Постанова
Іменем України
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 554/8389/21
провадження № 61-9757св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - товариство з додатковою відповідальністю "Полтавтрансбуд",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якої діє
адвокат Марченко Галина Іванівна, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Гольник Л. В. від 27 червня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави у складі судді Гольник Л. В. від 17 серпня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Чумак О. В., Абрамова П. С., Пилипчук Л. І., від 16 травня
2023 року, і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТДВ "Полтавтрансбуд" про стягнення коштів у загальному розмірі 831 033,32 грн.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 11 липня
2018 року між нею та ТДВ "Полтавтрансбуд" було укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру. Згідно з умовами договору продавець продає, а покупець купує майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
3. Позивачка вказувала, що на виконання умов договору вона перерахувала відповідачу 11 липня 2018 року - 30 000 грн, 14 грудня 2018 року - 200 000 грн.
4. Листом від 26 квітня 2019 року вона повідомила ТДВ "Полтавтрансбуд" про розірвання договору та просила повернути сплачені кошти. В подальшому вона знайшла фінансову можливість та доплатила вартість житла, зокрема: 02 липня 2019 року - 149 000 грн, 03 липня 2019 року - 149 000 грн, 04 липня 2019 року - 48 000 грн, та просила відповідача передати їй у власність квартиру, як зазначено у договорі.
5. Відповідач відмовив у передачі квартири, тому вона звернулася до Київського районного суду м. Полтави з позовом (справа № 552/6997/19). Постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року договір купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року визнаний розірваним та частково недійсним, а саме в частині стягнення з позивачки на користь відповідача штрафних санкцій у сумі 25% вартості договору.
6. 29 червня 2021 року вона звернулася у письмовій формі до ТДВ "Полтавтрансбуд" з проханням повернути кошти.
7. Відповідач відмовив у поверненні коштів листом від 22 липня 2021 року № 460.
8. Позивачка вказувала, що відповідач безпідставно користується її коштами у сумі 576 000 грн, чим заподіює їй моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача, оскільки починаючи з 2019 року вона не може отримати ані квартиру, ані повернути кошти за договором. Зазначала, що відповідач свідомо не бажає виконувати свої обов`язки за договором, завдаючи їй значних моральних страждань, які полягають у неможливості користування житлом, користування своїми коштами, які вона могла б використати на придбання іншого житла. Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінила у 100 000 грн.
9. Позивачка повідомила суд, що 08 жовтня 2021 року, після отримання позовної заяви, ТДВ "Полтавтрансбуд" частково повернуло кошти у розмірі 460 800 грн.
10. З урахуванням наведеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з ТДВ "Полтавтрансбуд" кошти у загальному розмірі 463 559,41 грн, а саме: 115 200 грн - основного боргу, інфляційні втрати - 88 410,01 грн, 3% річних - 43 573,67 грн, проценти за період безпідставного користування коштами - 116 375,73 грн, моральну шкоду - 100 000 грн.
Стислий виклад позиції інших учасників справи
ТДВ "Полтавтрансбуд" частково визнало позовні вимоги ОСОБА_1 та зазначило, що між ним та позивачкою виник спір щодо часткової недійсності договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року та щодо його дії станом на грудень 2019 року. Позивачка зверталася до суду з вимогами про визнання частково недійсним договору, визнання незаконним припинення договору, визнання договору дійсним (діючим, не припиненим), визнання права власності на майнові права (справа № 552/6997/19). 10 липня 2020 року товариство у відповідності до пункту 4.8 договору платіжним дорученням № 3251-9 та 3251-10 повернуло ОСОБА_1 кошти у сумі 172 500 грн та 346 000 грн за договором № 2 від 11 липня 2018 року, проте платіжними дорученнями № 3140 та № 3141 позивачка повернула кошти назад на розрахунковий рахунок відповідача. Платіжним дорученням від 08 жовтня 2021 року ТДВ "Полтавтрансбуд" перерахувало ОСОБА_1 кошти в сумі 460 800 грн за вирахуванням податку на додану вартість згідно з Податковим кодексом України. Зазначало, що нарахування позивачкою облікової ставки Національного банку України за період безпідставного користування коштами та моральної шкоди, є безпідставними та необґрунтованими, а тому просило відмовити у задоволенні цих вимог. Частина позовних вимог щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат визнані відповідачем із наданням відповідного розрахунку.
Основний зміст та мотиви рішень суду першої інстанції
11. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня
2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТДВ "Полтавтрансбуд" на користь ОСОБА_1 заборгованість у сумі 115 200 грн, інфляційні втрати - 7 488 грн, 3% річних - 4 959,15 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були отримані кошти у сумі 576 000 грн на відповідній правовій підставі (відповідно до договору № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 11 липня 2018 року), яка в подальшому відпала, оскільки позивачка, як покупець за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру, відмовилася від договору, який припинився внаслідок односторонньої відмови покупця. Оскільки відповідач повернув позивачці частину коштів у сумі 460 800 грн, залишок неповернутих коштів становить 115 200 грн, тому суд дійшов висновку про їхнє стягнення на користь ОСОБА_1, а також частково стягнув інфляційні втрати та 3% річних за період з 29 червня 2021 року по 07 жовтня 2021 року, відмовивши в іншій частині позовних вимог у зв`язку із їх необґрунтованістю.
13. Додатковим рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від
17 серпня 2022 року у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі відмовлено.
14. При ухваленні додаткового рішення місцевий суд виходив із того, що позивачка під час судового засідання не заявляла про понесення витрат на правничу допомогу, а також не надала належних і допустимих доказів понесення витрат на правничу допомогу.
Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду
15. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року та додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року залишено без змін.
16. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, внаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення позову.
17. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для відшкодування позивачці витрат на правничу допомогу, оскільки вони не підтверджені належними і достовірними доказами.
Узагальнені доводи касаційної скарги
18. 29 червня 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Марченко Г. І., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 червня 2022 року, додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня
2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 травня
2023 року, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
19. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 01 вересня 2020 року
у справі № 216/3521/16-ц і у постанові Верховного Суду від 25 березня
2020 рокуу справі №537/4259/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також необґрунтовано відхилили клопотання ОСОБА_1 про призначення судово-психологічної експертизи для визначення розміру моральної шкоди (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявниця вказує на необхідність надання правової оцінки визнанню відповідачем позову.
20. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не урахували, що протягом 2019-2021 років між позивачкою та відповідачем існував спір щодо майнових прав на квартиру. В ході спору ТДВ "Полтавтрансбуд" неодноразово повертало ОСОБА_1 кошти, а позивачка повертала їх назад, намагаючись довести своє право на викуплену квартиру. Заявниця вважає, що до набрання законної сили рішенням у справі № 552/6997/19 відповідач безпідставно користувався коштами позивачки, а тому суд першої інстанції безпідставно не стягнув на її користь визначену суму 3% річних, індексу інфляції та облікової ставки НБУ за безпідставне користування грошовими коштами.
21. Зазначає про те, що суди позбавили її можливості довести свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди.
22. Помилковим також вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки у позовній заяві був наведений орієнтовний розрахунок відповідних витрат, а посилання судів на ненадання належних та допустимих доказів про витрати, понесені на професійну правничу допомогу, є безпідставними.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
23. Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 554/8389/21, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
24. 24 липня 2023 року матеріали цивільної справи № 554/8389/21 надійшли на адресу Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25. 11 липня 2018 року між ТДВ "Полтавтрансбуд" та ОСОБА_1 укладено договір № 2 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з яким продавець продає, а покупець купує майнові права на двокімнатну квартиру загальною площею 64,00 кв. м, розташовану на 6-му поверсі в житловому будинку, будівництво якого ведеться за адресою: АДРЕСА_2 .
26. Предметом вказаного договору є майнові права на об`єкт, який після набуття покупцем його у власність реалізується шляхом набуття прав власності на об`єкт після введення в експлуатацію та оформлення покупцем відповідних правовстановлюючих документів. За умови виконання своїх обов`язків за цим договором, покупець одержує у продавця документи, необхідні для оформлення правовстановлюючих документів, що підтверджує право власності покупця на об`єкт (пункт 1.4 договору).
27. На виконання умов договору ОСОБА_1 перерахувала ТДВ "Полтавтрансбуд" всього 576 000 грн: платіжне доручення № 2712_48
від 11 липня 2018 року - 30 000 грн; платіжне доручення № 2712_14 від 14 грудня 2018 року - 200 000 грн; платіжне доручення № 3293_13 від 02 липня
2019 року - 149 000 грн; платіжне доручення № 3293_8 від 03липня 2019 року - 149 000 грн; платіжне доручення № 3293_8 від 04 липня 2019 року - 48 000 грн.
28. 05 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ТДВ "Полтавтрансбуд" з листами, у яких повідомила відповідача про розірвання договору в односторонньому порядку з ініціативи покупця.
29. У листі № 794 від 08 листопада 2019 року ТДВ "Полтавтрансбуд" вказало, що у квітні 2019 року ним було отримано листи ОСОБА_1 від 05 квітня 2019 року та 26 квітня 2019 року про відмову від договору. Відтак договір № 2 від 11 липня 2018 року купівлі-продажу немайнових прав на квартиру АДРЕСА_3 є припиненим з ініціативи покупця, а кошти, сплачені у відповідності до договору, в сумі 230 000 грн підлягають поверненню з вирахуванням неустойки в розмірі 25 % згідно з пунктом 4.8 договору. Кошти у сумі 346 000 грн будуть повернуті в повному обсязі після уточнення (письмово) реквізитів.
30. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду
м. Полтави з позовом про визнання договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру частково недійсним, визнання незаконним припинення договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, визнання договору купівлі-продажу майнових прав дійсним, визнання права власності на майнові права відповідно до положень Закону України "Про захист прав споживачів".
31. ТДВ "Полтавтрансбуд" повертало ОСОБА_1 кошти 10 липня 2020 року у відповідності до пкнкту 4.8 договору платіжними дорученнями № 3251_9 та 3251_10 в сумі 172 500 грн та 346 000,00 грн, проте ОСОБА_1 повернула вказані кошти на рахунок ТЗДВ "Полтаватрансбуд", а в подальшому банківський рахунок ОСОБА_1 було закрито.
32. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року у цивільній справі № 552/6997/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
33. Постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року змінено. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з мотивів, наведених у постанові апеляційного суду.
34. 21 квітня 2021 року постановою Верховного Суду рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 552/6997/19 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ТДВ "Полтавтрансбуд" про визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року скасовано. Позовну вимогу ОСОБА_1 до ТДВ "Полтавтрансбуд" про визнання недійсним пункту 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року задоволено частково. Визнано недійсним пункт 4.8 договору купівлі-продажу майнових прав № 2 від 11 липня 2018 року в частині фрази "зменшену на 25 %". Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТДВ "Полтавтрансбуд" про застосування наслідків недійсності договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_4 шляхом визнання його чинним (діючим, не припиненим), визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання майнових прав на квартиру та заборони вчинення певних дій змінено, викладено їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Київського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишено без змін.
35. 29 червня 2021 року ОСОБА_1 направила відповідачу лист з проханням повернути сплачені відповідно до договору кошти у сумі 576 000 грн, згідно з постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року, та вказала реквізити, на які просила повернути кошти.
36. ТДВ "Полтавтрансбуд" листом від 22 липня 2021 року за № 460 повідомило, що постановою Верховного Суду його не зобов`язано сплачувати грошові кошти ОСОБА_1 .
37. Платіжним дорученням № 3306 від 08 жовтня 2021 року ТДВ "Полтавтрансбуд" повернуло ОСОБА_1 460 800 грн з призначенням платежу: повернення грошових коштів згідно з постановою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 552/6997/19, без ПДВ.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
38. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
39. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
40. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.