ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 523/3345/22
провадження № 51-1315 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022162490000165, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 березня 2021 року за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 26 травня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, з урахуванням вимог пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 72 цього Кодексу, до призначеного ОСОБА_7 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 березня 2021 року та призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
Також суд прийняв рішення щодо долі речових доказів.
Одеський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок від 22 листопада 2022 року, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ч. 1 ст. 71 КК України приєднав до цього покарання невідбуту частину покарання за вказаним вище попереднім вироком і призначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 днів.
ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 лютого 2022 року близько 01:00, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, таємно викрав належні ТОВ "АСК - ОДЕСА" грошові кошти в сумі 61 000 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновок цього суду про неможливість застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому остаточного покарання за сукупністю вироків є необґрунтованим. Зазначає, що апеляційний суд не повинен був повторно досліджувати дані про особу обвинуваченого, які сторони не оспорювали в суді першої інстанції. Водночас захисник стверджує, що апеляційний суд урахував не всі обставини, які мають значення для обрання ОСОБА_7 справедливого покарання. Крім цього, наголошує про те, що суд апеляційної інстанції допустив до участі в судовому розгляді прокурора, повноваження якого не підтверджені матеріалами справи.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просить залишити вирок апеляційного суду без змін як законний, а скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 зазначила, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судове рішення не перевіряє.
Доводи захисника ОСОБА_6, наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість є безпідставними.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України (у редакції, що діяла на час вчинення кримінального правопорушення), якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність слідує, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням, при цьому належним чином вмотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для справи, та врахувати, що ст. 75 КК України застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови та підстави.
Суд першої інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_7 та приймаючи рішення про звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням, ці вимоги закону виконав не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.
Так, місцевий суд у вироку врахував, що ОСОБА_7 утримує неповнолітню дитину, на спеціалізованих обліках у медичних установах не перебуває, працює, висловлює наміри вступити на військову службу. Щире каяття ОСОБА_7 у вчиненому та повне добровільне відшкодування спричиненої шкоди суд визнав обставинами, що пом`якшують покарання.
На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції за скоєне кримінальне правопорушення, відповідно до ст. 71 КК України частково приєднав до цього покарання невідбуту частину покарання за попереднім вироком і дійшов висновку, що його виправлення та перевиховання можливе в разі звільнення від відбування покарання, призначеного за сукупністю вироків, із застосуванням положень ст. 75 КК України.