Постанова
Іменем України
26 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 756/5565/21
провадження № 61-2923св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська окружна прокуратура міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану адвокатом Негребецькою Юлією Едуардівною, на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року у складі колегії суддів Левенця Б. Б., Ратнікової В. М., Борисової О. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_4, про визнання недійсним договору та витребування майна.
Позов мотивований тим, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення процесуального керівництва у кримінальному проваджені № 12019100040008801 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, встановлені порушення майнових прав та інтересів держави в особі Київської міської ради, а саме факт вибуття кв. АДРЕСА_1 з власності територіальної громади міста Києва поза волею її власника.
Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 березня 2012 року № 174 згідно з пунктом 2 "Про внесення змін в договори найму жилих приміщень" у зв`язку зі смертю попереднього наймача квартири ОСОБА_6 внесені зміни до договору найму житлового приміщення на однокімнатну кв. АДРЕСА_1, та укладено його з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За інформацією Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 01 грудня 2020 року № 104-11070 приватизація кв. АДРЕСА_1 станом на 30 листопада 2020 року органом приватизації державного житлового фонду Оболонського району міста Києва не здійснювалась. За інформацією Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації свідоцтво про право власності на цю квартиру не оформлювалось.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчук В. І. на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2019 року зареєстрував право власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5 .
Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу квартира належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 червня 2004 року відділом приватизації державного житлового фонду Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва на підставі розпорядження від 18 червня 2004 року № 1833 згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Відповідно до пункту 3 договору купівлі-продажу право власності продавця на вказану квартиру зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 28 липня 2004 року в реєстрову книгу за № д.151-155, реєстровий номер 32866.
Свідоцтво про право власності на спірну квартиру в установленому законом порядку не видавалося, державна реєстрація за ОСОБА_5 не проводилася, право власності у останнього не виникало, тому він не мав права розпоряджатись цим майном.
На думку прокурора, згідно зі свідоцтвом про право власності в порядку приватизації нет виникає ніяких правових наслідків, воно є нікчемним за своєю правовою природою, тому не потребує визнання його недійсним в судовому порядку.
У подальшому 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1, відповідно до якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 набула у власність спірну квартиру.
Надалі ОСОБА_4 відповідно до договору дарування від 02 лютого 2021 року подарувала цю квартиру своїй дочці ОСОБА_3 .
Прокурор вважає, що всі наступні дії зі спірною квартирою спрямовані на незаконне заволодіння майном комунальної власності, порушують права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради як єдиного власника цього майна.
Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1, серія та номер 1209 від 30 вересня 2019 року, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Корнійчуком В. І; витребувати від ОСОБА_3 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради спірну кв. АДРЕСА_1 ; вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 вересня 2021 року у позові відмовлено.
Відмовивши у позові, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу від 30 вересня 2019 року є нікчемним, тому не потребує визнання його недійсним, проте витребування майна від ОСОБА_3 буде становити непропорційність втручання в особисті майнові права власника та становити індивідуальний й надмірний для неї тягар, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково.
Витребувано на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради із незаконного володіння ОСОБА_3 кв. АДРЕСА_1, загальною площею 30,4 кв. м, житловою площею 17,5 кв. м.
Вирішено питання про судові витрати.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідним органом приватизації свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 не оформлювалось, розпорядження від 18 червня 2004 року № 1833 не видавалось, тобто право власності у ОСОБА_5 на спірну квартиру у встановленому законом порядку не виникало, тому договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_1 від 30 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.
Установлення цього факту є достатнім для витребування квартири в порядку статті 388 ЦК України.
Встановлені у справі обставини свідчать про відчуження нерухомого майна (квартири) особою, яка не є власником цього майна за документами, що не видавались (були підроблені), а оспорюваний прокурором правочин фактично спрямований на незаконне заволодіння майном власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Такі обставини відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення її прав власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові.
Відповідачка ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної квартири, яку вона отримала в дар від матері ОСОБА_4, яка купила квартиру на підставі договору купівлі-продажу у ОСОБА_2, який на момент продажу квартири не мав прав на цю квартиру.
ОСОБА_3 набула право власності на спірну квартиру безоплатно, отримавши в дар від матері ОСОБА_4, а остання, проявивши розумну обачність, могла звернути увагу, що спірна квартира двічі відчужувалась протягом 29 календарних днів: 30 вересня 2019 року і 28 жовтня 2019 року.
Згідно з доказами у справі з 22 жовтня 2019 року здійснюється кримінальне провадження № 12019100040008801 щодо незаконного заволодіння спірною квартирою, що свідчить про відсутність підстав для висновку про необґрунтоване і тривале зволікання реагування уповноваженого органу на виявлені обставини протиправних дій щодо незаконного заволодіння майном.
У суді апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_3 не заперечувала того, що їй належала на праві власності частка (1/3 частина) чотирикімнатної квартири в м. Білій Церкві за місцем проживання батьків, яку (частку) вона подарувала своїй матері ОСОБА_4 у липні 2021 року, після отримання у лютому 2021 року в дар від матері ОСОБА_4 спірної квартири, що підтверджується протоколом та звукозаписом судового засідання.
Помилковим є висновок суду першої інстанції, що витребування від ОСОБА_3 спірної квартири призведе до позбавлення відповідачки єдиного житла, отже, до непропорційного втручання у її право власності, оскільки на час розгляду справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_4 залишається власником чотирикімнатної квартири в м. Білій Церкві Київської області.
ЦК України визначає механізм повного відшкодування заподіяних кінцевим набувачам збитків. З урахуванням частин третьої, четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач, який не заявив зустрічні позови у справі, може заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, та на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Таких вимог у цьому провадженні відповідачка ОСОБА_3 не заявляла, тому суд відхилив доводи ОСОБА_3, що у спірній квартирі вона здійснила коштовний ремонт з посиланням на понесені витрати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року ОСОБА_3 через адвоката Негребецьку Ю. Е. направила поштовим зв`язком до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року, просить її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині витребування квартири.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу заявниця мотивувала тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 522/23155/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 2/1522/12319/11, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 204/198/16-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц.
На момент оформлення договору дарування та реєстрації нею права власності жодних обмежень або обтяжень в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не існувало, що підтверджує її добросовісність як останньої набувачки. Квартира є єдиним її житлом.
Вона витратила не менше 320 000 грн та власні зусилля на проведення капітального ремонту у квартирі, погасила заборгованість за житлово-комунальні послуги. Про шахрайські дії з нерухомим майном вона дізналася у лютому 2021 року, коли працівники поліції повідомили про кримінальне провадження.
Вона не могла передбачити ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Задоволення позову про витребування у неї єдиного житла призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод, оскільки в такому випадку на неї буде покладено індивідуальний надмірний тягар.
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва зазначає, що право власності ОСОБА_3 на спірне майно виникло на підставі безвідплатного договору дарування, тому відповідно до частини третьої статті 388 ЦК України підлягає витребуванню на користь законного власника. Безпідставними є посилання заявника на постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, у якій набувач став власником спірного майна за відплатним договором.
Київська міська рада не приймала рішення про відчуження спірної квартири, тому є безпідставним посилання заявниці на постанову Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц, в якій міська рада не довела набуття нею права власності на квартиру.
Доводи заявниці про те, що у справі не забезпечено справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту прав конкретної особи, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки низка договорів відчуження квартири спрямовані на незаконне заволодіння майном дійсного власника - територіальної громади м. Києва.
З огляду на характер спірних відносин не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном. Посилання на покладення на заявницю індивідуального й надмірного тягаря є безпідставними.
Посилання на інші постанови Верховного Суду, за якими бездіяльність влади в рамках кримінального провадження не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, є безпідставними, оскільки в цій справі за відсутності незаконних дій органів влади наявні підстави для витребування у відповідачки майна, яке вибуло із власності територіальної громади м. Києва поза її волею.
Проведення капітального ремонту у квартирі заявником та погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги не є предметом розгляду у цій справі.
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на квартиру, що свідчить про те, що вона не є її дійсним власником.
У поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_2 через свого представника повністю погодився з ОСОБА_3 та навів ідентичні касаційній скарзі доводи згоди із рішенням суду першої інстанції.
У відзиві на касаційну скаргу Київська міська рада зазначає, що збереження та охорона права комунальної власності територіальної громади на певне майно є інтересом як територальної громади, так і держави.
Оскільки територіальна громада м. Києва є власником спірної квартири та не була учасником договору її відчуження від 30 вересня 2019 року, такий правочин є недійсним.
На права власника на майно не впливає та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами.
Відчуження спірної квартири відбулося на підставі підроблених документів, тобто внаслідок злочинного умислу. Оспорювання прокурором договору купівлі-продажу квартири має на меті відновлення балансу між суспільним та приватним інтересом особи.
Спірна квартира вибула з власності територіальної громади м. Києва поза її волею та підлягає витребуванню.
ОСОБА_3 через адвоката Негребецьку Ю. Е. направила поштовим зв`язком до Верховного Суду пояснення до відзивів на її касаційну скаргу.
Зазначила, що її мати, у дар від якої вона отримала житло, придбала квартиру за відплатним договором, обмежень в момент укладення договору дарування не існувало. У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 522/21850/15-ц зазначено, що суд має оцінити обставини покладення на особу індивідуального надмірного тягаря, саме ці висновки не врахував суд апеляційної інстанції.
Крім власності на квартиру вона позбавляється й коштів на її ремонт та утримання, які у сукупності складають майже вартість квартири. Нотаріус мав перевірити підставу виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_5 . Також існували підстави для накладення арешту на квартиру після з`ясування обставин видачі свідоцтва про право власності на житло на підставі підроблених документів. Державні органи не здійснили належний контроль щодо спірного об`єкта нерухомого майна. Влада допустила бездіяльність і в межах кримінального провадження.
Вона доводить належність їй спірної квартири в іншому судовому провадженні та звернулася до суду із відповідним позовом до подання позову у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року заяву ОСОБА_3, подану адвокатом Негребецькою Ю. Е., про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року задоволено. Зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2022 року до закінчення касаційного розгляду справи.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, пояснень і відзивів до неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлені судами обставини
Згідно з рішеннями Київської міської ради від 27 грудня 2001 року № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва", від 02 грудня 2010 року № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" буд. АДРЕСА_2 належить до об`єктів комунальної власності територіальної громади Оболонського району м. Києва.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, до якого входить жилий будинок на АДРЕСА_2 .
Згідно з розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 41 від 31 січня 2015 року (зі змінами) жилий будинок на АДРЕСА_2 закріплено на праві господарського відання без права розпорядження за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", що передається з балансу комунальних підприємств.
Згідно з пунктом 2 розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 26 березня 2012 року № 174 "Про внесення змін в договори найму жилих приміщень" у зв`язку зі смертю попереднього наймача квартири ОСОБА_6 внесено зміни до договору найму житлового приміщення на однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 та укладено його з ОСОБА_8 .
Відповідно до актового запису про смерть від 10 травня 2019 року № 7963 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Останнє його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 .
30 вересня 2019 року приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Корнійчук В. І. зареєстрував право власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2019 року, укладеного між ним як покупцем та ОСОБА_5 як продавцем.
Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу від 30 вересня 2019 року квартира належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 18 червня 2004 року відділом приватизації державного житлового фонду Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва на підставі розпорядження від 18 червня 2004 року № 1833 згідно із Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Згідно з пунктом 3 договору купівлі-продажу право власності продавця на вказану квартиру зареєстровано Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 28 липня 2004 року в реєстрову книгу за № д.151-155, реєстровий номер 32866 (т. 1 а. с. 75-78).
Листом Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації від 24 листопада 2020 року № 108-15170 повідомлено, що відповідний орган приватизації свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 не оформлював, розпорядження від 18 червня 2004 року № 1833 не видавалось.
За повідомленням Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації від 01 грудня 2020 року № 104-11070 приватизація кв. АДРЕСА_1 станом на 30 листопада 2020 року органом приватизації державного житлового фонду Оболонського району міста Києва не здійснювалась.
За повідомленням Комунального підприємства КМР "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 30 листопада 2020 року № 062/14-13087 (И-2020) згідно з відомостями реєстрових книг право власності на кв. АДРЕСА_1 не реєструвалось, замовлення на технічну інвентаризацію та інформаційні довідки на спірну квартиру не оформлювались, довідки та технічні паспорти підприємством на цю квартиру не виготовлялись тане видавались, а останній технічний план квартири датований 21 березня 1968 року (згідно з відміткою на плані).
Згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 28 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В. І., ОСОБА_4 набула у власність кв. АДРЕСА_1 за відплатним договором, сплативши вартість квартири 427 890,00 грн.
Відповідно до договору дарування від 02 лютого 2021 року ОСОБА_4 подарувала спірну квартиру дочці ОСОБА_3, посвідчивши вказаний договір у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Куксової М. С.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову у цій справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, витребування спірної квартири від ОСОБА_3 як останньої власниці на підставі частини третьої статті 388 ЦК України та передачі у власність територіальної громади в особі Київської міської ради, як такої, що вибула з володіння поза волею власника.