Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 464/3901/21
провадження № 61-2787св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Добушовського Ореста Васильовича на рішення Сихівського районного суду м. Львова
від 27 липня 2022 року у складі судді Тімченко О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 26 січня 2023 рокуу складі колегії суддів:
Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Добушовський О. В. звернувся до суду з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, та остаточно просив:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 10549041 від 31 січня 2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 283131846101, номер запису про право власності 34360676, на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49909702 від 28 листопада 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 283131846101, номер запису про право власності 4525795, на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_3 ;
- визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по частки вказаної квартири.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року, єдиним законним власником спірної квартири є позивач - ОСОБА_1, проте відповідачі порушують його право власності та неодноразово відчужують його майно.
Вважає, що він як власник спірного майна має право витребувати його від останнього набувача відповідно до вимог статті 388 ЦК України.
Зазначає, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова
від 29 листопада 2019 року, яке набрало законної сили 23 березня 2021 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений
31 січня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, проте державним виконавцем відмовлено у реєстрації права власності на квартиру за позивачем, оскільки в рішенні суду відсутня вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру.
Враховуючи, що лише після набрання законної сили рішенням суду та відмови державного реєстратора, він звернувся до суду з цим позовом, а тому строк позовної давності ним не пропущено.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суд від 26 січня 2023 року, відмовлено у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту, оскільки скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення його права та виступає неналежним способом захисту порушеного права.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права власності на квартиру та витребування її з чужого незаконного володіння, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем не надано жодних доказів та правовстановлюючих документів про право власності на квартиру, а висновок суду в іншій справі № 2-486/11, у якій відповідач ОСОБА_3 не був учасником, в частині судження про набуття позивачем права власності, не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи. Спір про визнання права власності за позивачем не вирішувався, рішення судів про таке визнання, які б у порядку статті 18 ЦПК України підлягали обов`язковому виконанню, відсутні. Установлення певних фактів у порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України не замінює рішення суду про визнання права власності з доведенням усіх необхідних обставин.
Крім того, суди дійшли висновку щодо необхідності звернення вимоги про визнання права власності на квартиру житлово-будівельного кооперативу саме до ЖБК № 172, оскільки саме кооператив вправі визнавати чи заперечувати право власності позивача, проте він не залучений позивачем до участі у справі як відповідач.
Оскільки не встановлено права власності позивача на спірну квартиру, суди дійшли висновку, що її витребування з чужого незаконного володіння неможливе, адже норми цивільного законодавства надають таке право тільки власнику.
Оскільки судом відмовлено у позовних вимог по суті, а тому строк позовної давності до спірних правовідносин не застосовується.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У березні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Добушовського О. В. на рішення Сихівського районного суду м. Львова
від 27 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду
від 26 січня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат
Добушовський О. В., посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19,
від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі
№ 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, провадження № 61?13586св20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пред`явлення позову до неналежних відповідачів, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є останніми набувачами спірної квартири, а власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Також не погоджується з доводами судів про те, що ним не доведено право власності на квартиру, оскільки вказана обставина підтверджується матеріалами справи та встановлена судами у справі № 2-486/11, яку він вважає преюдиційною.
При цьому зазначає, що ОСОБА_3 знав про наявність спору між його дружиною та ОСОБА_1, оскільки в 2019 році звертався до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання майна (спірної квартири) спільною сумісною власністю з метою створення штучного спору.
З огляду на вказане позивач вважає, що позов поданий ним до належних відповідачів про витребування майна з чудового незаконного володіння.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Судами попередніх інстанцій належним чином досліджені наявні в матеріалах справи докази та надано їм відповідну правову оцінку.
У червні 2013 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до суду пояснення на касаційну скаргу, в яких зазначав. що віндикаційний позов може пред`явити лише власник майна, проте позивач ніколи не набував права власності на спірну квартиру.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 листопада 2014 року та постановою Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у цивільній справі
№ 2-486/11, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено; позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 02 серпня 2007 року. У задоволенні вимоги про витребування квартири із незаконного володіння відмовлено.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 березня 2021 року та постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі
№ 464/1273/15-ц (провадження № 61-6332св21), позов ОСОБА_1, ОСОБА_7 задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 31 січня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 квітня 2019 року, яке не оскаржувалось та набрало законної сили, у цивільній справі № 464/5526/18, позов ОСОБА_3 задоволено: визнано житлову квартиру за адресою:
АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю
ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_3 1/2 житлової квартири, що була придбана 31 січня 2014 року та знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат житловою площею 21,6 кв м., загальною площею 47,9 кв. м.
Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 грудня 2019 року за № 194745019 та від 08 червня 2021 року за № 260559580, власниками спірної квартири (по 1/2 частки) є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Щодо незалучення належного відповідача у справі та обрання позивачем неналежного способу захисту
Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад у цій справі, зокрема зазначав, що вимога про визнання права власності на квартиру за позивачем підлягає зверненню саме до ЖБК № 172, оскільки саме кооператив вправі визнавати чи заперечувати право власності позивача.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 грудня 2019 року за № 194745019 та від 08 червня 2021 року за № 260559580, власниками спірної квартири (по частки) є ОСОБА_3 (на підставі рішення суду від 24 квітня 2019 року) та
ОСОБА_2 (на підставі договору купівлі-продажу від 31 січня 2014 року).
Тобто наразі право власності на спірну квартиру зареєстровано за відповідачами.
Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі
№ 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (пункт 148 постанови).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу,
що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі
№ 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.
Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (недоцільними
до застосування) та зайвими.
Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 09 листопада 2021 року у справі
№ 466/8649/16-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19,
від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19, від30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 вересня 2020 року у справі
№ 352/1021/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19, провадження № 61?13586св20, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
З огляду на вказане суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що в частині вирішення позовних вимог позивача про визнання права власності належним відповідачем має бути саме ЖБК № 172, не врахувавши при цьому, що у спірних правовідносинах задоволення віндикаційного позову є належним та ефективним способом захисту порушеного права, тому задоволення вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну квартиру є зайвим.
Крім того, з урахуванням вищевикладеного, не підлягають задоволенню й позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо спірної квартири за відповідачами, оскільки не є належним та ефективним способом захисту права власника.
Таким чином, вимоги позивача про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також про визнання за ним права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягають.
Проте, оскільки згідно з інформаційними довідками останніми власниками спірної квартири (по частки) є ОСОБА_3 та ОСОБА_2, тому позивач правомірно звернувся до них з віндикаційним позовом і вони є належними відповідачами у цій справі, що підтверджує належний суб`єктний склад у цій справі та є ефективним способом захисту порушених прав.
Щодо преюдиційності рішень у цивільних справах № 2-486/11 та
№ 464/1273/15-ц
Відмовляючи в задоволенні позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили зокрема з того, що позивачем не надано жодних доказів та правовстановлюючих документів про право власності на квартиру, а висновок суду в іншій справі № 2-486/11, у якій відповідач ОСОБА_3 не був учасником, в частині судження про набуття позивачем права власності, не є обставиною справи, а є висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи. Спір про визнання права власності за позивачем не вирішувався, рішення судів про таке визнання, які б у порядку статті 18 ЦПК України підлягали обов`язковому виконанню, відсутні. Установлення певних фактів у порядку частини четвертої статті 82 ЦПК України не замінює рішення суду про визнання права власності з доведенням усіх необхідних обставин.
Разом з тим, статтею 82 ЦПК України визначено підстави для звільнення від доказування, зокрема у частині четвертій цієї статті вказано про те, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) суд дійшов висновку про те, що частиною п`ятою статті 82 ЦПК України (частиною п`ятою статті 75 ГПК України) передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи судовим рішенням в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути в загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
З огляду на приписи цих процесуальних норм, особа, що не брала участі у справі, у якій встановлені певні обставини щодо неї, які вона не визнає, вправі спростувати ці обставини у загальному порядку. Тобто таке рішення не буде мати преюдиційного значення для особи, яка не брала участі у справі.