ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 990/73/23
Провадження № 11-118заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів БанаськаО. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє через адвоката Ільченка Дмитра Олеговича, на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2023 року (судді Уханенко С. А., Радишевська О. Р., Кашпур О. В., Шевцова Н. В., Мацедонська В. Е.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) про визнання протиправним і скасування рішення та
ВСТАНОВИЛА:
1. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним і скасування рішення ВРП від 23 березня 2023 року № 247/0/15-23 "Про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Ущапівським Я. В." (далі - Спірне рішення).
Позов обґрунтував тим, що висновок ВРП про відсутність порушення вимог щодо несумісності прокурором ОСОБА_2, який у 2018 році, перебуваючи на цій посаді, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, суперечить Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17.
Зазначив, що акт, який ухвалив відповідач за результатами розгляду заяви, яку він подав, порушує його право на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 22019000000000215 від 12 липня 2019 року, в якому він є обвинуваченим, а прокурор Ущапівський Я. В. здійснює процесуальне керівництво.
У відзиві на позовну заяву Рада просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, безсторонньо, добросовісно, розсудливо й обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення.
Натомість позивач, на думку відповідача, вдається до аналізу змісту висновків, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, та просить суд здійснити їх переоцінку, хоча вирішення питання про порушення прокурором вимог щодо несумісності належить до дискреційних повноважень ВРП і не може бути предметом оцінки суду.
Спростовуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, представник позивача зазначає, що апелянт не просить переглянути рішення ВРП по суті, а пропонує перевірити його законність на виконання вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і таким чином виконати завдання адміністративного суду. Висновок ВРП про те, що порушення прокурором Ущапівським Я. В. вимог щодо несумісності не суперечить нормам законодавства, представник позивача вважає абсурдним і таким, що не ґрунтується на нормах права.
2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 27 червня 2023 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Суд першої інстанції виходив з того, що за своїм змістом Спірне рішення є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав та інтересів прокурора Ущапівського Я. В., щодо якого вирішувалося питання про порушення вимог щодо несумісності. Це рішення не адресоване ОСОБА_1, воно не породжує, не змінює і не припиняє його прав чи обов`язків у сфері публічно-правових відносин.
Оскільки позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення Спірним рішенням його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, підстав для задоволення позову нема. З огляду на наведене суд не проводив перевірки цього акта на предмет його законності.
Суд відхилив доводи позивача про порушення оскаржуваним рішенням його права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, адже забезпечення справедливості кримінального провадження досягається застосуванням належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, яка передбачена кримінальним процесуальним законом.
3. ОСОБА_1 не погодився із цим рішенням суду і через свого представника звернувся до Великої Палати Верховного Суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог.
З погляду позивача, Спірне рішення порушує його право на належний розгляд звернення, а також його законний інтерес, котрий полягає в усуненні особи, яка, як він вважає, незаконно займає посаду прокурора від участі у кримінальному провадженні, учасником якого є позивач.
Зазначає, що Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VIII) не визначає прав заявника у провадженні щодо несумісності, тому, на його думку, підлягають застосуванню загальні норми статті 18 Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР) щодо прав заявника та статті 15 цього Закону щодо обов`язку суб`єкта розгляду звернення.
Позивач доводить, що особа, яка подала звернення (в цьому випадку про встановлення факту порушення вимог щодо несумісності) до органу державної влади, має право оскаржити рішення такого органу, ухвалене за наслідками його розгляду, зокрема й з мотивів незгоди зі змістом такої відповіді.
Вважає, що ВРП порушила охоронюваний законом інтерес позивача, який неможливо захистити в інший спосіб, аніж шляхом подання адміністративного позову. Заявник скористався єдиним можливим для нього способом усунення прокурора від участі в кримінальному провадженні через подання заяви до відповідача про встановлення порушення прокурором вимог щодо несумісності, що, з його погляду, мало б зумовити звільнення його з посади. Неможливість оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатом розгляду такого звернення, означає, що позивач позбавлений будь-якого способу захистити свій інтерес у судовому порядку.
Висловлюючи незгоду зі Спірним рішенням, звертає увагу на те, що ВРП, попри визнання факту проходження прокурором стажування та прийняття ним присяги адвоката під час перебування на посаді прокурора, дійшла висновку, що такі дії самі по собі не є порушенням, оскільки прокурор не вчиняв активних дій для реалізації статусу адвоката. Позивач вважає, що ВРП натомість зобов`язана була винести рішення про встановлення порушення вимог щодо несумісності, які виникли ще на етапі набуття прокурором статусу адвоката, незалежно від того, що він зупинив дію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, та направити подання про звільнення прокурора з посади. На користь слушності цих доводів він наводить правові висновки, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 826/9606/17.
4. Від представника ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 червня 2023 року - без змін як таке, що ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.
У відзиві наголошується, що Спірне рішення Рада ухвалила повноважним складом, воно підписане всіма членами Ради, які брали участь у його ухваленні, в цьому рішенні містяться посилання на підстави та мотиви, з яких Рада ухвалила відповідне рішення, тому підстав для його скасування немає.
Зазначає про хибне трактування позивачем чинного законодавства на свою користь у частині посилань на положення Закону № 393/96-ВР, оскільки саме Закон № 1798-VIII визначає повноваження Ради щодо розгляду справ про порушення прокурором вимог щодо несумісності його посади з іншою діяльністю або статусом. Своє право на звернення до ВРП з відповідною заявою позивач реалізував, навівши факти, які, на його погляд, підтверджували вчинення прокурором відповідного порушення. До того ж ВРП забезпечила право позивача на участь у розгляді його заяви на засіданні Ради.
Стосовно доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що Рада зобов`язана була винести рішення про встановлення факту порушення прокурором вимог щодо несумісності та направити подання про звільнення прокурора з посади, представник ВРП зазначає, що позивач фактично просить суд вдатися до аналізу не наявності посилань у рішенні ВРП на мотиви, як того вимагає закон, а до аналізу їх змісту та суті, переконливості тих чи інших доводів, доказів, наявності відповідних ризиків, при цьому вдаючись до переоцінки висновків Ради, які були сформовані за результатами розгляду його заяв. Предметом оцінки суду не можуть бути дискреційні повноваження ВРП щодо перевірки вмотивованості заяви та відповідного рішення конституційного органу.
Відповідач погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про брак підстав для задоволення позову, оскільки Спірне рішення є актом індивідуальної дії щодо прокурора, не породжує, не змінює і не припиняє прав чи обов`язків ОСОБА_1 у сфері публічно-правових відносин.
5. Ухвалою від 21 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду відкрила апеляційне провадження в цій справі, а ухвалою від 08 серпня 2023 року призначила розгляд справи на 07 вересня 2023 року.
6. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, перевірила матеріали справи й оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
У цій справі суд встановив такі обставини.
До ВРП 24 січня 2023 року за вх. № М-223/0/7-23 надійшла заява ОСОБА_1 про порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Ущапівським Я. В.
Ідентична заява ОСОБА_1 надійшла на адресу ВРП з Державної установи "Київський слідчий ізолятор" 15 лютого 2023 року за вх. № М-223/1/7-23.
У заявах ОСОБА_1 зазначив, що прокурор Ущапівський Я. В. здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 12 липня 2019 року за № 22019000000000215 (справа № 757/31502/20).
Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/62118), Ущапівський Я. В., перебуваючи на посаді прокурора, 05 вересня 2018 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 6841/10 від 05 вересня 2018 року, видане Радою адвокатів Київської області.
У цьому контексті заявник послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 826/9606/17, про заборону допуску діючих співробітників прокуратури до кваліфікаційних іспитів та стажування для отримання статусу адвоката з огляду на виникнення у такому разі обставин несумісності.
У зв`язку із цим заявник просив визнати порушення прокурором Ущапівським Я. В. вимог щодо несумісності та внести в установленому порядку подання про звільнення його з посади.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 24 січня 2023 року, протоколом передачі справи раніше визначеному члену ВРП від 15 лютого 2023 року згадані заяви передані члену Ради Бурлакову С. Ю. для проведення попередньої перевірки.
Член ВРП Бурлаков С. Ю. ухвалою від 03 березня 2023 року № 22/0/18-23 відкрив справу за заявами ОСОБА_1 про порушення начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Ущапівським Я. В. вимог щодо несумісності.
Розгляд заяв ОСОБА_1 на засіданні ВРП призначив на 23 березня 2023 року. Прокурор Ущапівський Я. В. і заявник ОСОБА_1 були повідомлені у встановленому порядку.
На засіданні ВРП 23 березня 2023 року ОСОБА_1 брав участь у режимі відеоконференції з Державної установи "Київський слідчий ізолятор", його представник - адвокат Шадрін О. С. і прокурор Ущапівський Я. В. - особисто.
Після дослідження матеріалів справи, заслуховування доповідача - члена ВРП Бурлакова С. Ю., пояснень прокурора Ущапівського Я. В., Мангера В. М., адвоката Шадріна О. С. ВРП не виявила ознак порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Ущапівським Я. В.
Відповідно до витягу з протоколу № 22 засідання ВРП від 23 березня 2023 року за це рішення проголосувало 14 із 15 присутніх членів ВРП.
7. Надаючи оцінку викладеним в апеляційній скарзі доводам щодо наявності підстав для скасування Спірного рішення та оскаржуваного позивачем рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду керується таким.
За змістом частин першої і другої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка складається з двадцяти одного члена та до повноважень якої, зокрема, віднесено розгляд справ про порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності.
За положеннями частин першої і другої статті 39 Закону № 1798-VIII ВРП відкриває та розглядає справи про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо несумісності). Справа щодо несумісності може бути відкрита за заявою будь-якої особи, якій відомі відповідні факти.
За частиною першою статті 40 Закону № 1798-VIII справа щодо несумісності розглядається ВРП на її засіданні.
Суддя, прокурор, справа щодо несумісності якого розглядається, та його представник мають право давати пояснення, ставити питання учасникам засідання, висловлювати міркування і заперечення з питань, які виникають під час розгляду справи щодо несумісності, заявляти клопотання і відводи (частина друга статті 40 Закону № 1798-VIII).
Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду справи щодо несумісності ВРП може ухвалити рішення: 1) про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади; 2) про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання про звільнення його з посади; 3) про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.
Рішення у справі щодо несумісності ухвалюється більшістю голосів членів ВРП, які беруть участь у засіданні. Член ВРП, визначений доповідачем у справі, не бере участі в голосуванні (частина друга статті 41 Закону № 1798-VIII).
Отже, наведеними нормами встановлено порядок, повноваження ВРП та особливості розгляду справ про порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності їх посади з іншою діяльністю або статусом.
8. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до ВРП із заявою про порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора Ущапівським Я. В., у якій навів факти, що підтверджували, на його думку, вчинення прокурором відповідного порушення.
Відповідач забезпечив участь ОСОБА_1 у розгляді його заяви на засіданні Ради.
За результатами розгляду справи щодо несумісності, порушеної за заявами ОСОБА_1, ВРП ухвалила рішення про визнання відсутності порушень прокурором Ущапівським Я. В. вимог щодо несумісності.
9. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18?рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції Українита конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.