Постанова
Іменем України
26 вересня 2023 року
місто Київ
справа № 477/269/20
провадження № 61-2277св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2022 року, постановлене суддею Коваленком І. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивачки
ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, у якому просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті їх матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін ОСОБА_3 . До складу спадщини увійшла частка у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що після смерті батька у 2013 році вона проживала з матір`ю та доглядала за нею до дня її смерті. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2013 року ОСОБА_3 визнано недієздатною та її опікуном призначено позивачку.
Позивачка зазначала, що її мати тяжко хворіла, нікого не впізнавала, іноді була агресивною, некерованою. Її неможливо було залишити без нагляду, оскільки це було небезпечно для сусідів. З 2013 року і до дня смерті мати неодноразово проходила стаціонарне амбулаторне лікування.
Відповідачка умисно свідомо ухилялася від надання матері допомоги, яка через тяжку хворобу була у безпорадному стані та потребувала допомоги як матеріальної, так і фізичної. Позивачка постійно писала смс-повідомлення про стан матері, просила допомоги матеріальної та/або фізичної, проте відповідачка не реагувала, матір не відвідувала, на поховання не з`явилася. ОСОБА_2 мешкає в трикімнатній квартирі разом із чоловіком, працює. Її діти мають житло та працюють, а тому вона мала матеріальну та фізичну можливість надавати допомогу матері, втім свідомо самоусунулася від виконання свого обов`язку.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 24 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, Ленінський районний суд м. Миколаєва відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд скасував заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 квітня 2020 року.
Здійснив розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спадкодавець була особою з інвалідністю І групи та потребувала сторонньої допомоги. Під час розгляду справи позивачка не довела, що спадкодавець зверталася до відповідачки з проханням про допомогу, догляд та її утримання, а остання від цього ухилилася. Також до суду не надано доказів звернення позивачки до відповідачки про надання спадкодавцю матеріальної чи іншої допомоги. Отже, немає підстав вважати, що ОСОБА_2 вчинила умисні дії чи бездіяльність, спрямовані на ухилення від виконання обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю. Відтак ОСОБА_1 не довела одночасного настання всіх передбачених частиною п`ятою статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обставин, потрібних для усунення від спадкування, а тому суди не встановили підстав для застосування такого крайнього заходу, як усунення відповідачки від права на спадкування за законом після смерті матері сторін.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 16 лютого 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 24 жовтня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 18 січня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св18), від 04 липня 2018 року
у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), відповідно до яких ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року
у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18), щодо застосування приписів частини п`ятої статті 1224 ЦК України;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо визнання винної бездіяльності, визнання належних та допустимих доказів винної бездіяльності під час розгляду позовів про усунення спадкоємця від права на спадкування.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу відповідачка не подавала.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 06 березня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними сестрами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер їх батько ОСОБА_4, якому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняли його дружина ОСОБА_3 та позивачка.
Цього ж року ОСОБА_1 разом із сім`єю переїхала у зазначену квартиру для здійснення догляду за матір`ю, яка згідно з медичною документацією мала психічне захворювання.
22 липня 2013 року ОСОБА_2 подала до опікунської ради при Департаменті праці та соціального захисту населення заяву, в якій зазначила, що вона не заперечує проти того, щоб її сестра ОСОБА_1 була опікуном їх матері ОСОБА_3 .
Представники Відділу по роботі з особами з інвалідністю Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району м. Миколаєва 25 липня 2013 року склали акт обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_3, у якому зазначили, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_1, її догляд здійснює ОСОБА_1, яка проживає за цією адресою разом із сім`єю. Також в акті зазначено, що ОСОБА_3 перебуває на обліку у психіатричній лікарні з 2009 року та потребує опіки.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 листопада 2013 року у справі № 2-о/489/204/20, з урахуванням ухвали цього суду про виправлення описки від 28 листопада 2013 року, ОСОБА_3 визнано недієздатною, її опікуном призначено ОСОБА_1 .
Відповідно до висновку медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_5 була особою І групи інвалідності за загальним захворюванням безстроково, вона потребувала постійного стороннього догляду, про що видано довідку від 27 листопада 2014 року, серія 10ААВ, № 350813.
Представники Відділу по роботі з особами з інвалідністю Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району м. Миколаєва після встановлення над ОСОБА_3 опіки періодично здійснювали обстеження умов її проживання, за результатами чого констатували, що опікун належно виконує свої обов`язки. Натомість, ОСОБА_2 за цією адресою матір не відвідувала та допомогу не надавала.
Згідно з довідками Головного управління Пенсійного Фонду України в Миколаївській області та Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району м. Миколаєва з 2013 року до 2019 року пенсія ОСОБА_3 становила від 1 087, 52 грн до 2 156, 56 грн щомісячно, ОСОБА_1 з 2015 року до 2018 року отримувала допомогу на догляд за матір`ю від 1 218, 00 грн до 1 777, 00 грн щомісячно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.
Відповідно до свідоцтва, виданого КП "Миколаївська ритуальна служба" на ім`я ОСОБА_1, ОСОБА_3 поховано 21 серпня 2019 року, оплату ритуальних послуг в розмірі 13 500, 00 грн здійснила ОСОБА_1
ОСОБА_2 24 грудня 2019 року та ОСОБА_1 24 січня 2020 року подали до Другої миколаївської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
06 березня 2020 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину зареєструвала право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 .
Допитані у судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які є сусідами позивачки, пояснили, що мати сторін хворіла та потребувала стороннього догляду, який надавала ОСОБА_1 . Відповідачку біля матері вони ніколи не бачили.
Свідок ОСОБА_9, яка є дочкою відповідачки, пояснила, що вона разом із матір`ю навідували бабусю, коли вона знаходилася у лікарні. Позивачка жодного разу не повідомляла їм про необхідність надання допомоги бабусі.
Право, застосоване судом
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (статті 1261 ЦК України).
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.