Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 714/610/20
провадження № 61-2443св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2020 року у складі судді Козловської Л. Д. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позов мотивований тим, що 22 лютого 2006 року між нею та її сином ОСОБА_2 і невісткою ОСОБА_5 укладений договір дарування, згідно з яким вона подарувала відповідачам у рівних частках житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .
Зазначає, що мала намір укласти договір довічного утримання на умовах здійснення ОСОБА_2 і ОСОБА_5 догляду, набуття права власності останніми на майно після її смерті, зважаючи на її похилий вік та вади здоров`я, потребу у допомозі та догляді.
ОСОБА_2 і ОСОБА_5 припинили надавати їй допомогу три роки тому.
У листопаді 2019 року ОСОБА_2 повідомив її про укладення договору дарування, а не договору довічного утримання.
Просила поновити пропущений строк звернення до суду із позовом. Визнати договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, укладений 22 лютого 2006 року між нею та відповідачами, недійсним.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, позов задоволено частково. Визнано договір дарування, укладений 22 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Герцаївської державної нотаріальної контори Опришко С. І. за реєстраційним № 248, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках домоволодіння АДРЕСА_1, недійсним. В іншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір дарування укладений внаслідок помилки за умов неправильного сприйняття ОСОБА_1 фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення. Вказані обставини мають істотне значення, оскільки ОСОБА_1 є особою похилого віку, страждає на захворювання серця, потребує стороннього догляду і допомоги, спірне житло є єдиним, в якому вона продовжує проживати після укладення договору дарування, фактична передача спірного нерухомого майна дарувальником обдарованим не відбулась.Відмовивши ОСОБА_1 у поновленні строку для звернення до суду з позовом, суд зазначив, що відповідачі не заявляли про застосування позовної давності.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не погодився з доводами ОСОБА_3 про розгляд справи за її відсутності, належним чином не повідомленої про судове засідання, посилаючись на те, що згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6050101267236, направленого ОСОБА_3, зазначено одержувача та дату одержання - 20 вересня 2020 року (а. с. 82).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2022 року ОСОБА_3 поштовим зв`язком направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, просила скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що заявниця проживає в Італії та не була належним
чином повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції відповідно до міжнародних договорів.
Позивач звернулася з позовом із пропуском строку позовної давності.
Суди попередніх інстанцій не врахували правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 10 квітня 2019 року у справі № 175/5124/15-ц, від 21 жовтня 2015 року, провадження № 6-202цс15, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Укладення договору дарування спірного будинку на користь сина та невістки спростовує посилання позивача на помилку у вчиненні договору та бажання укласти саме договір довічного утримання, оскільки на момент укладення правочину між сторонами існували родинні відносини. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 175/5124/15-ц.
Вказала, що її незаконно позбавлено права власності.
Позивач не довела у неї тяжкого захворювання та потребу у догляді.
Протягом 14 років вона вкладала зароблені кошти у будівництво спірного будинку, який зазнав значних поліпшень.
Її шлюб з ОСОБА_2 розірвано рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 березня 2020 року, що суд при розгляді цієї справи не врахував.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року визнано поважними причини для поновлення процесуального строку та поновлено ОСОБА_3 процесуальний строк на оскарження рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 24 вересня 2020 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 23 грудня 2021 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 5 частини першої, пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення частково касаційної скарги з таких підстав.
Встановлені судами обставини
ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ОСОБА_3 уклали договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Герцаївської державної нотаріальної контори Опришко С. І. 22 лютого 2006 року, реєстраційний № 248, згідно з яким ОСОБА_1 подарувала, відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_6 прийняли в дар у рівних частках домоволодіння з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1, яке складається з: житлового будинку літ. "А" з саману, житловою площею 39,70 кв. м, загальною площею 48,10 кв. м, житлового будинку літ. "Б" з саману, житловою площею 21,70 кв. м, загальною площею 39,90 кв. м, сараїв з саману літ. "В, Д", сараю з дошок літ. "Г", сараю з цегли літ. "Е", погребу з бетону літ. "Пг", криниці №1, 2, огорожі № 3-6.
Згідно з довідкою Хряцьківської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області № 221 від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у житловому будинку АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, на час вчинення правочину досягла 67 років.
На підставі витягу з історії хвороби від 02 червня 2006 року № 6599/4248 ОСОБА_1 встановлено діагноз: хр. панкреотит, больова форма зі зовнішньою секретарною недостатністю підшлункової залози, кила стравохідного отвору діафрагми.
Відповідно до витягу з історії хвороби від 19 квітня 2007 року № 2428 ОСОБА_1 встановлено діагноз: стабільна стенокардія, дифузний кардіосклероз, н/шлуночкова екстрагистомія.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на які посилається заявник.