відповідач не втратила право проживання у придбаній позивачем частині житлового будинку, а сам по собі факт набуття права власності на це житло, обтяжене правом користування ним відповідачем, не може бути підставою для позбавлення її права на житло.
Також апеляційний суд зазначив, що відсутні відомості про втрату відповідачем правового інтересу до спірного житла та відсутні правові підстави для позбавлення її права на житло.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанції не врахували, щореєстрація відповідачки у належному йому житловому будинку посягає не лише на його права володіння, користування і розпорядження, яким він не в змозі вільно розпорядитися, але і на його право на таємницю і повагу до свого приватного та сімейного життя, яке неможливо забезпечити за умови проживання в одному житлі сторонньої особи.
Встановивши, що відповідачка з 2018 року не проживає у спірному житловому будинку, суди не звернули уваги на те, що остання втратила інтерес до житла, оскільки вона не зверталась із заявами чи скаргами щодо протиправність його дій до правоохоронних органів чи органів юстиції; не зверталась до суду за захистом своїх прав та не вживала жодних заходів для вселення до будинку.
Крім того, відповідач не надала доказів того, що вона не забезпечена житлом.
Відповідачка добровільно і самостійно виселилась із його житлового приміщення в інше житло, в якому вона проживає вже більше п`яти років, оскільки має житло у м. Києві.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 243/7004/17 (провадження № 61-25371св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 209/3302/13-ц (провадження № 61-10709св19), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18), 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17 (провадження № 61-38672св18), від 16 грудня 2022 року у справ № 757/21768/14 (провадження № 61-635св22) та інших.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з договором купівлі-продажу 57/100 часток житлового будинку від 14 грудня 2017 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, останній купив будинок АДРЕСА_1 та 47/100 часток земельної ділянки, загальною площею 0,0532 га за цією ж адресою.
ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 57/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою Управління "Центру надання адміністративних послуг у м. Суми" від 13 червня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
28 листопада 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лубніна Т. І., в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу 57/100 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, стосовно покупця будинку - ОСОБА_1, визнати її покупцем 57/100 частини будинку, визнати недійним договір купівлі-продажу 47/100 часток земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, стосовно покупця ОСОБА_1 та визнати її покупцем; визнати за нею право власності на 57/100 часток домоволодіння та 47/100 часток земельної ділянки, загальною площею 0,0532 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 27 серпня 2020 року у справі № 591/7173/18, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.