Постанова
Іменем України
20 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 306/2120/21
провадження № 61-12924св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Свалявська міська рада Закарпатської області, державний нотаріус Свалявської державної нотаріальної контори Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дядюш Олена Олександрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року
у складі судді Жиганської Н. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,
Кондора Р. Ю., Джуги С. Д.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Свалявської міської ради Закарпатської області, державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)
Дядюш О. О. про визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат, ОСОБА_2, який проживав на АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 заповіту не склав, і після смерті брата вона прийняла спадщину шляхом подання до Свалявської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини від 15 травня 2021 року.
Для оформлення прав на спадкове майно (квартиру) позивачка звернулася до державного нотаріуса із заявою від 02 листопада 2021 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак згідно з відповіддю державного нотаріуса Дядюша О. О. від 02 листопада 2021 року
№ 527/01-16/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлювальних документів на спадкове майно.
ОСОБА_1 зазначала, що 18 березня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву до Свалявської міської ради про надання дозволу на приватизацію квартири, однак у зв`язку з його смертю неможливо зареєструвати право власності на нерухоме майно за особою, яка померла.
ОСОБА_1 вказувала, що є спадкоємицею за законом другої черги як рідна сестра спадкодавця ОСОБА_2, для подальшого утримання та збереження спадкового майна бажає оформити право власності на спадкове майно після смерті брата, а тому просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки спадкодавець
у встановленому законом порядку на момент смерті не набув права власності на спірну квартиру.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення мають формальний характер у зв?язку з фактичним необґрунтуванням відмови
у задоволенні позовної заяви. Заявниця вказує, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. Апеляційний суд не взяв до уваги те, що до складу спадщини може входити нерухоме майно спадкодавця, право власності на яке належним чином не зареєстроване.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі
№ 289/1818/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19,
від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, від 02 лютого 2022 року
у справі № 524/3501/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 та постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі
№ 6-121цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Свалявського районного суду Закарпатської області.
30 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
18 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Свалявської міської ради заяву про надання дозволу на приватизацію зазначеної квартири.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про здійснення приватизації квартири на момент смерті ОСОБА_2 . Свалявська міська рада не приймала.
02 листопада 2021 року державний нотаріус Свалявської державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що
є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два
і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України
Частиною четвертою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення