Постанова
Іменем України
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 173/491/22
провадження № 61-3443св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бажана Владислава Павловича на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року, ухвалене у складі судді Петрюк Т.М., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Канурної О. Д., Космачевської Т. В., Халаджи О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання звільнити житловий будинок.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1,та зареєстрований у цьому житловому будинку.
18 жовтня 2018 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, після реєстрації якого він надав відповідачу усний дозвіл на проживання у його будинку на тій підставі, що вона є його дружиною.
25 травня 2021 року шлюб між ними розірвано, відповідно, з 25 травня 2021 року припинилась обставина, яка була підставою для набуття відповідачем права користування вказаним житловим будинком.
ОСОБА_2 на його вимогу відмовляється залишити житловий будинок і по цей час продовжує користуватись ним.
Більше того, без його дозволу, не дивлячись на його заперечення, та всупереч його волі, відповідач облаштувала у його житловому будинку магазин, де систематично здійснює господарську діяльність з реалізації квітів та надання інших супутніх послуг.
Крім того, відповідачка зберігає у житловому будинку свої особисті речі, майно, грошові кошти.
При цьому відповідачка не приймає участі в утриманні будинку та не сплачує комунальні послуги.
Вказаними діями ОСОБА_2 створює йому перешкоди у користуванні будинком на власний розсуд, він позбавлений можливості повноцінно користуватись власним будинком, оскільки значна його частина зайнята відповідачкою та її майном.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввизнати припиненим право ОСОБА_2 користуватися житловим будинком, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та зобов`язати відповідачку звільнити вказаний житловий будинок.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що відповідачка вселилась до спірного житла зі згоди власника житла, іншого житла не має, після розірвання шлюбу з позивачем продовжила проживати у спірному будинку до вересня 2021 року, а до суду з цим позивач звернувся 04 квітня 2022 року, виходив із того, що на час пред`явлення позову з часу припинення шлюбних відносин між сторонами та з часу непроживання ОСОБА_2 у спірному приміщенні не минуло одного року, а тому відсутні правові підстави для визнання припиненим права відповідачки користуватися спірним житловим, та, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідачки звільнити вказаний житловий будинок.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бажан В. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування житловим будинком позивача. Тобто, після припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачем припинилися і підстави для користування відповідачем житловим будинком. Відтак, сервітут у вигляді права відповідача користуватися житловим будинком позивача припинився.
Отже, станом на дату звернення Позивача із відповідним позовом були наявні правові підстави для припинення судом права Відповідача користуватися житловим будинком та зобов`язання Відповідача звільнити зазначений житловий будинок.
Також суди не звернули увагу, що у спірних правовідносинах права позивача, як власника житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.У цій справі інтереси позивача як власника житла та користувача цим житлом перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном та який забезпечений іншим житловим приміщенням.
Більше того, в даному випадку колишній член сім`ї забезпечений іншим житлом, а спірний житловий будинок використовує виключно для здійснення господарської діяльності з реалізації квітів.
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що відповідач використовує спірний житловий будинок не за призначенням, не надали жодної оцінки цьому факту, та не оцінили можливість застосування до спірних правовідносин статей 4, 6, 116 ЖК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) та у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 702/101/18 (провадження № 61-42856св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 581/489/20 (провадження
№ 61-2345св21), від 08 лютого 2023 року у справі № 491/57/22 (провадження № 61-12367св22), від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17 (провадження № 61-38672св18).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 24 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки № 440, виданої 28 березня 2022 року Верхівцевською міською радою, та відомостями, зазначеними у домовій книзі, позивач зареєстрований у вказаному будинку один.
18 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб. Після реєстрації шлюбу позивач надав ОСОБА_2 усний дозвіл на проживання у його будинку на тій підставі, що вона є його дружиною.
25 травня 2021 року шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розірваний.
Також судами встановлено, що відповідачці на праві власності належить частина домоволодіння, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області місце проживання ОСОБА_2 з 1999 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акта обстеження домоволодіння ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 від 04 травня 2022 року, комісією у складі: землевпорядника та головного архітектора Верхівцевської міської ради, проведено обстеження домоволодіння у АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 15 травня 2007 року. В результаті обстеження встановлено, що відповідно до технічного паспорту БТІ домоволодіння складається із 5/10 частини житлового будинку літ. "А-1", сіней літ. "а-1", сараю літ. "Д-1", гаражу літ. "Г-1", сараю літ. "В-1", що розташовані на земельній ділянці загальною площею 760 кв. м. На час обстеження частина житлового будинку, яка належить ОСОБА_2, відсутня (знесена). Тимчасова споруда, а саме торгівельний кіоск " ІНФОРМАЦІЯ_1", який був встановлений на присадибній земельній ділянці ОСОБА_2 на підставі паспорту прив`язки для здійснення підприємницької діяльності, виданого Верхівцевською міською радою 30 грудня 2013 року № 13, -демонтовано.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі "Gillow v. the U.K."), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Larkos v. Cyprus").
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI (витяги).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства" (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві" (див. рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
Крім того, втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й "необхідним у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (див. рішення ЄСПЛ у справі "Зехентнер проти Австрії" (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56). Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див. рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі "Коннорс проти Сполученого Королівства" (Connors v. the United Kingdom), заява № 66746/01, пункт 82). Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (див. пункт 60 вищезгаданого рішення у справі "Зехентнер проти Австрії"). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі "Станкова проти Словаччини" (Stankova v. Slovakia), заява № 7205/02, пункти 60-63; зазначене вище рішення у справі "МакКенн проти Сполученого Королівства", пункт 50; рішення від 15 січня 2009 року у справі "Косіч проти Хорватії" (Cosic v. Croatia), заява № 28261/06, пункти 21-23; та рішення від 22 жовтня 2009 року у справі "Пауліч проти Хорватії" (Paulic v. Croatia), заява № 3572/06, пункти 42-45). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [ВП], заява № 33202/96, пункт 110, ECHR 2000-I).
Отже, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом з тим у спірних правовідносинах в цій справі права позивача як власника будинку захищені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), наведені такі правові висновки.