Постанова
Іменем України
25 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 641/5425/21
провадження № 61-2699св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - Харківська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кузьменко Олександр Сергійович, на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року, ухваленого у складі судді Фанди О. А., та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Панченка О. О., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, заінтересована особа: Харківська міська рада, в якому просив суд:
- встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ;
- надати йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, яка постійно проживала та була зареєстрована у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне їй майно, зокрема 45/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, яке належало їй на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., та зареєстрованого в реєстрі за № 5727.
На час відкриття спадщини він разом зі своєю сім`єю постійно проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 більше десяти років, проте офіційно за адресою місця проживання матері зареєстрований не був, протягом шести місяців з дня смерті матері до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звернувся.
У травні 2021 року він звернувся до приватного нотаріуса для відкриття спадкової справи та оформлення свідоцтва про право власності після смерті ОСОБА_4, яка залишила заповіт на його ім`я на все майно, яке буде належати їй на день її смерті. Однак приватний нотаріус йому повідомив, що ним пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки відсутні належні докази проживання його як спадкоємця разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на день її смерті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем та надання додаткового строку для прийняття спадщини у разі наявності спору належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Отже, враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкова справа не відкривалася, спадкоємці спадщину не прийняли, належним відповідачем у даній справі має бути Харківська міська рада, проте позивач Харківську міську раду визначив, як заінтересовану особу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьменко О. С. подав до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 25 березня 2022 року № 14/0/9-22 змінено територіальну підсудність судових справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд, відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Постановою Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьменка О. С. залишено без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у справах про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем у разі наявності спору належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Враховуючи, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємці спадщину не прийняли, належним відповідачем у даній справі має бути Харківська міська рада.
Отже, зазначені ОСОБА_1 у позові відповідачі не прийняли спадщину після спадкодавця, тому є неналежними відповідачами.
Крім того, позивач у справі клопотань про заміну відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2023 року ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кузьменко О. С., засобами електронного зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Кузьменко О. С., мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що матеріали справи містять належні та допустимі докази проживання ОСОБА_1 разом із спадкодавцем на час її смерті, а відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав із спадкодавцем.
Заявник вказує, що він фактично прийняв спадщину після смерті спадкодавця - своєї матері ОСОБА_4, а ОСОБА_2, ОСОБА_3 також мають право на спадкове майно спадкодавця, тому заявник вважає їх належними відповідачами у справі.
Підставами касаційного оскарження рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 19 січня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме: судами в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладених у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308сво18), постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 (провадження № 61-44149св18), від 30 квітня 2020 року у справі № 352/382/18 (провадження № 61-40424св18), від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17 (провадження № 61-4396св18), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц (провадження № 61-11488св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 402/428/20 (провадження № 61-5409св22), від 05 січня 2023 року у справі № 126/2713/21 (провадження № 61-9334св22), а також посилається на неправильне застосування судами норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У березні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гібадуловою Л. А., та зареєстрованого в реєстрі за № 5727, належала 45/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_1 від 21 травня 1993 року ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджує свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2, видане 10 липня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 26 січня 2018 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гапон І. М., зареєстрований в реєстрі за № 194, яким заповіла ОСОБА_1 все її майно, яке буде належати їй на день смерті, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати їй за законом на день її смерті.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 45/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до листа приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Луценко В. С. від 11 травня 2021 року на усне звернення ОСОБА_1 повідомлено, що ним пропущений строк для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки відсутні належні докази того, що ОСОБА_1 як спадкоємець на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 проживав разом із нею та йому рекомендовано звернутись до суду з відповідним позовом.
Згідно з інформаційною довідкою із Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 11 травня 2021 року № 64647989 спадкова справа після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, не відкривалась.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.