Постанова
Іменем України
15 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 308/8792/21
провадження № 61-1207св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерне товариство "Оксі Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Олашин Володимир Володимирович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2022 року у складі судді Іванова А. П. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль"), Акціонерного товариства "Оксі Банк" (далі - АТ "Оксі Банк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Укрфінанс Груп" (далі - ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп") про визнання правочинів недійсними.
На обґрунтування позову посилався на таке.
25 травня 2006 року між позивачем та АТ "Райффайзен Банк Аваль" (колишнє найменування - Акціонерний поштово-пенсійний банк "Аваль") був укладений кредитний договір № 014/5409/74/2605, а 30 травня 2006 року - договір іпотеки б/н.
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2010 року у справі № 2-694/10 за позовом Публічного акціонерного товариства "Райфайзен Банк Аваль" стягнено з нього ( ОСОБА_1 ) на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 311 085,39 грн, звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки.
27 червня 2019 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк" укладений договір відступлення права вимоги № 114/2, а 02 липня 2019 року - договір про відступлення прав за договорами іпотеки б/н.
27 червня 2019 року між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" укладений договір відступлення права вимоги б/н, а 02 липня 2019 року - договір про відступлення прав за договорами іпотеки б/н.
На виконання зазначеного судового рішення у період з 14 червня 2010 року до 31 травня 2013 року він добровільно сплачував кошти, проте банк незаконно після ухвалення судового рішення продовжував нараховувати пеню, яка збільшилася до 248 433,55 грн. Водночас факт подання позову унеможливлює подальше нарахування і стягнення процентів за правомірне користування кредитом.
Вважав, що відступлення права грошової вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості в іншому розмірі, ніж встановлений рішенням суду, є недійсним.
У зв`язку з викладеним позивач просив:
визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року № 114/2, укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк", в частині визначення загальної суми заборгованості ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за кредитним договором від 25 травня 2006 року № 014/5409/74/2605 станом на 27 червня 2019 року у розмірі 348 364,47 грн, яка визначена в додатку № 2 до договору відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року № 114/2;
визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року б/н, укладений між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп", в частині визначення загальної суми заборгованості ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за кредитним договором від 25 травня 2006 року № 014/5409/74/2605 станом на 27 червня 2019 року у розмірі 348 364,47 грн, яка визначена в додатку № 2 до договору відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року б/н.
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 10 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач фактично оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором. Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У січні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Олашин В. В., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що непогодження сторони з розміром та нарахуванням заборгованості не може бути підставою для визнання недійсним договору щодо відступлення права вимоги, оскільки законодавством це не передбачено, проте у цій справі він просить визнати недійсними договори про відступлення права вимоги в окремій частині не з огляду на непогодження з розміром переданого зобов`язання, а зважаючи на те, що оскаржувані правочини суперечать закону - нормам матеріального права, що призводить до порушення його прав.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, зміст правочинів у частинах, які він просить визнати недійсними, суперечить Цивільному кодексу України (далі - ЦК України), а саме статті 514 ЦК України.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Неефективність постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, на думку заявника, полягає в неможливості остаточного вирішення спору, адже за захистом порушеного права він, що не є стороною оскаржуваних правочинів про відступлення права вимоги, змушений буде звертатися до суду в порядку цивільного судочинства для визнання недійсною окремої частини цивільного правочину про відступлення права вимоги.
У квітні 2023 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Райффайзен Банк Аваль", у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що у позовній заяві ОСОБА_1 оспорює дійсність переданої грошової вимоги лише у контексті характеру та розміру заборгованості за кредитним договором, яка відступлена попереднім кредитором новому кредитору за оспорюваним договором. Отже, вказані обставини можуть бути предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що ніхто не може передати більше прав ніж має сам.
Таким чином, укладення договорів відступлення прав вимог відбулось відповідно до вимог чинного законодавства на час їх укладення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зазначила, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Олашин В. В., на підставі пункту 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Встановлені судами обставини
25 травня 2006 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та позивачем укладений кредитний договір № 014/5409/74/2605.
30 травня 2006 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та позивачем укладений договір іпотеки б/н, яким забезпечено вимогу іпотекодержателя, що випливає із указаного кредитного договору. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, і належить іпотекодавцю.
27 червня 2019 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та АТ "Оксі Банк"укладений договір відступлення права вимоги № 114/2-11 та договір відступлення прав за договорами іпотеки від 02 липня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. і зареєстрований у реєстрі під № 1007.
Відповідно до вказаних договорів первісний кредитор передав (відступив), а АТ "Оксі Банк" прийняв усі права вимоги до боржників за кредитними договорами та договорами забезпечення (іпотеки), у тому числі й до ОСОБА_1 .
Надалі між АТ "Оксі Банк" та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"укладено договір відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року, згідно з умовами якого АТ "Оксі Банк"передав (відступив), а новий кредитор прийняв усі права вимоги до боржників за кредитним портфелем, у тому числі і до ОСОБА_1 .
Також до ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп" на підставі статті 27 Закону України "Про іпотеку" перейшли права, які забезпечують зобов`язання боржника за основним договором, а саме: за договором іпотеки від 30 червня 2006 року, посвідченим нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Борисовою О. С. і зареєстрованим у реєстрі за № 1064, укладеним між AT "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, про що між АТ "Оксі Банк"та ТОВ "ФК "Укрфінанс Груп"укладений окремий правочин - договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 02 липня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н. В. і зареєстрований у реєстрі за № 1009.
Зі змісту Витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги від 27 червня 2019 року випливає, що за кредитним договором № 014/5409/74/2605 ОСОБА_1 має заборгованість на загальну суму 348 364,47 грн, з яких заборгованість за основною сумою боргу - 28 459,47 грн, заборгованість за відсотками - 30 669,89 грн, пеня - 289 235,11 грн.
Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 14 червня 2010 року у справі № 2-694/10 за позовом ПАТ "Райфайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 стягнено з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 311 085,39 грн, звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки.
Зі змісту зазначеного судового рішення випливає, що з позовом про стягнення заборгованості з позичальника банк звернувся 16 квітня 2010 року. Станом на 06 квітня 2010 року вказана сума заборгованості становить 311 085,39 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 242 794,02 грн, заборгованості за відсотками - 37 396,15 грн, пені - 647,75 грн та 34 077,47 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За змістом частини першої статті 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини перша-третя, п`ята, шоста статті 203 ЦК України).