Постанова
Іменем України
25 вересня 2023 року
місто Київ
справа № 454/423/15
провадження № 61-13003св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство "Бурки Віталія Володимировича",
відповідач - суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Тетяна Василівна, держава Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скаргиФермерського господарства "Бурки Віталія Володимировича" на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та рішення від 29 липня 2022 року у складі судді Отчак Н. Я., та постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року Фермерське господарство "Бурки Віталія Володимировича" (далі - ФГ "Бурки Віталія Володимировича") звернулося до суду з позовом до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. та держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що суддя Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., маючи намір завдати майнової шкоди ФГ "Бурки Віталія Володимировича", ухвалою від 21 квітня 2017 року (справа № 454/423/15) стягнула з нього судовий збір у розмірі 1 339,80 грн.
Вказані дії судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. є протиправними, оскільки вона, зловживаючи своїм службовим становищем, грубо порушила норми Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що призвело до приниження честі, гідності та ділової репутації позивача, а також завдало йому моральних страждань, які він оцінює у розмірі 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст рішень судів
Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, провадження у справі в частині позовних вимог ФГ "Бурки Віталія Володимировича" до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди закрито.
Ухвала суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивована тим, що позовна вимога ФГ "Бурки Віталія Володимировича" до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ФГ "Бурки Віталія Володимировича" до держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Вирішуючи позовні вимоги ФГ "Бурки Віталія Володимировича", суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що, не погодившись з ухвалою судді Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року про залишення заяви ФГ "Бурки Віталія Володимировича" про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року та стягнення з ФГ "Бурки Віталія Володимировича"в дохід держави судового збору у розмірі 1 339,80 грн, позивач скористався своїм правом на оскарження зазначеного судового рішення до суду апеляційної інстанції який встановивши порушення норм процесуального права, зазначене судове рішення скасував та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позивач не довів, що суддею було вчинено неправомірні дії в ході розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, належно оцінивши зібрані у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не довів факту заподіяння моральної шкоди, що полягає у приниженні честі, гідності та ділової репутації внаслідок порушення норм Конституції України, наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями судді Сокальського районного суду Львівської області та наслідками, зазначеними позивачем у позові.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2022 року ФГ "Бурки Віталія Володимировича" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, надалі уточненою, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вирішуючи позовні вимоги ФГ "Бурки Віталія Володимировича", суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин статті 8, 22, 40, 56, 60 Конституції України та статті 23, 1167, 1174, 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не звернули увагу на те, що вину та незаконність дій судді Сокальського районного суду Львівської області під час розгляду справи № 454/423/15-ц встановлено постановою Львівського апеляційного суду від 02 вересня 2019 року.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року у справі № 6-48цс13, постанові Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 8, 22, 40, 56, 60 Конституції України, статей 23, 1167, 1174, 1176 ЦК України, статей 10, 26, 28, 81, 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У лютому 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФГ "Бурки Віталія Володимировича" на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року, у якій заявник просив оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження в частині позовних вимог, пред`явлених до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., не застосував до спірних правовідносин норми Конституції України.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права: статей 5, 22, 40, 55, 56, 129-1, 151-2 Конституції України; статей 1174, 1176 ЦК України; статей 10, 26, 28, 81, 82, 185, 256, 263 ЦПК України; неврахування висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001, від 25 листопада 1997 року № 6-зп, від 25 грудня 1997 року № 9-зп, від 09 липня 2002 року № 15-рп; неврахування висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від Міністерства юстиції України на касаційну скаргу ФГ "Бурки Віталія Володимировича" на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивовано тим, що Міністерство юстиції України бере участь у справах та діє у судах України від імені та в інтересах держави під час урегулювання спорів, які розглядаються у закордонних юрисдикційних органах за участю іноземного суб`єкта та України, в Європейському суді з прав людини під час розгляду справ про порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також у судах України у спорах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування за рішенням Європейського суду з прав людини.
Зважаючи на предмет та підстави заявленого ФГ "Бурки Віталія Володимировича" позову, Міністерство юстиції України є неналежним відповідачем у справі.
Позивач не довів, що внаслідок незаконних дій чи бездіяльності відповідачів при здійсненні ними своїх повноважень йому спричинено моральну шкоду, а тому відсутні підстави для її відшкодування за рахунок держави Україна відповідно до статті 56 Конституції України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Бурки Віталія Володимировича" на рішення Червоноградського районного суду Львівської області від 29 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року на підставах, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ "Бурки Віталія Володимировича" на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року на підставах, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і які не знайшли свого підтвердження.
Підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги немає.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року у справі № 454/423/15-ц заяву ФГ "Бурки Віталія Володимировича" про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали Сокальського районного суду Львівської області від 09 лютого 2015 року про відмову у відкритті провадження в справі за позовом ФГ "Бурки Віталія Володимировича" до Львівського окружного адміністративного суду та держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, залишено без задоволення. Стягнено з ФГ "Бурки Віталія Володимировича" в дохід держави судовий збір у розмірі 1 339,80 грн.
Постановою Львівського апеляційного суду від 02 лютого 2019 року апеляційну скаргу ФГ "Бурки Віталія Володимировича" задоволено частково, ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 21 квітня 2017 року скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо касаційної скарги ФГ "Бурки Віталія Володимировича" на ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 25 липня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2022 року
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В., суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Тому позовна вимога ФГ "Бурки Віталія Володимировича" до судді Сокальського районного суду Львівської області Струс Т. В. про відшкодування моральної шкоди не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до частини одинадцятої статті 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі
№ 6-3139цс16 вказано, що "згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди. Проте у справі, яка переглядається, між позивачем та судом (суддею) зазначені правовідносини не виникли, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції. Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві. Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Аналогічну позицію висловлено у пункті 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, де зазначено, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. У Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. За таких обставин слід дійти висновку, що належним відповідачем у таких спорах може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц зазначено, що "на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено. Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.
Подібний висновок зроблено Верховним Судом України, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що "законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року; аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції, чинній з 30 вересня 2016 року)".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 711/2652/17 (провадження № 14-638цс18) вказано, що "частиною п`ятою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. На спірні правовідносини в частині позовних вимог до судді Придніпровського районного суду м. Черкас ОСОБА_4 не поширюється юрисдикція судів з розгляду заявлених позивачем вимог, оскільки ні суддя як посадова особа, що здійснює правосуддя, ні суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою стороною, котра бере участь у цивільній справі, за винятком випадків, коли суддя виступає як представник цієї установи, а не орган, що здійснює правосуддя. […] Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства".