П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 9901/400/21
Провадження № 11-45заі23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
учасники справи:
представники позивачки - Кравець Р. Ю., Мартиненко А. В.,
представник Вищої ради правосуддя - Шевчук А. О.,
розглянувши усудовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Судувід 09 березня 2023 року (судді Стародуб О. П., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Стеценко С. Г., Чиркін С. М.),
УСТАНОВИЛА:
У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 про відмову у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку;
- зобов`язати повторно розглянути заяву від 15 лютого 2021 року про звільнення ОСОБА_2 у відставку по суті з урахуванням висновків, викладених у позовній заяві.
Позов мотивовано тим, що ВРП, посилаючись в оскаржуваному рішенні на своє прийняте попереднє рішення від 07 листопада 2017 року про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково, зазначає про завершення процедури призначення ОСОБА_2 суддею безстроково та ототожнює ці обставини з поняттям звільнення або припинення повноважень. Однак на момент звернення із заявою про звільнення у відставку не було жодних рішень щодо звільнення / припинення повноважень відносно позивачки відповідно до статті 126 Конституції України.
ОСОБА_2 зауважила, що на час винесення ВРП рішення від 07 листопада 2017 року чинним законодавством не було передбачено жодних негативних наслідків щодо подальшого перебування судді на посаді. Існувала прогалина в законодавстві у зв`язку з повною відсутністю правового припису конкретного змісту щодо подальшого розвитку подій у разі прийняття ВРП рішення про відмову у внесенні подання Президентові України. Лише через 8 місяців після рішення ВРП від 07 листопада 2017 року до пункту 30 розділу ХІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) внесено зміни, відповідно до яких рішення ВРП про відмову у внесенні Президентові України подання про призначення судді на посаду стало підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом на підставі статті 125 цього Закону.
Позивачка зазначила, що, керуючись роз`ясненням, наведеним у спільному листі голів ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС), Державної судової адміністрації України та Верховного Суду України, Ради суддів України від 03 серпня 2017 року, вона зареєструвала наміри проходити кваліфікаційне оцінювання, у зв`язку із чим ВККС включила її до списку суддів для проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, що, на її думку, свідчить про відсутність у законодавстві будь-яких застережень щодо неможливості скористатись таким правом, а тому її перебування на посаді не може вважатись завершеним.
На переконання ОСОБА_2, при розгляді на пленарному засіданні її заяви про звільнення у відставку ВРП знехтувала обов`язком надати відповідні оцінки та аналіз кожного доводу та аргументу, що містяться в матеріалах, долучених до її заяви.
Крім того, оскільки ВРП вважала повноваження позивачки як судді припиненими, то за правилами пункту 15.7 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17, мала ухвалою залишити заяву про звільнення у відставку без розгляду, натомість відповідач виклав свої висновки та позицію у формі рішення, що в свою чергу передбачає розгляд заяви по суті.
Під час розгляду справи в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду позивачка надала рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі № 200/13732/21, яким суд скасував наказ голови Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 вересня 2021 року про відрахування позивачки зі штату суду, а також наказ від 16 лютого 2022 року про виконання зазначеного рішення суду, яке, на думку ОСОБА_2, свідчить про незаконність оскаржуваного рішення відповідача та яке слід врахувати під час вирішення цієї справи.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 09 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.
Судове рішення мотивовано тим, що: процедура подальшого призначення позивачки як судді, призначеної вперше на п`ять років до набрання чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VІІІ), завершена з прийняттям відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, що відповідно до пункту 30 розділу ХІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII має наслідком припинення трудових відносин на підставі наказу голови суду; у відповідача не було підстав для звільнення позивачки у відставку, відтак ВРП правомірно відмовила у звільненні ОСОБА_2 у відставку за її заявою від 15 лютого 2021 року.
Крім того, за висновком суду першої інстанції, факт тривалого перебування ОСОБА_2 у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до відповідача в трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку з прийняттям ВРП рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
Суд першої інстанції також зауважив, що доводи позивачки про те, що на момент звернення до відповідача із заявою про звільнення у відставку були відсутні будь-які рішення про її звільнення / припинення повноважень, є безпідставним, оскільки відповідач не пов`язував право ОСОБА_2 на відставку з такими рішеннями, а керувався тим, що строк, на який позивачку було призначено суддею, закінчився і в подальшому в призначенні її на посаду судді безстроково відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що суд не з`ясовував обставин з приводу того, чи втратила позивачка статус судді, та неправильно застосував законодавчі зміни в такий спосіб, що позбавило ОСОБА_2 права на відставку.
Скаржниця зауважила, що закінчення строку призначення її на посаду судді ні на момент настання такого закінчення (2014 рік), ні після проведення судової реформи (2016 рік), ні після прийняття рішення ВРП № 3603/0/15-17 (2017 рік) не припиняло її статусу судді, тому ОСОБА_2 мала право скористатися правом на відставку як суддя. При цьому ні ВРП, ні суд першої інстанції не встановили, з якої дати та з яких підстав позивачка втратила статус судді, щоб виправдати втручання у її право на відставку як судді.
На переконання ОСОБА_2 , законодавчі зміни пункту 30 розділу ХІI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402-VIII не припиняли її статусу судді та не могли його припинити з огляду порушення принципу дії закону в часі, а лише створили порушення правової визначеності, яке було використане в подальшому для позбавлення позивачки права на відставку без втрати статусу судді.
ОСОБА_2 вважає, що системне тлумачення норм статті 199 та статті 125 Закону № 1402-VIII, що знаходиться в главі 2 розділу VII "Припинення повноважень судді", свідчить, що припинення трудових відносин можливе лише в разі настання обставин припинення повноважень судді, визначених частиною сьомою статті 126 Конституції України, чого у цій справі стосовно позивачки не настало.
На підставі викладеного ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, а позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що вважає апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою, натомість суд першої інстанції, повно врахувавши всі обставини справи, ухвалив обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
ВРП зазначила, що оскаржуване рішення від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ухвалено повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні, мотиви ухвалення такого рішення в повному обсязі зазначені в ньому. При цьому ВРП указала, що питання обрання судді ОСОБА_2 безстроково розглянуто ВРП відповідно до вимог чинного законодавства, а процедура призначення позивачки суддею безстроково є завершеною.
На переконання ВРП, оскільки п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VІІІ "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон № 1798-VІІІ), наявні підстави для відмови в задоволенні заяви ОСОБА_2 про звільнення у відставку.
ВРП вважає, що обставина непостановлення членом ВРП - доповідачем ухвали про залишення без розгляду заяви позивачки про звільнення з посади судді у відставку у зв`язку з припиненням її повноважень не може бути підставою скасування оскаржуваного рішення відповідача.
ВРП також зазначила, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що факт тривалого перебування позивачки у декретній відпустці, перебування її станом на час звернення до ВРП у трудових відносинах із судом не відміняє наслідків, які настали у зв`язку із прийняття відповідачем рішення від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17, і не створює умов для звільнення її у відставку, яка є самостійною підставою для звільнення судді з посади.
У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду без задоволення.
Суд першої інстанції встановив, що Указом Президента України від 10 листопада 2009 року № 919/209 "Про призначення суддів" ОСОБА_2 призначено строком на п`ять років суддею Донецького окружного адміністративного суду.
Указом Президента України від 15 червня 2013 року № 395/2012 "Про переведення суддів" суддю Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 переведено на роботу на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва в межах п`ятирічного строку.
Рішенням ВККС від 23 вересня 2016 року № 147/бо-16 ОСОБА_2 рекомендовано для обрання суддею Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково та внесено до Верховної Ради України відповідне подання.
28 жовтня 2016 року згідно з пунктом 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1401-VІІІ Верховна Рада України передала до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) подання, документи та рекомендацію ВККС про обрання ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва безстроково.
Рішенням ВРП від 07 листопада 2017 року № 3603/0/15-17 відмовлено у внесенні подання Президентові України про призначення безстроково ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки встановлено, що таке призначення може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.
Указане рішення позивачка оскаржила до суду.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано рішення ВРП від 07 листопада 2017 року "Про відмову у внесенні подання Президентові України про призначення ОСОБА_2 на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 квітня 2019 року скасувала постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 800/551/17 у частині задоволення позовних вимог та ухвалила в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила. В іншій частині постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2018 року залишила без змін.
Відповідно до наказів голови Окружного адміністративного суду міста Києва за 2017-2020 роки позивачка із 06 листопада 2017 року по 17 лютого 2021 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
Рішенням від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів, у тому числі й позивачки (відповідно до додатку 1 під номером 1745).
Кваліфікаційне оцінювання суддів не завершене у зв`язку із припиненням повноважень членів Комісії.
15 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулася до ВРП із заявою про звільнення з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у відставку.
Рішенням від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21 ВРП відмовила у звільненні ОСОБА_2 з посади судді Окружного адміністративного суду міста Києва у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Указане рішення обґрунтоване тим, що п`ятирічний строк повноважень ОСОБА_2 закінчився, а питання про призначення її безстроково вирішено ВРП відповідно до абзацу п`ятого пункту 13 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VІІІ.
Не погодившись із рішенням ВРП від 09 вересня 2021 року № 1956/0/15-21, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивачки та ВРП, дослідивши матеріали справи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131 Конституції України визначено, що в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України.