Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
місто Київ
справа № 357/11426/21
провадження № 61-3271св23
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради Київської області,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2022 року, ухвалені у складі судді Бондаренко О. В., та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Ігнатченко Н. В., Мережко М. В., Савченка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачів
ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області
(далі - Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, виконавчий комітет), третя особа - ОСОБА_2, у якому просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 травня 2021 року № 370 "Про висновок щодо доцільності призначення опікуна недієздатного ОСОБА_3".
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він має недієздатного брата ОСОБА_3, якого на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду від 05 лютого 1999 року у справі № 2-309/1999 визнано недієздатним.
У 1998 році його сестра ОСОБА_4 та колишня дружина брата ОСОБА_5 дали погодження на призначення його опікуном.
Рішенням від 22 квітня 1999 року № 114 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради призначив опікуном недієздатного ОСОБА_3
25 травня 2021 року Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради ухвалив рішення "Про висновок щодо доцільності призначення опікуна недієздатного ОСОБА_3", відповідно до якого відповідач рекомендував призначити опікуном недієздатного ОСОБА_3 ОСОБА_2 .
Позивач із цим рішенням не погодився, вважаючи його таким, що суперечить інтересам недієздатного брата ОСОБА_3 .
Зазначив, що протягом останніх 35 років він доглядає брата, з них офіційно є його опікуном 22 роки, забезпечує його усім необхідним, зокрема ліками тощо. Позивач отримав для недієздатного брата для проживання квартиру, як опікун допоміг її приватизувати, зробив ремонт, замінив міжкімнатні двері, купив нову стінку, підставку під телевізор, чорно-білий, а з часом і кольоровий телевізор, холодильник, нову газову плиту, встановив газовий лічильник, для його безпеки встановив грати на вікна, адже квартира знаходиться на першому поверсі.
Загалом протягом цих років він купував йому все необхідне, зокрема одяг, посуд, побутові речі, готував і приносив їжу. Він сам доглядає брата, постійно поряд з ним. Увесь свій життєвий шлях він працював, неодноразово був нагороджений відзнаками, отримував премії, має посвідчення ветерана праці.
Натомість дочка ОСОБА_3 . ОСОБА_2, яка до березня 2021 року жодного разу не цікавилася долею свого батька, навіть не провідувала його, не допомагала йому, соромилася й обходила його стороною. Батьком вона вважає свого вітчима, про що вона позивачу заявляла неодноразово.
У березні 2021 року вона разом зі своєю матір`ю, без відома ОСОБА_1 увірвалися у квартиру ОСОБА_3, розбивши вікно, у зв`язку з чим він звертався до правоохоронних органів. Мова про якусь допомогу зі сторони дочки, спілкування з батьком не йшла. 22 березня 2021 року ОСОБА_2 вдруге була у квартирі і теж без його відома, увірвалася туди з представниками органу опіки та піклування, які склали акт обстеження умов проживання недієздатного без відома та присутності опікуна, про що свідчить відсутність його підпису на акті. Єдине зауваження до нього в органу опіки та піклування - забруднена стіна, стеля та посуд, з якого їв брат. Проте, брат завжди нагодований, помитий, а немитий посуд не може стати підставою для сумніву, що він не справляється зі своїми обов`язками опікуна, адже брат хворий і може вести себе неадекватно, а позивач прибирає за ним останні 37 років.
Зазначив, що з огляду на спосіб життя ОСОБА_2 вона не може бути опікуном ОСОБА_3 . Вона сама не виявляла бажання бути опікуном, представники органу опіки та піклування знайшли її та провели роз`яснювальну, консультативну бесіду 23 лютого 2021 року, про що зазначено у витязі протоколу від 22 квітня 2021 року № 3, і лише після бесіди вона написала заяву до органу опіки і піклування про призначення її опікуном від 03 березня 2021 року.
Протягом 22 років (час, коли ОСОБА_1 є офіційним опікуном ОСОБА_3 ) ніхто з органів опіки та піклування не цікавився його братом та умовами його проживання.
На переконання позивача, працівники органу опіки та піклування помиляються в тому, що ОСОБА_2 буде дійсно доглядати батька.
22 березня 2021 року проведено обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_2 та складено відповідний акт. Третя особа не має власного житла, нібито винаймає житло у подруги, яка живе за кордоном, однак договору оренди житла не надала. На утриманні ОСОБА_2 є двоє неповнолітніх дітей, дохід мінімальний. Натомість позивач отримує пенсію та у брата теж є мінімальна пенсія у зв`язку з інвалідністю, за яку брат не міг отримати всіх тих матеріальних благ, які є в його квартирі, все це йому купував позивач.
Зазначив, що він може бути єдиним опікуном ОСОБА_3, а дочка недієздатного діє не в його інтересах, а лише шкодить йому.
Зазначив, що брата також доглядає онук позивача ОСОБА_6, якого він навчив всім навичкам опікуна. КНП БМР "Білоцерківська міська лікарня № 4" надала письмове підтвердження про належне виконання ним обов`язків опікуна в частині надання медичної допомоги. Також є постанова Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2019 року у справі № 357/14063/19, відповідно до якої ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 184 КУпАП за ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Також згідно із постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/7600/16-п ОСОБА_2 27 червня 2016 року затримано працівниками Білоцерківського відділення поліції під час керування автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, і лише з вини правоохоронних органів, які передали в суд справу через три місяці після складання протоколу, її було закрито.
ОСОБА_2 намагалася дискримінувати позивача та отримати рішення опікунської ради про позбавлення його обов`язків опікуна, проте їй відмовлено.
Між ним як опікуном і ОСОБА_2, яка бажає стати опікуном, виник конфлікт, вона чинить перешкоди йому в догляді брата та з огляду на останні події склалися неприязні стосунки.
ОСОБА_2 не бачила і не спілкувалася з батьком більше 20 років та лише з березня 2021 року декілька разів була у нього, кожен цей візит супроводжував погіршенням самопочуття брата, у побуті вона нічого не допомагає, не купала і годувала недієздатного батька.
На переконання позивача, мета у ОСОБА_2 стати власником квартири ОСОБА_3 шляхом успадкування майна.
Позивач звернув увагу, що відповідач в оспорюваному ним рішенні не посилається на будь-які обставини, що стали підставою для його ухвалення та мали значення для призначення ще одного опікуна, не зазначає мотивів рішення з посиланням на нормативно-правові акти. У цьому рішенні є лише посилання на протокол опікунської ради та записку Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, які теж не свідчать про причини рекомендувати другого опікуна. Відповідач зазначив, що "з метою захисту особистих немайнових і майнових прав ОСОБА_3, для створення йому необхідних побутових умов, здійснення за ним належного постійного догляду, забезпечення лікування у разі необхідності, виконавчий комітет вирішив рекомендувати призначити опікуном ОСОБА_7".
Проте, протягом більш ніж 30 років усі перераховані блага і турботу надає недієздатному виключно позивач, інформації про його неналежне виконання обов`язків опікуна немає у відповідача. Орган опіки і піклування безпідставно повністю відхилив його доводи про те, що ОСОБА_2 не може бути опікуном, оскільки її інтереси суперечать інтересам недієздатного ОСОБА_3 .
Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третьої особи
Відповідач Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради заперечував проти задоволення позову. Зазначив, що оспорюване рішення виконавчого комітету ухвалено відповідно до вимог частини дев`ятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно з якою рішення виконавчого комітету, віднесені до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Третя особа ОСОБА_2 зазначила, що рішення органу опіки і піклування (рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 травня 2021 року "Про висновок щодо доцільності призначення опікуна недієздатного ОСОБА_3".) ухвалено згідно з чинним законодавством України, підстав для його скасування немає, а тому у задоволенні позову просила відмовити.
Стислий виклад змісту рішень суду першої інстанції
Рішенням від 02 серпня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виснував, що визнання оспорюваного рішення виконавчого комітету незаконним може відбутися лише у разі невиконання вимог саме закону або в порушення закону, зокрема, Закону України "Про місцеве самоврядування" та ЦК України, чого здійснено не було. Суд встановив, що відповідач діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог законодавства, а тому немає правових підстав для визнання оспорюваного рішення незаконним.
Також суд врахував, що рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 травня 2021 року № 370 є поданням органу опіки та піклування для встановлення судом опіки над фізичною особою, яка визнана судом недієздатною, та станом на час розгляду справи це рішення втратило свою чинність, оскільки зі спливом шестимісячного строку дії рішення виконавчого комітету в дію вступає рішення суду про призначення опікуна.
За висновками суду першої інстанції, позивач також не довів, що рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 25 травня 2021 року № 370 "Про висновок щодо доцільності призначення опікуна недієздатного ОСОБА_3" порушено його права чи права підопічного.
Додатковим рішенням від 18 серпня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області задовольнив заяву ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що рішенням суду від 02 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю. Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат врахував понесені заявником витрати, пов`язані з розглядом справи, конкретні обставини справи та, керуючись принципами справедливості, пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, дійшов висновку про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь третьої особи ОСОБА_2 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 02 лютого 2023 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2022 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що за змістом оспорюваного рішення Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради відповідач лише рекомендував призначити опікуном недієздатного ОСОБА_3 ОСОБА_2 .
Тож за висновками апеляційного суду, оспорюване рішення виконавчого комітету як органу опіки та піклування є дорадчим документом, який подається до суду для вирішення питання про призначення опікуна недієздатній особі, а правові наслідки для опікуна виникають виключно у результаті ухвалення судового рішення, в процесі якого відбувається оцінка всіх доказів у сукупності, у тому числі і оспорюваного рішення органу опіки та піклування, яке не має наперед встановленої сили для суду, який розглядає спір про призначення опікуна над недієздатною особою.
Апеляційний суд наголосив, що відповідач розглянув заяву ОСОБА_2 про призначення її опікуном над недієздатним батьком ОСОБА_3 у межах своїх повноважень і покладених на нього обов`язків та ухвалив рішення рекомендаційного характеру про доцільність такого призначення, а остаточне призначення опікуна недієздатній особі є виключною компетенцією суду відповідно до приписів статті 60 ЦК України, за змістом якої суд встановлює опіку фізичній особі у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що суд першої інстанції з правомірною критичністю оцінив твердження позивача щодо наявності протиправної поведінки ОСОБА_2, яка суперечить інтересам її недієздатного батька, оскільки позивач не надав доказів подання ним до органу опіки і піклування відповідного документального підтвердження до прийняття оспорюваного рішення, а оглянутий в судовому засіданні адміністративний матеріал, відповідно до якого ОСОБА_2 притягнуто до відповідальності за частиною третьою статті 184 КУпАП та показання свідків, на переконання апеляційного суду, таких обставин не підтверджують.
Також апеляційний суд виснував, що ОСОБА_1 має захищати свій інтерес під час судового розгляду справи за вимогами про призначення опікуна, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування. Позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не довів порушення свого права або інтересу, у зв`язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, то апеляційний суд зазначив, що на час вирішення спору по суті позову в суді першої інстанції третя особа остаточно не визначила понесені нею судові витрати на правничу допомогу, відповідні докази на підтвердження розміру витрат, які ОСОБА_2 мала сплатити за надані адвокатом послуги (виконані роботи), в судовому засіданні 02 серпня 2022 року не надавала, а заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну допомогу адвоката подала після ухвалення судового рішення у встановлений законом п`ятиденний строк. Відтак питання про витрати на правничу допомогу не входило в предмет розгляду в суді під час вирішення справи по суті та підлягало розгляду в порядку статей 246, 270 ЦПК України. Під час розгляду справи та разом із заявою про ухвалення додаткового рішення на підтвердження понесених ОСОБА_2 судових витрат представник третьої особи подав до суду першої інстанції відповідні докази.
Апеляційний суд наголосив, що за результатом розгляду справи суд першої інстанції, оцінюючи обґрунтованість вимог заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат, відсутність заперечень сторони позивача в контексті приписів частини п`ятої статті 137 ЦПК України, співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, правомірно вважав, що визначена третьою особою сума є обґрунтованою та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000, 00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що якщо він звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", а тому у порядку частини сьомої статті 141 ЦПК України документально підтверджені судові витрати, понесені третьою особою, мають компенсуватися за рахунок держави, оскільки такі приписи законодавства стосуються виключно такого виду судових витрат, як сплаченого судового збору, а не понесених витрат на професійну правничу допомогу у справі, які підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, на загальних підставах.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Позивач ОСОБА_1 13 лютого 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 серпня 2022 року, додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій не застосували правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18)
(провадження № 11-606апп18);
- суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржувані рішення на підставі неналежного доказу, а саме на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_3, складеного за відсутності ОСОБА_1, що свідчить про порушення процедури подання документів на опікуна.
Заявник зазначив, що якщо порушення своїх прав особа встановила у тих наслідках, викликаних рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 820/7173/16 (провадження № 11-613апп18)).
Щодо підстав оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, залишеного без змін постановою апеляційного суду, то заявник зазначив, що оскільки він звільнений від сплати судового збору за законом, то і судові витрати не повинні відшкодовуватися ним на користь третьої особи.
Також як на підставу касаційного оскарження додаткового рішення суду першої інстанції послався на висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц
(провадження № 61-3416св18).
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач надав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував справу із суду першої інстанції.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, а проживає за адресою: АДРЕСА_2, є пенсіонером, перебуває на обліку в Білоцерківському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області та отримує станом на квітень 2021 року пенсію за віком у розмірі 4 437, 37 грн і пенсію у зв`язку з інвалідністю у розмірі 2 729, 54 грн, є ветераном праці, має право на відповідні пільги. Станом на 15 вересня 2021 року має задовільний стан здоров`я, за зареєстрованою адресою місця проживання до КП БМР ЖЕК № 7 на нього скарг не надходило.
ОСОБА_1 є братом ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який є особою з інвалідністю другої групи з 19 листопада 1997 року безстроково, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1, та який визнаний недієздатним відповідно до рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 1999 року у справі № 2-309/1999, яке набрало законної сили 16 лютого 1999 року.
Рішенням від 22 квітня 1999 року № 114 Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради призначив ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач з 1999 року виконує обов`язки опікуна ОСОБА_3, забезпечує його харчуванням, лікуванням та облаштуванням побуту. Орган опіки та піклування не встановив обставин і не ухвалював рішення про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків опікуна.
Згідно з довідками Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 08 вересня 2021 року № 8344/05-16 та № 8345/05-16 ОСОБА_3 з серпня 2001 року перебуває на обліку в зазначеному управлінні та отримує станом на вересень 2021 року пенсію у розмірі 2 741, 02 грн.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 22 липня 1999 року № НОМЕР_1, виданого Комунальною службою приватизації державного житлового фонду м. Біла Церква на підставі розпорядження завідуючого цього фонду від 22 липня 1999 року № 1-2-26, зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ у книзі № 95, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 .