УХВАЛА
19 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/3926/22
провадження № 12-51гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Приватного підприємства "Атланта-Агро" (далі - Скаржник, Підприємство)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 (суддя Кеся Н. Б.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 (головуючий суддя Кощеєв І. М., судді Орєшкіна Е. В., Березкіна О. В.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Залізниця)
до Підприємства
про стягнення 4 503 204,60 грн,
УСТАНОВИЛА:
1. Залізниця звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Підприємства про стягнення 3 244 500 грн плати за користування вагонами та 1 258 704,60 грн збору за зберігання вантажу.
2. Позов мотивовано тим, що Підприємство не сплатило плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу за період, у якому вагони були у його розпорядженні.
3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позов задоволено повністю; стягнуто з Підприємства на користь АТ "Укрзалізниця" в особі Залізниці 3 244 500 грн плати за користування вагонами та 1 258 704,60 грн збору за зберігання вантажу.
4. Рішення судів мотивовані тим, що Залізниця довела наявність підстав для нарахування плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу, а Підприємство не довело обставин, які звільняють його від сплати цих платежів, зокрема, що військова агресія російської федерації проти України, яка стала підставою введення воєнного стану, у цьому випадку була форс-мажорною обставиною. Сам собою воєнний стан не є підставою для звільнення від сплати спірних платежів, а Підприємство не довело впливу конвенційної заборони та воєнного стану на спроможність виконувати визначені обов`язки.
Суди відхилили посилання Підприємства на те, що в AT "Укрзалізниця" не було повноважень впроваджувати заборону перевезень за розпорядженням № ЦЦО/99 від 24.02.2022. Суди виходили, зокрема, з того, що Міністерство інфраструктури України (далі - Міністерство) відповідно до покладених на нього завдань не встановило процедури та строків припинення або обмеження навантаження і перевезення вантажів та вантажобагажу, що зумовлено обставинами непереборної сили, воєнними діями, блокадою, епідемією та іншими обставинами, які не залежать від перевізників та власників інфраструктури залізничного транспорту загального користування (див. підпункт 40 пункту 4 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 460 від 30.06.2015; далі - Положення), а тому AT "Укрзалізниця" діяло відповідно до повноважень, встановлених Міністерством транспорту України в наказі від 30.05.2002 № 344. При цьому суди виснували, що введення обмежень на перевезення було зумовлено військовою агресією російської федерації та запровадженням на всій території України воєнного стану, що спричинило морську блокаду та неможливість відправлення вантажу на станцію призначення Чорноморська. Отже, встановлені Залізницею обмеження перевезень на певні напрямки були вимушеною необхідністю і сталися з причин, які від неї не залежали.
Окрім цього, суди зазначили, що матеріалами справи спростовуються твердження Підприємства про те, що воно не отримувало повідомлення про запровадження конвенційної заборони. Однак, незважаючи на обізнаність із введенням цих обмежень, Підприємство продовжило навантаження спірних вагонів.
5. 27.06.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга Підприємства, у якій воно просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
6. Скаржник зазначає, що суди неправильно застосували статті 903, 920, 921 Цивільного кодексу України, статтю 13 Закону України "Про залізничний транспорт", статті 29, 41, 63, 121 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), пункти 8, 16 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту і торгівлі від 25.02.1999 № 113, пункт 31 Правил приймання вантажів до перевезення, а також пункт 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002, за відсутності висновків Верховного Суду про їх застосування у подібних правовідносинах.
7. Ухвалою від 10.07.2023 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою Підприємства, а ухвалою від 29.08.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що у цій справі є виключна правова проблема, що має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
8. Мотивуючи ухвалу про передання справи, колегія суддів КГС ВС зазначила, що наразі розглядається велика кількість справ, в яких постає питання наявності / відсутності правових підстав для стягнення (списання) залізницею грошових коштів за відповідні послуги під час введення нею конвенційних заборон (тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони), зокрема, Верховний Суд у справах № 904/2019/22, 904/2252/22, 904/2020/22 та 904/2442/22 ухвалив судові рішення, в яких сторонами не ставилось питання щодо законності введення АТ "Укрзалізниця" тимчасових обмежень.
9. Колегія суддів КГС ВС вказує, що, задовольняючи позовні вимоги Залізниці в цій справі, суди виходили, зокрема, з того, що доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання, а Підприємство не довело впливу конвенційної заборони, запровадженої розпорядженням АТ "Укрзалізниця" від 24.02.2022 № ЦЦО/99, та воєнного стану на спроможність виконувати визначені обов`язки.
10. Водночас колегія суддів КГС ВС зауважує, що Підприємство в судах попередніх інстанцій та касаційній скарзі посилалось на те, що згідно із частиною другою статті 13 Закону України "Про залізничний транспорт" AT "Укрзалізниця" має право запроваджувати тимчасові обмеження за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. При цьому відповідно до підпункту 40 пункту 4 Положення та статті 29 Статуту реалізація такої складової господарського повноваження, як тимчасове обмеження щодо перевезень, здійснюється за погодженням із центральним органом виконавчої влади (тобто особою, яка здійснює владні повноваження). Однак усупереч статті 13 Закону України "Про залізничний транспорт" та статті 29 Статуту матеріали справи не містять погодження з Міністерством тимчасових обмежень щодо перевезень, якими заборонено навантаження на станцію Чорноморська.
Підприємство також указує на те, що оскільки в Статуті встановлений окремий порядок запровадження АТ "Укрзалізниця" тимчасових обмежень щодо перевезень (за погодженням з Міністерством) та не передбачено, що АТ "Укрзалізниця" може запроваджувати такі обмеження одноособово, то ці обмеження можуть запроваджуватися виключно за погодженням з Міністерством. Відтак, на думку Підприємства, у AT "Укрзалізниця" не було повноважень на впровадження тимчасових обмежень перевезень, зокрема заборони перевезень за розпорядженням від 24.02.2022 № ЦЦО/99.